ВИБІЙКА НА ТКАНИНІ

Майстер-клас “Вибійка на тканині” проводиться за попереднім замовленням. Для узгодження деталей зателефонуйте за номером +38 (068) 525 91 85.

Вибійка, вибиванка, мальованка, друкованиця, димка – так називали тканину прикрашену візерунком, який наносився на неї різьбленою дошкою, що була змащена фарбою.

Вибійка – це техніка нанесення орнаменту на тканину. На теренах України ручна вибійка (набійка) поширилася в ХІ ст. Саме з цього часу є відомими найдавніші дерев`яні форми для вибивання узорів, які походять з Райковецького городища на Житомирщині. Цим періодом датовані й найдавніші збережені вибивані тканини.

Мистецтво вибійки було поширене по всій території України, проте особливого розвитку набуло на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Поділлі, у прикарпатських районах наприкінці XVIII – у XIX ст. Народна вибійка утрималася в Україні найдовше серед усіх європейських країн – до 30-х рр. ХХ ст.

Майстрів, що прикрашали тканини різними візерунками, називали вибійниками (в центральних областях України) або друкарями, малярами, димкарями (на заході України). Вони були переважно самоуками. Кожен майстер мусів бути одночасно різьбярем, фарбником і друкарем.

Основні матеріали для виготовлення вибійок – це полотно, вибивні дошки і фарби. Полотно використовували переважно лляне та конопляне, рідше для вибійок брали бавовну та вовну. Вибивні дошки (штампи) виготовляли з грушевого або липового дерева. На них спершу олівцем наносили орнамент, а тоді вирізали його ножем. Фарби для друку виготовляли з природних барвників (рослинні і мінеральні) на олійній основі.

Для українських вибійок характерні геометричні та рослинні орнаменти, поєднані зі зображеннями птахів і тварин. З усього розмаїття геометричних і геометризованих мотивів переважають «зірки», «сосонки», «дороги», а з рослинних – «галузки», «ружі», «огірки», «маки» тощо. Геометричні візерунки складені з квадратів, ромбів, трикутників і хрестів мають давнє походження. Наприклад, мотив кола чи розетки символізували сонце. А розповсюджені рослинні орнаменти зі зображеннями птахів були пов’язані з народною міфологією.

Вибійчасті тканини виготовлялися для виробів різного призначення. Найчастіше їх застосовували у виготовленні одягу. З них шили фартухи і спідниці, які називалися димки, мальованки, а також кабати, чоловічі штани, жіночі хустки і намітки. Вибійка використовувалась також в інтер`єрних тканинах, таких як скатертини, рушники і покривала.

Задати запитання:




Дивитись також:

ТКАЦТВО

Презентація ткацького ремесла відбувається у хаті зі с. Либохора 1812 року, де діє експозиція, присвячена процесу виготовлення полотна на Бойківщині. Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздобленні житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Перш ніж наші предки навчились ткати, вони досконало освоїли техніку плетива. Навчившись плести циновки з гілочок і очерету, люди змогли приступити до «переплетення» ниток. Навідміну від техніки плетіння, що виконувалась руками, основною ознакою техніки ткання є переплетення поздовжніх і поперечних ниток за допомогою механічних засобів. Найпростіші прийоми і знаряддя ткацтва, які передували виникненню ткацького верстата – це ткацтво на дощечках, бердечці.

Задати запитання:




Дивитись також:

ВИБІЙКА НА ТКАНИНІ

Майстер-клас “Вибійка на тканині” проводиться за попереднім замовленням. Для узгодження деталей зателефонуйте за номером +38 (068) 525 91 85.

Вибійка, вибиванка, мальованка, друкованиця, димка – так називали тканину прикрашену візерунком, який наносився на неї різьбленою дошкою, що була змащена фарбою.

Вибійка – це техніка нанесення орнаменту на тканину. На теренах України ручна вибійка (набійка) поширилася в ХІ ст. Саме з цього часу є відомими найдавніші дерев`яні форми для вибивання узорів, які походять з Райковецького городища на Житомирщині. Цим періодом датовані й найдавніші збережені вибивані тканини.

Мистецтво вибійки було поширене по всій території України, проте особливого розвитку набуло на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Поділлі, у прикарпатських районах наприкінці XVIII – у XIX ст. Народна вибійка утрималася в Україні найдовше серед усіх європейських країн – до 30-х рр. ХХ ст.

Майстрів, що прикрашали тканини різними візерунками, називали вибійниками (в центральних областях України) або друкарями, малярами, димкарями (на заході України). Вони були переважно самоуками. Кожен майстер мусів бути одночасно різьбярем, фарбником і друкарем.

Основні матеріали для виготовлення вибійок – це полотно, вибивні дошки і фарби. Полотно використовували переважно лляне та конопляне, рідше для вибійок брали бавовну та вовну. Вибивні дошки (штампи) виготовляли з грушевого або липового дерева. На них спершу олівцем наносили орнамент, а тоді вирізали його ножем. Фарби для друку виготовляли з природних барвників (рослинні і мінеральні) на олійній основі.

Для українських вибійок характерні геометричні та рослинні орнаменти, поєднані зі зображеннями птахів і тварин. З усього розмаїття геометричних і геометризованих мотивів переважають «зірки», «сосонки», «дороги», а з рослинних – «галузки», «ружі», «огірки», «маки» тощо. Геометричні візерунки складені з квадратів, ромбів, трикутників і хрестів мають давнє походження. Наприклад, мотив кола чи розетки символізували сонце. А розповсюджені рослинні орнаменти зі зображеннями птахів були пов’язані з народною міфологією.

Вибійчасті тканини виготовлялися для виробів різного призначення. Найчастіше їх застосовували у виготовленні одягу. З них шили фартухи і спідниці, які називалися димки, мальованки, а також кабати, чоловічі штани, жіночі хустки і намітки. Вибійка використовувалась також в інтер`єрних тканинах, таких як скатертини, рушники і покривала.

Задати запитання:




Дивитись також:

ТКАЦТВО

Презентація ткацького ремесла відбувається у хаті зі с. Либохора 1812 року, де діє експозиція, присвячена процесу виготовлення полотна на Бойківщині. Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздобленні житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Перш ніж наші предки навчились ткати, вони досконало освоїли техніку плетива. Навчившись плести циновки з гілочок і очерету, люди змогли приступити до «переплетення» ниток. Навідміну від техніки плетіння, що виконувалась руками, основною ознакою техніки ткання є переплетення поздовжніх і поперечних ниток за допомогою механічних засобів. Найпростіші прийоми і знаряддя ткацтва, які передували виникненню ткацького верстата – це ткацтво на дощечках, бердечці.

Задати запитання:




Дивитись також: