Зовсім недалеко від центру Львова на мальовничих пагорбах ландшафтного парку “Знесіння” розташувався наш Музей.

Понад 50 років на цій території відтворюються архітектурні пам’ятки ХVІІІ – початку ХХ століття, які представляють історико-етнографічні області Західної України: Бойківщину і Гуцульщину, Буковину і Покуття, Лемківщину і Поділля, Волинь і Полісся. Також тут розгорнуті експозиційні комплекси «Рівнинне Закарпаття» та «Львівщина».

Перевезені архітектурні пам’ятки експонуються у традиційному для них взаємозв’язку – в сільських ансамблях. Тобто, прочинивши музейну браму, одразу потрапляєте у бойківське село, де хати з хлівами і стодолами, громадська олійня і тартак, пасіка і водяний млин біля ставка, а в центрі – церква, школа і навіть громадський дзвін. Ось вона, наша минувшина, зовсім поруч, відчутна на дотик: як жили, одягались, господарювали і навчались, молились і святкували мешканці Карпат.

Уже перша хата сільської вулиці поманить на подвір’я своєю казковою архаїчністю: невелика за розмірами, зрубна, під високою солом’яною «шапкою»-стріхою, та галереєю вздовж всього фасаду, вона така досконала формою і пропорціями, чудовою обробкою деревини – справжня ода народному майстрові.

Але це тільки початок експозиції, попереду ще 36 гектарів колоритної етнографії. Довіртеся музейній дорозі, а часом – стежці, і вона поведе вас у глибину століть, до витоків. А найголовніше – в якому б напрямку не піти, обов’язково дійдете до храму. У Музеї їх шість – це найбільша кількість монументальних споруд серед скансенів України. Одна з найцікавіших пам’яток, шедевр бойківської архітектури – церква з села Кривки Турківського району 1763 року. Проста й водночас гармонійна тризрубна будівля вражає витонченою пластикою форм, якоюсь граційною легкістю. У творенні таких споруд майстерна вправність українських зодчих досягає апофеозу, це найяскравіше втілення мистецьких ідеалів багатьох поколінь. Саме ця церква стала першим експонатом дерев’яної архітектури у Львові, як втілення мрії інтелігенції Галичини про музей просто неба.

Задум перевезення однієї з кращих дерев’яних церков до Львова належав вченому-сподвижнику Іларіонові Свєнціцькому та мистецтвознавцеві Михайлові Драгану, а підтримка такої видатної постаті українства як митрополит Андрей Шептицький зробила його реальністю. У 1930 році ця монументальна споруда була недіючою – у селі збудували нову просторішу церкву. Отже, влітку пам’ятка була розібрана і залізницею перевезена до Львова. Але щоб доправити її з села Кривки до станції Нижня Яблунька знадобилось аж 65 возів! У Львові на теперішній території Музею її склали майстри з Карпат, а зі збірки ікон Національного музею був змонтований іконостас.

Та до ідеї створення скансену повернулись аж у 1966 році. Етнографи й архітектори Музею, люди захоплені і віддані справі, досліджували у науково- пошукових експедиціях пам’ятки архітектури по селах Західної України, вивчаючи традиційні зразки матеріальної культури, проводили паспортизацію споруд, створюючи каталоги з обмірами, описами. До музейної експозиції підбирали типові будівлі з кожної етнографічної області, враховуючи стан збереження архітектурного об’єкта, його художньо-естетичну вартість. Пам’ятки маркували, проводили розбірку, а будівельники-реставратори відтворювали їх на місці. Так компонувалось гуцульське, покутське чи лемківське мікросело. У 1972 році Музей вже налічував понад 20 пам’яток матеріальної культури з обладнаними інтер’єрами. Відчуття атмосфери села, цілісної «картинки» досягалось вдалим вписуванням споруди в довколишній ландшафт. Та найбільшою удачею творців Музею було правильне розташування етносекторів з використанням різноманітного рельєфу: пагорбів, ярів, галявин. У найбільш сонячній частині Музею розмістився комплекс «Рівнинне Закарпаття» – тут навіть черешня першою зацвітає, а до високогірної Гуцульщини треба довго прямувати вглиб скансену, аби побачити лісорубські колиби, полонинське господарство чи екзотичний «замкнутий двір».

Сьогодні Львівський музей просто неба налічує понад сто архітектурних експонатів, кожен із них має свою легенду, історію – це ніби сторінка місцевого літопису.

У центрі Музею поруч з перлинами дерев’яного зодчества височіє кам’яна споруда – фондосховище, головне вмістилище скарбів минулого. Їх тут понад 20 тисяч: речей домашнього вжитку, виробів зі шкіри, унікальних зразків вишивки і чудової кераміки, рідкісна колекція стародруків і рукописів із 150 одиниць, вагома збірка іконопису. Над ними «чаклують» музейні реставратори, захищаючи від невблаганного впливу часу, повертають до життя твори давньоукраїнського живопису. Частими гостями тут є студенти мистецьких вузів – вивчають зразки взорів у розписі, різьбі чи вишивці. Згодом зустрічаємо цих молодих людей у сучасних вишиванках за старими мотивами на музейному святі ремесел чи на великодніх гаївках – не переривається нитка традиції.

Свята у скансені завжди велелюдні і яскраві: оживають давні ремесла, хлібопекарі паляницями та калачами ярмаркують, бурштиновими медами пригощають пасічники. А такі святкові дійства як великодні гаївки чи різдвяні вертепи приводять до Музею тисячі відвідувачів, які з глядачів перетворюються на учасників традиційного фольклорного видовища.

Важко переоцінити роль Музею просто неба для українського сьогодення. Розташувавшись на перехресті минулого і сучасного, він є тривким містком у майбутнє як осередок збереження і вивчення кращих зразків народної культури, жива фіксація наших надбань, оаза особливої атмосфери національного самоусвідомлення.

timeline_pre_loader