Анастасія Кривенко

24 листопада відзначаємо День пам’яті великомучениці Катерини Олександрійської. В народі це свято називали «Катерини» і вважали її покровителькою незаміжніх дівчат. Вірили, свята Катерина здатна підказати дівчатам їхню подружню долю. Тож цього дня прийнято ворожити на свого судженого.

В народних міфологічних уявленнях, Доля – персоніфіковане втілення щастя, вдачі, життєвого призначення людини. Неодружені дівчата пов’язували свою долю з майбутнім шлюбом, вибором пари, рисами характеру шлюбного партнера. Про це свідчать такі приповідки «Як твоя, доню, доля, то накупить чоловік і поля; а як безділля, то продасть і подвір’я», «Ой лихо, що зробила — що пъяницю полюбила! летить миска до порога, нещаслива моя доля».

Вірили, що Долю можна побачити, для цього в день св. Катерини її кликали, запрошували на вечерю, готували для неї кашу. Як смеркалося дівчата сходилися до однієї хати на вечорниці, щоб «закликати Долю». Для цього вони приносили з собою інгредієнти та готували кашу з пшона та маку, житнього, чи пшеничного борошна. Вночі, перед першими півнями, обгортали горщик з кашею новим рушником, виходили до воріт і по-черзі гукали: «Доле, доле, іди до мене вечеряти!» або «Іди, іди, суджений кашу їсти». В селах Київського Полісся з закликали долю словами: «За чужою лемішкою, кому я буду невісткою? Доле! Гу-у!» (сс. Глібівка, Ясногородка). Після цього вслухалися в сільську тишу. Доброю прикметою вважали, якщо в цей час заспіває півень, чи загавкає собака, значить – «доля обізвалась». Інколи хлопці підслуховували та спеціально відповідали, імітуючи спів півня, гавкіт собак.

Одним з найпопулярніших ворожінь на свято Катерини, до яких вдавалися повсюдно в Україні, пов’язане з гілками вишні (черешні, яблуні, сливи, берези, бузку). В залежності від місцевості ці мантичні дії мають локальні відмінності. Наприклад, наприкінці 1920-х років на Київщині дівчата вночі йшли до тих осель, де мешкали хлопці, ламали в саду дві гілочки вишні й зв’язували їх червоними нитками. Вдома садили ці зв’язані галузки у горщик із землею та поливали водою з річки. Напередодні Нового року горщик виносили надвір, клали на криницю і спостерігали: «як западе інеєм, то дівка піде заміж за багатого».

Гілочку могли класти просто в глек з водою, який клали на підвіконні, на покуті під образами, на столі, під лавою тощо. Гілочки могли зрізати не лише вночі, а й на світанку, інколи дотримувалися рекомендації – гілку треба зірвати зубами. Загалом ворожіння зводилося до появи цвіту на гілці до Нового року (Маланки, Святого вечора, Різдва). Вірили, якщо гілочка зацвіла, то дівчина впродовж року вийде заміж, як засохне – дівуватиме. На Закарпатській Бойківщині (околиці Верхніх Воріт) лічили, скільки на гілці зацвіло квітів, значить – «тілко в неї буде дітей». На Лемківщині дівчина зривала кілька гілочок і зав’язувала різнокольоровими стрічками. Якщо першою зацвіте гілка з білою стрічкою – наречений буде білявий, з чорною – чорнявий, з жовтою – русявий, з червоною – рум’яний.

Майбутнє одруження та подружнє щастя було важливим не лише для дівчат. Свідчення про парубоцькі ворожіння з гілками знаходимо в записах етнографів, починаючи з середини ХІХ століття з теренів Наддніпрянщини, Покуття, Холмщини і Підляшшя. Цікавими є тлумачення знаків для хлопця: «як розцвіте, так возьме собі дівку красиву і ловку, і буде його любить; а як хоч і розцвіте, та не дуже, так ото возьме средственну, а як ніяк не розвинута, так ото значить, возьме погану, дурну i неповоротливу». Хлопці ж напередодні свята дотримувалися посту, «щоб свята Катерина послала гарну дружину».

В цей день намагалися й викликати віщий сон, сподіваючись побачити судженого. А ось, що пригадала одна з жительок с. Баня Березова на Косівщині про подібні ворожіння на Катерини: «Пекли на самий сировици корж. Їли перед тим, єк лігали спати. А води так си хочєт, шо най Бох боронит, а пити ни мош, бо має приснитиси той, шо води мині подає».

Отже, день святої Катерини – одне зі свят, які знаходячись на перетині двох сезонів – осені та зими, наповнені магічною семантикою. В народі цей день вважався сприятливим для пізнання свого майбутнього. Найчисельнішу групу ворожінь становлять шлюбні, адже для молоді, яка часто була позбавлена права вибору шлюбного партнера, це був один з небагатьох способів відчути контроль над доленосним рішенням. Аналогічні ворожіння здійснювалися не лише на свято Катерини, а на Андрія, Святий вечір, Новий рік. Впродовж ХХ століття календарні ворожіння про шлюб втрачали магічну функцію і перетворювались на своєрідну розвагу. Ворожіння й досі є одним з найяскравіших елементів зимової обрядовості.

Використана література:

1. Серебрякова О. Обрядова їжа в онейромантичних практиках українців. Народознавчі зошити. № 4 (172), 2023. С. 990.
2. Серебрякова О. Шлюбні ворожіння в каледнарній обрядовості українців. Львів, 2022. С.160-171.
3. Стішова С. Українські календарні свята осіннього циклу. Київ, 2017. 134.