ЯВОРІВСЬКИЙ ГОЛОВНИЙ УБІР – УБРУС
АРХАЇЧНИЙ ЖІНОЧИЙ ГОЛОВНИЙ УБІР З ЯВОРІВЩИНИ – УБРУС
Серед багаточисленної колекції жіночих головних уборів з Яворівщини: кибалок, очіпків, бавниць, різнотипів хусток – у фондосховищі Музею Львів-Скансену знаходяться два експонати з давньослов’янською назвою як «давня хустка-убрус». Вони придбані у 1986 році в с. Чулині, хутір Рулів та м. Яворів.
Убруси прямокутної форми, відповідно з розмірами 125 х 131 см та 121 х 121 см, виготовлені з пілки лляного домотканого полотна, до якої по довжині доточено з’єднувальним швом частину іншої пілки; краї завершені вузеньким рубцем, кути – густими китицями. Убруси вишиті червоною заполоччю прямою гладдю, стебловим швом, ланцюжком, мережкою. Орнаментальний мотив дерева-вазона з різномотивним відгалуженням, доповненням у вигляді світил, птахів, риб розміщено в одному з двох протилежних кутах убруса, в іншому – значно менший. Мотиви уподібнюються як крона міфічного «світового дерева», які спрямовані вгору – до неба, до сонця. Тож не дивно, що саме з ними були пов’язані космогонічні уявлення наших предків. Це підтверджують як форми, так і знаки сонця та місяця на них, зображення птахів, які в системі народного світогляду належать до вищого небесного світу. Краї вишитого кута підкреслюються мережкою, рядком з дрібних елементів, рубець – петельковим швом.
Заміжні жінки всіх соціальних станів, на відміну від дівчат, за давньою традицією, закривали волосся. Жіночий головний убір складний та багатокомпонентний. Зокрема розчесане волосся не заплітали, а намотували на дерев’яний обручик-кибалку, який закріплювали на голові одягненим поверх неї чіпцем, а поверх чіпця клали убрус, намітку чи хустку.
Чіпець – це м’яка шапочка зі шнурочками, яку жінка після весілля не мала права знімати на людях. Чіпці селянки виготовляли переважно з полотна, а його дно – з ажурної тканини.
Прямокутний головний убір – убрус – накидали на голову і скріплювали під підборіддям або його кінці вільно опускали на плечі. Від форми і висоти очіпка і кибалки залежала форма всього головного убору, який включав убрус.
Спосіб пов’язування убруса у 1834 році зображено на малюнку Ю. Глаговського з підписом жінка з с. Шкло Яворівського р-ну. Він використовувався таким чином, що один вишитий кут вільно падав по спині, два бічні – по руках. Четвертий кут складався в складки, закріплювався на високій циліндроподібній основі і невеликою частиною з китицею звисав на потилицю.
Убрус (обрус) відомий з найдавніших часів. Його зображення можна знайти на численних книжкових мініатюрах ХVII cт., а також на малюнках лицевих житій святих ХVI – ХVII cт. Поверх убруса, як і в добу Київської Русі, могли одягати хутряну шапку.
З кінця ХІХ ст. розмір убруса зменшується. Він починає виготовлятися з однієї пілки домотканого полотна у формі, наближеній до квадрата, зі сторонами рівними ширині пілки і дістає назву – «хустка». Пізніше хустку виготовляють з фабричних тканин. Розміщення орнаменту і його ідея залишаються. Змінюються техніки виконання вишивки, а від того і форма мотиву уподібнюється до квіткових галузок. Краї завершуються ручнотвореними або фабричними тороками. Хустка пов’язується на високу ткану бавницю, яка не закривається над чолом. Такий убір голови на Яворівщині відомий і дотепер.
Люба Сварник, наукова співробітниця Музею