Дах – одна із найважливіших частин кожної споруди. Конструкція, пропорційність до хати, матеріал, з якого виготовлений, тип покрівельної техніки – саме за такими особливостями можна розрізнити час, місцевість, етнографічний регіон походження конкретної будівлі.

Колись для українців традиційними покрівельними матеріалами були солома і деревина, рідше – очерет і болотні трави. На кінець 19 – початок 20 століття солом’яні дахи стають найбільш популярними (поширюються із лісостепової частини України). Такий тип покрівлі має навіть особливу назву – стріха.

Найвищими, сказати б, найстрімкішими в Україні були бойківські покрівлі: опадів у горах багато, а тому треба було подбати, щоб швидше стікав дощ чи сходив сніг.

Оскільки мешканці Бойківщини були переважно землеробами, то крили дахи сніпками з житньої соломи. Стебла мати бути цілі, не поламані, а колоски – без зерна, інакше стріха якщо не зігниє, то її розтягнуть птахи чи гризуни. Щоб солома не ламалася при обмолоті, її могли вибивати об бочку. На даху сніпки розміщували так, щоб гузир (нижня товста частина снопа) був унизу, – тоді у зріз стеблин не потрапляла вода.

На облаштування однієї покрівлі йшло понад 3 тонни соломи, тому бойки могли збирати покрівельний матеріал й кілька років.
Цікаво, що на закарпатській частині Бойківщини дах крили вимолоченою, поламаною соломою, яку називали “мерва”. Її не в’язали у сніпки, а натрушували на дах поміж відносно щільно набитими сучкуватими латами, зробленими з молодих смерічок, а тоді щільно втоптували ногами. Щоб така стріха не протікала, товщина соломи мала бути 70 см.

У пропонованому відео наш працівник демонструє, як покривали дах власне бойки. До слова, в Україні є не так багато фахівців-музейників, що володіють такими навиками і проводять реставрацію солом’яних дахів.

Підготував Сергій Ципишев, заступник директора Музею

Як покривають дах соломою