Виставка “Прикраса” у рамках співпраці між музеями просто неба
З 13/07 по 13/08/2021 у Ужгородському скансені у рамках співпраці між музеями просто неба відбулась виставка “Прикраса” із фондової збірки Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Збірка прикрас почала формуватися у 70-ті роки 20 століття – синхронно зі створенням Львівського скансену, який цьогоріч святкує своє 50-ліття.
Розвиваючи архітектурну експозицію, музейники не могли залишити поза своєю увагою народний одяг і його компоненти, які є носіями цінної інформації про побут, соціальний статус, етичні норми, естетичні вподобання мешканців українських сіл і містечок. Відтак однією з найбільших у фондовій збірці Музею стала група «Одяг», у межах якої була виокремлена підгрупа «Прикраси», що сьогодні налічує майже 300 одиниць.
Прикраса – предмет, що слугує доповненням до одягу, призначений для оздоблення чого-небудь і є «накладним» за своєю сутністю. Як яскраве та унікальне явище в духовно-мистецькій та матеріальній культурі українського народу постійно перебуває у фокусі досліджень археологів, істориків, мистецтвознавців, етнографів.
Пропонована виставка прикрас сформована за етнографічним принципом. На експозиційних планшетах продемонстровано міні колекції прикрас із окремих етнографічних регіонів (Бойківщини, Гуцульщини, Покуття, Буковини, Лемківщини, Закарпаття, Львівщини), які почасти об’єднані внутрішньою логікою укладання й самих експонатів: головні, шийні, нагрудні. Основу виставки становлять жіночі прикраси, проте відвідувач може побачити й особливі, чоловічі – шпіньки, салби, персні та ін. Експлікація експонованих предметів подана за локальними назвами, а заголовки до планшетів – відпоідно до наукової термінології.
Надзвичайну популярність, тяглість і живучість традиції виготовлення та носіння прикрас демонструють планшети із сучасними авторськими зразками: кулонами, браслетами, ґерданами, силянками, брошками.
Загальну експозицію доповнює серія світлин, які презентують одяг із колекції Музею і мають на меті скласти цілісне враження про самобутність та гармонійність народного строю різних етнографічних регіонів України.
Називали намисто по-різному: правдиве, мудре, щире, добре, монисто, коралі, правдиві коралі. Його привозили з-за кордону – з Італії, Франції, Марокко та ін., причому, більш вартісне – в уже укладених низках, а дешевше – поштучно, на вагу.
Найбільш цінувалися червоні шліфовані коралинки круглої або овальної форми. Часто найбільшу намистинку або дві спарені обтягали декоративною металевою пластинкою – обручиком-перстінцем.
Через стійкий червоний колір коралям надавали магічного й оберегового значення. У народі вірили, що червоний та рожевий корал має лікувальні властивості. Дівчата його клали у йорданську воду, щоб бути красивими, його спалювали знахарі над хворими на дизентерію.
Чорні коралі – менш поширене, натуральне намисто. Його носили жінки або у час жалоби або у старшому віці.
Венеційські коралі або писані – їх завозили з Італії, виготовлені за спеціальною технологією – смальта, інкрустована іншими емалями та позолотою. Такі прикраси були дуже коштовні. У музейній збірці знаходимо їх, нанизаних поміж намистин із коралу.
Дурні, несправедливі коралі, дармовиси – штучне недороге намисто, виготовлене зі скла, смальти і навіть пластмаси. За формою та укладанням воно було дуже подібне до натурального.
Запрошуємо переглянути декілька світлин з виставки, а також відвідати музеї просто неба.
