День великомученика Юрія Переможця (з переходом на новоюліанський календар у 2023 році відзначається 23 квітня, раніше – 6 травня) є одним із ключових календарних свят в українців. Достовірних відомостей про життя святого збереглося мало. До наших днів дійшла інформація про те, що святий Юрій був військовим трибуном одного з легіонів Римської імперії. Проживав в малоазійській провінції Нікомедія (зараз це територія Туреччини) і загинув через християнське віросповідання під час гонінь імператора Діоклетіана у 303 році. Мощі великомученика поховали в Ліді, а голову зберігали в Римі. В народній уяві та іконографії асоціюється з сюжетом перемоги над дияволом-змієм. Ця легенда виникла в Малій Азії у IX ст., а згодом поширилася й на наші терени.

У народному світогляді святий Юрій був покровителем звірів та захисником домашньої худоби, зокрема від вовків. На Поліссі застерігали випускати коней і рогату худобу на пашу до Юрієвого дня, “бо вовк хапатиме”.

Юріївські народні звичаї українців тісно пов’язані з давніми хліборобсько-скотарськими традиціями. Про важливість цього свята свідчать пов’язані з ним численні обряди і вірування про родючість землі та плодовитість худоби, оскільки цей день традиційно вважається початком нового скотарського сезону. Головним і найпоширенішим обрядом на Юрія був перший весняний вигін худоби на пашу і символічне відкриття пастушого сезону. Насамперед, обряд вигону стосувався великої рогатої худоби і овець, оскільки йшлося про спільний випас пастухами громади “черги” корів, або вигін овець на гірські полонини для “літування”. Попри це господарі нерідко випасали корів індивідуально поблизу власних домогосподарств (наприклад, на Буковині це називалось “кошарування”). Випас коней розпочинався найпізніше – на свято Миколи Літнього. Як бачимо, початок весняного випасу худоби не завжди приурочувався до свята Юрія, однак до наших днів збереглася обрядова складова і саме на свято Юрія українці й досі дотримуються ритуальних та магічних дій, що пов’язані з початком пастівницького сезону.

Повсюди в Україні вірили, що на Юрія відбувається активізація відьом. Вони, мовляв, в різний спосіб намагаються викрасти молоко в чужих корів в передюріївську ніч чи впродовж всього дня. На західних теренах Бойківщини найбільше остерігалися відьом під час ранкового вигону худоби.

В народній уяві відьми відбирали молоко в магічний спосіб, наприклад, вдосвіта збирали ранкову росу на пасовищі. Для цього вони тягнули запаску по траві, потім викручували росу і давали її випити своїй корові, аби до неї перейшло молоко чужих корів. Серед інших способів: розсипали сіль перед чередою корів на роздоріжжі (Старосамбірщина), вночі проникали в хлів в подобі кішки (жаби, собаки і ін.) та видоювали корів тощо.

Тож для повір’їв селян було характерним бажання захистити худобу від впливу нечистої сили, зокрема відьом. На Покутті та Гуцульщині з відьмами боролись за допомогою розпалювання багаття (в передсвяткову ніч біля домівок, або на паші). Згідно з народними уявленнями, вогонь мав силу очищення від хвороб та завданої шкоди. Для гуцулів важливо було зберегти від відьом кожен вуглик, інакше корова може втратити молоко. Для цього хлопці аж до світанку вартували ритуальне вогнище, підкидували дрова і співали пісень.

Найчастіше для боротьби з відьмами застосовували християнську релігійну атрибутику: малювали на воротах хрести (дьогтем, свяченою крейдою, воском), кропили корову свяченою водою і виганяли вербовою гілкою (“шуткою”), посипали тварин свяченою сіллю або маком, прив’язували до шиї тварин мішечки з шматочками великодньої паски. Серед інших способів захисту цікавими є традиція пов’язувати худобі на роги віночки з весняних польових квітів, встромляти в браму тернові гілки, класти під поріг стайні гострі металеві предмети (ніж, сокиру, серп), прив’язувати корові на хвіст червону нитку тощо. На Буковинській Гуцульщині локально побутувала традиція давати в їжу худобі висівковий корм “грис” чи муку, які перед тим освячувались в церкві.

Також зі святом Юрія пов’язані аграрні звичаї та обряди, що мали забезпечити родючість поля та захист від стихійних лих чи злих сил. В східних місцевостях етнографічної Волині на Юрія господарі разом з сім’єю ходили оглядати поле зі священиком, а він окроплював свяченою водою і благословляв майбутній урожай. Того ж дня господарі качалися в посівах жита, а опісля організовували частування з випивкою за участі рідних і сусідів прямо посеред поля. Все це мало сприяти врожайності та інтенсивному росту злаків.

По всій Україні цього дня селяни спостерігали за ростом рослин в полі та сформували низку святоюрських прикмет, що пов’язані з прогнозуванням майбутнього врожаю злакових культур. Вважали, якщо молоді посіви густі і в них змогло сховатися курча, то слід очікувати на щедрий урожай.

Отже, зі святом Юрія Змієборця в народній культурі українців пов’язано багато аграрних і скотарських звичаїв і повір’їв. Більшість із них традиційно пов’язані з початком літнього скотарського сезону, що до наших днів асоціюється саме з цим святом. Худоба займала важливе місце в житті селян, тому багато юріївських звичаїв пов’язані з її захистом від впливу нечистої сили та хижих звірів. В багатьох регіонах України також побутували традиції, пов’язані з прогнозуванням майбутнього урожаю.

Підготував: науковий співробітник сектору архітектури, відділ етнографії Босак Василь.

Список використаної літератури:

1. Конопка В. Яре та озиме збіжжя у народному календарі українців: ґенеза звичаїв та обрядів. Пліснеські старожитності. 2016. С. 118–136.
2. Конопка В. Хліборобські мотиви в календарній обрядовості українців. Народознавчі зошити. 2015. №4. С. 825–829.
3. Кілар А. День Юрія – головне пізньовесняне свято покутян. Фортеця: збірник заповідника “Тустань”. 2020. №4. С. 479–490.
4. Кривенко А. Мотив оберегу худоби від нечистої сили в юріївській обрядовості волинян. Україна в етнокультурному вимірі століть. 2014. С. 360–369.
5. Ольхович-Новосадюк Ю. Святий Юрій Змієборець. Локальна історія. 2022. Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/sviatii-iurii-zmiieborets/.
6. Пуківський Ю. Скотарські мотиви у великодній обрядовості українців східної Бойківщини. Пам‘ятки Тустані в контексті освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі; проблеми їх збереження та використання: матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. 2016. С. 109–110.
7. Пуківський Ю. Весняні скотарські звичаї та обряди українців Покуття (за матеріалами із Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.) Народознавчі зошити. 2017. №2. С. 305–310.
8. Чебанюк О. Переможець дракона. Локальна історія. 2021. Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/peremozhets-drakona/.