Максим Мазурака
науковий співробітник відділу етнографії

Свята вечеря є кульмінацією дня перед Різдвом. Важливою ознакою для неї є те, що вся сім’я має зібратися вдома. За народними віруваннями людина, яка не приїде на Святвечірню трапезу, ризикує «блукати по світу» протягом цілого року.

На вечерю переважно господиня готує 12 страв. Часто це число пов’язують із кількістю місяців у році. Вважають, що на Святвечір кожен місяць має бути нагодований. За іншою версією число 12 символізує апостолів Ісуса Христа.

На Святвечір усі страви обов’язково мали бути пісними, бо в цей день піст тримають і нічого не їдять до появи першої зірки. Дітям навіть не можна було їсти овочі й фрукти, бо вважали, що тіло будуть обсипати чиряки. Страви, які переважно готувають на Святвечір: кутя, узвар, борщ, варений горох, капуста, риба, вареники з різними начинками: з капустою, картоплею і грибами, рибою, сливками, маком і навіть халвою, картопля, гриби, голубці, пампухи. Страви заправляли конопляною або лляною олією.

На більшій частині території України головною стравою є кутя — центральна ритуальна страва. Для неї переважно кожного року купували новий горщик або тримали чистий саме для її приготування.

Кутя переважно була із пшениці, пенцаку або ячменю. За декілька днів до Святвечора зерно відпарювали в окропі і товкли в ступі, щоб очистити пшеницю, а потім промивали спочатку теплою водою, а потім холодною. Кутю зазвичай заправляли медом, тертим маком, горіхами, родзинками. На Гуцульщині в кутю дають ще халву. Кутя може бути рідкою або густою залежно від регіону. Подекуди кутю готу­ють з рису. Мак, перед тим як кидати у кутю, потрібно було добре перетерти, щоб з’явилася біла пінка. Українці вважають, що не можна Святвечір вживати слово мак, бо будуть воші у тієї людини. Вершок куті іноді віддавали худобі, але, як правило, згодовували курам.  

Узвар варили із сушених яблук, грушок, слив. На теренах Бойківщини та Гуцульщини в нього ще додають варену фасолю.

На Сколівщині та Старосамбірщині у декілька вареників могли класти монети, які символізували багатство, тому вважали, що той, хто їх знаходив, буде цілий рік багатий. У деяких регіонах, окрім копійок, могли у пироги ложити дрібку солі і цукерку. Хто перший віднаходив вареник із сіллю, то казали, що у нього буде солоне життя, а хто із цукеркою, то — солодке.

На території України вечерю переважно починають з куті. Однак, на Бойківщині, можуть розпочинати вечеряти із часнику та хліба. Часник їли разом з лушпинням, приказуючи: «Луку-часнику, хорони мене від усього злого: від каліцтва, від злих очей, від хвороби, від немочи». На Лемківщині вечерю могли починати із просфори з медом.

Коли спробували кутю, то їли капусту. У с. Урич, коли її споживали, то приказували: «Ходить заєць по капусті та й капусту ломить, хто капусту не підлива, тому сі не вродить». Також господиня могла питати: «Смачна капуста?», на що їй мали відповісти: «Не смачна!» Так робили, щоб в наступному році був великий врожай. Потім їли гриби. В цей час батько казав: «Де гриб, там глиб. Де сів, там з’їв, а де сів, там цілий міх». Коли поїли грибів, то наступною стравою був горох: «Ой, не доїдайте всі горох, бо треба довгий стручок лишити». І так вживали всі інші страви.

Усі страви не доїдали, а залишали трохи. З них робили пастух, якого висушували і ховали, а коли корови виходили перший раз випасатися, то давали його їсти худобі. Також залишки страв давали худобі зранку на Різдво.