Осінній автентичний одяг (сардаки) у колекції музею
Надія Лесняк
науковий співробітник науково-фондового відділу
Сьогодні ми зазирнемо до фондосховища нашого музею, щоб побачити не просто стародавній текстиль, а унікальний автентичний осінній одяг.
У центрі нашої уваги — сардак (фонетичний варіант — сердак), який серед осінньо-весняного виду верхнього одягу є найбільш поширеним і багатим на матеріали, форми, крій, оздоблення. Загалом у фондовій збірці зберігається 217 зразків цього старовинного виду одягу, придбаного у музей з різних історико-етнографічних регіонів західних областей України, у кожному з яких він мав свою локальну назву: сардак, сірак, петик, байбарак, лайбан тощо.
У деяких друкованих працях науковці класифікують короткополий (саме такий ми сьогодні хочемо представити) сардак як куртку. Попри можливий регіональний характер лексеми «сардак», саме вона закріпилася у практиці наших музейних фондів як найпоширеніша — ми опираємося на неї як на першоджерело (вживалося самими носіями матеріальної культури) і у документації, і в усному мовленні.
Фокусуємо сьогодні увагу на сардаках Гуцульщини (села Верховинського і Косівського р-нів) і Закарпатської Гуцульщини (села Рахівського і Надвірнянського р-нів). Шість з них датується першою половиною ХХ ст. — 30–40-і рр., сьомий червоний — 50–60-ті рр. ХХ ст., восьмий — значно новіший, кінець ХХ ст.
Сардак — стародавній верхній одяг із домотканого валяного сукна, прямоспинного крою, також є зразки зі вставними бічними клинами (вусами), оздоблений шнурами з вовняних кольорових або однотонних із сукном (космацькі чорні сардаки) ниток. Сукно було натурального чорного, темнокоричневого і фарбованого червоного кольорів. Останній зустрічається значно рідше за чорні чи коричневі, які були практичними, не вигорали на сонці, не линяли від дощів і не потребували витрат на барвники — привізні пігменти. Сардак є найдавнішим плечовим одягом населення Карпат.
Носили сардаки поверх нагрудного одягу, накидаючи на плечі (наопашки) чоловіки і жінки. У наших фондах є також один дитячий сардачок. Різниці між чоловічим і жіночим сардаком не було — крій, форма і навіть оздоблення були однаковими. Чоловічі були довшими за жіночі на 10–15 см.
Для крою сардака характерною рисою є відсутність плечового шва. Один довгий відрізок сукна перегинався навпіл через плечі, на згині плечей робився виріз для шиї, комір — невисока стійка, переднє полотнище розрізалося вздовж на дві поли. Сардак у своїй основі — туніка з сукна, ширину якого диктував виключно ткацький верстат. На гуцульських сардаках вшивали по боках трикутні вставки-клини для зручності руху при ходьбі у горах, їзди верхи. Обидва варіанти — з клинами і без них — є автентичними.
На Закарпатській Гуцульщині сардаки шили короткими (АП-2004, 7562 — з представлених), до талії. Короткий виріб не потребував розширення для свободи руху. Такий тип крою називається прямоспинним або тунікоподібним і базувався на максимальній економії домотканого сукна. Довжина сардака варіювалася залежно від ландшафту: у високогірних районах Карпат носили короткі сардаки, а чим ближче до рівнинних територій, тим довшими вони ставали.
Спосіб виготовлення традиційного сардака — ремісничий — замкнений цикл ручного виробництва. Окремі села славилися своїми ремісниками на весь регіон. Наприклад, на Гуцульщині відомими центрами пошиття та оздоблення сардаків були Космач, Яворів, Річка, Верховина (Жаб’є) та Кутський повіт.
Процес створення сардака складався з 4-х основних етапів:
1. Виготовлення домотканого сукна з овечої вовни, яке включає наступні процеси:
– прядіння ниток зі стриженої, митої, чесаної вовни;
– ткання на верстатах вовняної тканини;
– валяння, яке відбувалося на гірській річці: під дією потужних ударів молотів та води тканина збивалася, ставала щільною, вітро- та водонепроникною — на цьому етапі тканина набувала якостей сукна;
– фарбування, якщо було необхідно.
2. Традиційний крій без відходів.
3. Зшивання вручну міцними вовняними або конопляними нитками. Шви часто декоративні.
4. Оздоблення. На цьому найдовшому етапі сардаки робили витвором мистецтва, щоб він не був нудним:
– шнуркове гаптування швів та країв крученими кольоровими вовняними шнурами у вигляді петель;
– вишивка та аплікація кольоровими нитками та дрібними кусками кольорового сукна чи шкіри;
– кутаси та китиці. Традиційні різнокольорові вовняні помпони (кутаси, дармовиси) і китиці, які кріпили на грудях.
АП-16675. Сардак жіночий, с. Верхній Ясенів, Верховинський р-н, Івано-Франківська обл., кінець ХХ ст.



Надзвичайно багатий, щедро прикрашений гуцульський сардак, розшитий бісером, лелітками та доповнений масивними різнокольоровими кутасами — дармовисами, які виконували естетичну й оберегову функцію та свідчили про високий статус та заможність власника.
АП-10852. Сардак писаний, с. Шепіт, Косівський р-н, Івано-Франківська обл., 30–40-і рр. ХХ ст.


Класичний гуцульський писаний сардак. Назва «писаний» виникла тому, що лінії оздоблення кольоровими шнурами та нитками нагадують витончені лінії розпису (як на писанці чи кераміці). Характерною ознакою орнаменту є чергування червоних і білих квадратів на грудях та комірі.
АП-10981. Сардак (петик) вишиваний, с. Микуличин, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл., 30–40-і рр. ХХ ст.

Сардак із Закарпатської Гуцульщини. Виконаний в іншій від попереднього, надзвичайно витонченій колористиці та техніці. Якщо попередній писаний сардак тежіє до об’ємних деталей і чергування кольорів, то цей вражає графічною точністю. Оздоблення виконане у теплих помаранчевих тонах, у вигляді тонкої вишивки нитками з характерними дрібними зубчиками, кутасиками та філігранними трикутними мотивами. Обробка швів, країв рукавів та подолу помаранчевим кантом збирає весь силует у єдину монолітну композицію.
АП-2004. Сардак (петик) жіночий, с. Чорна Тиса, Рахівський р-н, Закарпатська обл., 30–40-і рр. ХХ ст.



Неймовірний зразок традиційного одягу Закарпатської Гуцульщини. У цьому регіоні сардаки мали свою локальну назву — петик, його колористика та оздоблення кардинально відрізняються від сардаків Верховинського та Косівського р-нів. Замість круглих кутасів тут використані довгасті, жовтогорячі китиці, а рослинний орнамент вишитий дуже дрібним хрестиком або низинкою безпосередньо по сукну, поєднуючись з яскравими вовняними шнурами та нашивними круглими елементами.
Крім того, сардак прикрашений декоративним прошиттям із вишиттям у вигляді поодиноких квіточок-розет різнокольоровими вовняними нитками, розміщених на кутах пілок.
Цей сардак є свідченням самобутності Рахівського краю та є справжньою перлиною нашої музейної колекції.
АП-1288. Сардак дитячий, с. Бабин, Косівський р-н, Івано-Франківська обл., 30–40-і рр. ХХ ст.

Делікатна перлина з наших фондів — автентичний дитячий сардак. Це точна зменшена копія дорослого вбрання, створений з неймовірною ніжністю та майстерністю. Попри невеликий розмір, він зберігає абсолютно правильні пропорції народного крою. Головним акцентом сардачка є пишні яскраві червонозелені кутаси при основі коміра та вздовж переднього краю. Особливо цікавий елемент — наскісні овальні нашивки на полах, що імітують прорізи для кишень. Оскільки діти швидко росли, такий одяг був дорогою розкішшю. Часто один такий сардак переходив у спадок від старшої дитини до молодшої. Тому знахідка дитячого плечового одягу у такому чудовому стані — це велика удача для музейної колекції.
АП-10805. Сардак чорний космацький, с. Космач, Косівський р-н, Івано-Франківська обл., 30–40-і рр. ХХ ст.


Стриманий, шляхетний, оздоблений у монохромній техніці. Якщо усі інші сардаки з представлених сьогодні «промовляють» кольором, то сардак чорний із Космача має абсолютно інший характер і говорить мовою рельєфу та об’єму. Його краса розкривається заблизька — його багатство приховане у деталях: кручені чорні шнури, об’ємні гудзики, вишиті розети. Такий тип декору є характерним також для сардаків Зх. Поділля, деяких районів Опілля, Буковини, Покуття.
У Космачі була сильнорозвинена культура шнурового гаптування вовною тон в тон. Цей чорний сардак слугував ідеальним обрамленням для яскравої космацької вишивки-сорочки з помаранчевими барвами, яка визирала з-під нього. Для урівноваження строю у цілому верхній одяг мав бути дещо строгим.
АП-7323. Сардак червоний чоловічий, з Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., 50–60-і рр. ХХ ст.



Придбаний у музей з Львівського будинку моделей одягу. Фарбовані у червоний колір сардаки ще називали черлений, крашеняк. Одягали його на весілля чи у святкові дні. Червоний сардак могли дозволити собі лише одиниці. Власника такого сардака було видно здалеку серед сотень людей на ярмарку чи храмовому святі.
В оздобленні — гаптування жовтозеленими шнурами, плетені китиці-косиці на грудях та візерунки «кривульки» на полах. У фондовій колекції нараховується близько 15 червоних сардаків, усі придбані з Верховинського р-ну.
АП-7562. Сардак (лайбан) жіночий писаний, Рахівський р-н, Закарпатська обл. (Закарпатська Гуцульщина).


Контури деталей обшиті чорним «снурком» подвійним стеблевим швом.
Особливістю цього сардака є густе вишиття щільних вертикальних смуг вовняними нитками вздовж передніх пілок. До верхньої частини клапанів пришито бордові шнурки, до яких кріпляться китиці.
До передніх пілок пришито вузькі шматки сукна (клапани).
Оздоблений у дуже давній, канонічній манері. Назва «лайбан» та означення «писаний» побутують у серці Закарпатської Гуцульщини як ознака одягу найвищого гатунку. Густе вишиття дрібними кольоровими блоками вимагало від майстра ювелірної точності.
Отже, ми розглянули 8 унікальних зразків одягу, 8 шедеврів із фондової колекції музею. І побачили, наскільки багатогранною була народна ноша Карпат одного з видів верхнього одягу. Від шляхетного космацького мінімалізму до пишної бісерної розкоші, від багряного сукна Верховинського краю до сонячного рахівського петика — кожен зразок має свій неповторний характер та власне ім’я. Берегти такі речі у музейній колекції — означає тримати невидиму нитку між минулим і майбутнім. Поки ми знаємо історію свого строю, ми точно знаємо, хто ми є.