Важливою частиною традиційного народного вбрання українців є нагрудний одяг. Він є неодмінною складовою зокрема і в лемківському строї. В даному аналізі предметів не береться до уваги народна ноша лемків Закарпаття чи Словаччини.

В одяговій класифікації нагрудний одяг визначається як безрукавий, що одягається поверх сорочки, незважаючи на сезонні впливи погоди.

В музейній збірці одягової та інтер’єрної тканини зараз налічуємо 477 одиниць. Більшість з них придбані відомим дослідником, прихильником лемківської культури та її історії, завідувачем наукового відділу Іваном Дмитровичем Красовським. Уродженець с. Дошно, що на Лемківщині, він виріс в її традиціях та звичаях. Зв’язок з лемківськими осередками переселенців, його авторитет, дозволили йому придбати для збереження, вивчення та пропаганди в нашому музею таку значну кількість предметів від автентичних носіїв одягу та його творців. На превеликий жаль, більшість експонатів не фіксуються конкретним місцем походження, а визначаються як “Лемківщина”, або за місцем їх набуття у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях. Ідентифікація за походженням дала б чітку характеристику локальних особливостей в т.ч. нагрудного одягу, була б предметним підтвердженням фактів вже відомих дослідникам народного одягу Лемківщини.

Інвентарні дані нагрудного одягу фіксують їх різноманітні назви: кожушини, камізельки, брусляк, вони становлять їх незначну частину – 16 одн. Більшість, а це 66 одн. визначаються назвою “горсет”. Матеріалами виготовлення нагрудного одягу лемків слугували як домоткані полотна і сукна так і різноманітні тканини фабричного виробництва: сукно, шовк, вовна, бавовна, які дублюються тоненькими бавовняними та лляними підшивками. Їх різноманітність часто уточнюються назвами: як за матеріалом пошиття – горсет оксамітовий; горсет шовковий; горсет шаліновий, горсет тебетовий, так і за оздобленням чи кроєм: лейбик квітчастий; горсет червоний, горсет зелений, горсет синій з квітами; горсет вишитий; лейбик-блюзка; горсет-душка; горсет з лапцями; горсет-лайбик квітчастий. Деякі назви свідчать про час виготовлення та ношення: горсет 20-их років, горсет весільний 1928 року.

За невеликим винятком майже всі безрукавки короткі, до талії. По довжині (40 х 42 см, 42 х 45 см, 42 х 37 см), приталені.

За кроєм поділяються на три типи:
1.- прямоспинні,
2.- приталені на спинці та з прямими полами переду;
3.- приталені як на спинці, так і спереду.

1. Прямоспинні безрукавки пошиті вручну або машиною з тонких сукон чорного чи синього кольорів. Їх довжина 91 х 51.5 см; 57 х 48 см; 58 х 52 см. Виріз горловини круглий, завершувався невеликим комірцем-стійкою. Застібалися гачками або гудзичками. З двома прорізними кишеньками та двома нашитими декоративними кишеньками обабіч розрізу спереду. В деяких на спинці, від талії розміщено два широкі клапани- закладки.
2 і 3. Такі безрукавки пошиті машиною з вище згаданих тканин. Різниця полягала в тому, що вони були приталені на спинці та з прямими полами переду. Подовження від талії в останніх йшло у вигляді доточених вузьких смуг тканини, яку складали зустрічними складками, чи пришитими клапанами різноманітних форм у вигляді розширеної трапеції, трикутників, овалів у нижній частині. Вони розміщувалися часом з находом одних на інші довкола стану. Запиналися спереду гудзичками на прорізні петельки, або шнурувалися на кільця чи гачки шнурками. Для штивності вздовж розрізу підшивалися металеві пластинки, до яких кріпилися металеві кільця. Виріз горловини у них глибокий. Здебільшого овальний, але є прямокутний та трапецієподібний. Пройма рукава збільшена. Без кишень.

Відомо, що лемківські сорочки-кошулі не вирізнялися яскравими оздобами, їх вишивка досить скромна, хоча виконана з великою прецизійністю. Роль декоративного акценту виконували чисельні безрукавки, які можна було частіше змінювати, створюючи той чи інший ефект, настрій, підкреслити стать, вік, статус. На білому тлі сорочок виділялися навіть однобарвні безрукавки, часто підтримуючи колористику її вишивки. Особливою популярністю користувалися сукна та тканини синіх відтінків. Їх використовували для пошиття як чоловічих так і жіночих святкових нагрудних компонентів строю, прикрашаючи вишивкою рядами з круглястих мотивів та збагачуючи їх рядами з блискучих круглих металевих гудзиків.  Гудзики та гудзички добиралися так, щоб окрім запинання, творити ще декоративну функцію.

Для оздоблення безрукавок часто використовують декоративні тасьми. Їх нашивають при зрізах, понад краї, підкреслюючи їх форму. Це ширші чи вужчі шовкові тасьми жакардового переплетення з квітковими мотивами, це тасьми з використанням металізованих ниток, кружалець, намистин, це зубчасті бігунці , ажурні мережива, аплікації.

Проте ведучим оздобленням є вишивка, яка виділяється на яскравому одноколірному тлі синьої, зеленої, червоної тканини. Вишивка розміщується як по полах переду так і по спинці. Тут використовуються різноманітні техніки – від стеблового чи петелькового шва, козликів-кривульок, хрестиків, гладі до вишивки маленькими намистинками – бісером чи металізованими кружками-леліками. Вона виконується вовняними нитками у вигляді квітки-сонечка; шовковими у вигляді більших чи меньших букетиків чи квіткових галузок, інш.

Для досягнення декоративного ефекту широко використовували фабричні шовкові тканини жакардового ткання з різноманітними мотивами: кольорових, яскравих хризантем чи однотонних з ефектом полиску візерунчастого атласу. В 30-ті рр. особливої популярності набирають “шаляни” – тоненькі високоякісні вовняні тканини з набивними рослинними мотивами на червоному, зеленому, синьому тлі. Дороговартісні шалянові тканини використовували для виготовлення спідниць, запасок, безрукавок.

Підготувала Любов Сварник