Петривочка, Петривочка – мала ночка…

Сьогодні, на основі експедиційних записів, розповідаємо про маловідомий обряд “Вільха” на Петра, який побутує в окремих селах Тлумаччини (Покуття)!

Місцеві мешканці надавали особливого значення вільсі та вірили в її здатність впливати на долю. Дівчата просили у вільхи вдалого заміжжя. Вірили, що це дерево може відвернути розливи річок.

До вільхи зверталися в особливих піснях:
Ой, ти вільхо-дерево,
Дощами обмите,
Поможи нам, вільхо,
Жнива обробити.
Жнива обробити,
Осені діждати.
У щасті й здоров’ї
Жити-поживати.
(записано у с. Буківна Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.)

Свято на Петра і Павла організовували дівчата. До нього готувалися заздалегідь, зокрема обирали старшого парубка і старшу дівчину, які були головними на святі. За тиждень до події дівчата ходили по селу і збирали гроші “на вільху”.

У ніч на Петра хлопці йшли до лісу обирати найкраще дерево. За традицією, вільху мали не везти, а нести. Як правило, зрубували три вільхи. Дві встановлювали на найвищих пагорбах, а третю на майдані чи у полі у центрі села, де відбувалося все дійство. Закопували вільху вночі, при тому збиралася молодь, співали пісень та палили багаття. Над ранок мешканці села бачили, що вільха вже є.

Головну вільху дівчата прикрашали квітами, цукерками, печивом, пов’язували стрічки, щоб добре вийти заміж, колосочки – щоб жнива вдалися. Наверх чіпляли калач, який в кінці свята дарували найшанованішому газді з побажанням доброго врожаю. Дівчата також готували святкове частування.

Забава розпочиналася особливим танцем, який заводили дівчата і танцювали лише на це свято. Старша дівчина танцювала зі старшим хлопцем, потім залишала його в колі і приводила йому до пари іншу дівчину, а сама запрошувала собі хлопця, якому теж потім приводила дівчину, тож залучені були усі.

На “вільху” приїжджали і з інших сіл, але для того щоб бути на святі гості мусили правильно відповісти на загадки чи розказати якусь цікаву історію.

Одним з елементів обряду було ламання вільхи. Якщо хлопці вилізли і зламали вершечок вільхи, то можна було ще потанцювати один-два танці і свято мало закінчуватись. Саме тому, після настання півночі всі пильнували вільху, щоб до неї не доступилися хлопці. Парубків, що долізали до середини дерева стягували донизу.

У с. Тарасівка, наприклад, ламали вільху опівночі, після чого сідали вечеряти і знов продовжували забаву, яка могла тривати до ранку.

За радянських часів свято заборонялося, тому найчастіше вільху вбирали в когось вдома, зазвичай у дівчини “на виданні”.
На другий тиждень хлопці “віддавали дівчатам вільху”, запрошували музик та готували забаву.

З 2009 року у Тлумацькому районі започатковано районний фестиваль “Покутська вільха”, який щороку проходить на Петра у іншому селі.

Матеріали зібрано під час експедиції 5-12 липня 2010 року у Тлумацькому районі Івано-Франківської області (села Тарасівка, Гончарівка, Локітка, Колінці, Гринівці, Буківна).

На відео: Петрівчану пісню співає Галина Андріївна Мосійчук зі с. Хмелівка (Радобель) Олевського р-ну Житомирської області. Запис зроблено під час експедиції 24-30 вересня 2018 року.

https://www.facebook.com/plugins/video.php?height=314&href=https%3A%2F%2Fwww.facebook.com%2F1971MNAP%2Fvideos%2F2509628615845849%2F&show_text=false&width=560&t=0