У християнстві увесь сенс учення про відкуплення чи порятунок побудований на особистій жертві, яка є найвищою формою любові. Прикладом та центром такого вчення є страсті і смерть Ісуса Христа, що добровільно пішов на муки, зазнав ран, помер.
“Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає” (Іван, 15:13).
Цей проєкт про втрати. Про рани, які залишають нам війна і час. Про усвідомлення втрат і про життя зі шрамами війни. Про усвідомлення цінності життя через втрату.
Уже дев’ять років Влодко Кауфман працює над страхітливим комеморативним проєктом: щодня, від початку війни, на випадкових клаптиках паперу він фіксує умовний портрет воїна, ікону воїна, якого ми втратили. Щоб не звикати. Щоб цінувати. Щоб кожного дня собі пригадувати, що на війні гине людина, люди, декілька людей, багато людей. Кожного дня. Відтак він безперервно фіксує пам’ять про воїна, декількох воїнів, багатьох воїнів і цей проєкт не завершиться, доки не припиниться війна, доки не перестануть гинути захисники…
Із початком російської воєнної агресії у 2014-му кожного дня озвучувались жахливі цифри: загинуло “N” захисників/ць, зазнало поранень “N”… Влодко тоді почав мимоволі, для себе, робити замальовки цих воїнів – щоб не забувати, чиїм коштом продовжується життя. Від 24 лютого 2023 року статистика не озвучується… Але Кауфман далі малює ті болючі портрети на усіх можливих шматках паперу, і це жахливо, бо не знаєш, скільки загиблих сьогодні….
У просторі дерев’яного костелу з Язлівчика художник роздумує про важке усвідомлення цінності життя перед фактом щоденних смертей, про рани війни, про людські рани, про рани культури, про біль, якого вони завдають.
Інсталяція розвивається довкола рисунків Влодка Кауфмана і понівечених, зранених часом чи людською байдужістю сакральних скульптур зі збірки Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького та приватної колекції.
Роман Зілінко
Інсталяція “Рани” Влодка Кауфмана
Костел зі села Язлівчик стане простором осмислення втрат і ран завданих війною та часом, місцем прийняття шрамів війни й усвідомлення цінності життя через втрату.
“Упродовж дев’яти років Влодко працює над страхітливим комеморативним проєктом: щодня, від початку війни, на випадкових клаптиках паперу він фіксує умовний портрет воїна, ікону воїна, якого ми втратили. Щоб не звикати. Щоб цінувати. Щоб кожного дня собі пригадувати, що на війні гине людина, люди, декілька людей, багато людей. Кожного дня. Відтак він безперервно фіксує пам’ять про воїна, декількох воїнів, багатьох воїнів і цей проєкт не завершиться, доки не припиниться війна, доки не перестануть гинути захисники… Художник роздумує про важке усвідомлення цінності життя перед фактом щоденних смертей, про рани війни, про людські рани, про рани культури і про біль, якого вони завдають.” – куратор проєкту, керівник відділу науково-освітньої та виставкової роботи Музею Роман Зілінко
Інсталяція розвивається довкола рисунків Влодка Кауфмана і понівечених, зранених часом чи людською байдужістю сакральних скульптур зі збірки Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького та приватної колекції.
Тривалість виставки: 10.10-03.12.2023
Локація: Костел зі с. Язлівчик