Остап Лозинський (1983-2022) за останніх десять років свого життя зібрав одну з найбагатших сучасних колекцій української ікони на склі з Покуття, Гуцульщини та Буковини. Правда, він мав щастя не починати на порожньому місці. Основу збірки заклали його батьки – Тарас та Роксоляна Лозинські – відомі львівські колекціонери українського мистецтва. На час, коли Остап серйозно зацікавився колекціонуванням, їхня збірка нараховувала сімнадцять ікон. На відміну від своїх батьків та колекціонерів старшого покоління, які ще застали твори народного мистецтва здебільшого на місці – in situ, майже усі свої ікони Остап придбав уже через другі-треті руки: в антикварних магазинах, на базарах та барахолках, у продавців старовини в інтернет-мережі, а також у старших колекціонерів та їхніх нащадків. Давні ікони купував за гроші, які заробляв власним іконописом – таким чином йому вдалося зібрати ще майже дев’яносто творів. Сьогодні Остапова збірка становить понад сотню пам’яток і є, мабуть, найціннішою та найбільшою цілісною колекцією ікони на склі.
Цікаво, що сам Остап не дуже любив називати себе колекціонером – радше опікуном, дослідником, продовжувачем чи популяризатором іконопису на склі. З 2010 року він захопився наслідуванням та відтворенням цього типу ікон. Остап залишив по собі з кільканадцять сотень малих і більших творів, а ще випрацював методику і започаткував численні майстерки з іконопису на склі, які провадив спершу у Львові в Національному музеї імені Андрея Шептицького, а згодом і в інших місцях: від Криворівні, Яремча, Києва, Вроцлава, улюбленої Новиці, Варшави до Загреба, Парижа і Нью-Йорка. Він тішився, коли ікони – його і його “учнів” – прикрашали домівки людей. Мріяв, що цю традицію переймуть народні майстри з Гуцульщини, вона повернеться на своє первісне місце, і тоді він зможе сам купувати сучасні гуцульські ікони в горах чи в Косові на базарі.
На жаль, Остап не встиг самостійно й уповні опрацювати свою колекцію та видати її каталог. Лише частину ікон було опубліковано на сайті проєкту “Ковчег” та в останньому альбомі “Українське народне мистецтво”, автором-упорядником та дизайнером якого він був сам. Інформація про походження окремих пам’яток і їх попередніх власників, у зв’язку з передчасним відходом колекціонера, почасти втрачена. Втім певні відомості можна було віднайти в його нотатках на звороті деяких ікон, щось вдалося відтворити з інтерв’ю та розмов Остапа, зі спогадів друзів, родини, колекціонерів. Та все ж, Остап знав найбільше…
Багато ікон Остап реставрував та оформлював самостійно. Ту частину, яка по ньому залишилася не завершена, доопрацьовував батько – Тарас Лозинський.
Важливо, що виставка експонується в Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького. В останні роки життя Остап багато взаємодіяв зі Львівським скансеном, планував після хвороби долучитися до його команди і працювати над його розвитком.
Це перша цілісна виставка народної ікони на склі з колекції Остапа Лозинського. Присвячена вона другій річниці його смерті. Також у часі дії експозиції згадуватимемо і про річницю відходу Остапового батька – Тараса…
Й от, здавалось би, що може бути крихкішим за скло, за ветхі скляні ікони…
***
Народний іконопис на склі з Покуття, Гуцульщини та Буковини, привернув до себе увагу лише в останні десятиліття, та не одразу став яскравим явищем у спадщині матеріальної культури України. Попри те, що окремі твори народного іконопису на склі потрапляли до музейних збірок ще від початку 20 століття (у час, коли традиція ще була живою і пам’ять про окремих майстрів-малярів зберігалася), перші більші виставки та публікації з’явилися лише у 1970-80-х роках – великою мірою завдяки активним львівським колекціонерам.
Та все ж “відкривачами” ікони на склі стали музейники Львова та Станіславова. У 1930-х роках у Покутському музеї в Станіславові збірку ікон на склі формував Юзеф Грабовський. Ця колекція була однією з найбільших і налічувала з кілька сотень творів. Правда, всі вони були знищені в повоєнний час… Також ікони на склі потрапляли в колекцію Національного музею у Львові. Тут у 1938 році було організовано виставку галицького примітиву, де окремим розділом заекспонували 15 ікон на склі з Покуття та Гуцульщини. Тоді ж постала цікава приватна збірка Норберта Ліппочі, яка тепер знаходиться в єпархіяльному музеї в Тарнові (Польща).
Приблизно у той же час у Львові іконами на склі захоплювалися Ярослава Музика та Олена Кульчицька. Ярослава Музика, окрім колекціонування ікон (твори згодом потрапили до збірки Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького), й сама малювала на склі. ІІ світова війна та післявоєнні репресії не просто зупинили дослідження, а й знищили зібрані колекції. Лише у 1957 році Олена Кульчицька змогла підготувати та опублікувати свою чи не першу фахову статтю про малярство на склі.
Від середини 1950-х років почало формуватися дуже важливе і певною мірою унікальне для повоєнного радянського Львова й України явище – приватні колекціонери. Серед перших колекціонерів народного мистецтва Гуцульщини, зрештою й ікони на склі, були Володимир Вітрук та Іван Гречко. Їх відносять до першого покоління приватних колекціонерів (оточення Івана Гречка напівжартома називало його патріархом колекціонерів). Згодом до цієї когорти долучилися Ярослав Лемик, Олег Романів, Богдан Сорока, а також Іван Остафійчук, Ярослав та Ярослава Мотики. Третім поколінням стало середовище Тараса та Роксоляни Лозинських: Юрій Юркевич, Андрій Цибко, Любомир Яремчук, Левко й Оксана Тріски та інші – це фактично ті колекціонери, які були засновниками Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при Науковому товаристві імені Шевченка. Усім їм вдалося зробити те, чого свого часу не змогли виконати радянські, а пізніше й українські музеї та інші інституції – у своїх колекціях за власний кошт зібрати цінні пам’ятки народного мистецтва, зокрема ікони на склі, а згодом досліджувати і презентувати їх через організацію виставок, власну творчість та комплексні видання серії альбомів, каталогів. Властиво найбільше до вивчення і зацікавлення іконою на склі причинилися Іван Гречко та Оксана Романів-Тріска. Іван Гречко, окрім того, що зібрав одну з найбільших колекцій ікон, багато писав про це явище та був ініціатором перших виставок ікон на склі наприкінці 1980-х років. А Оксана Романів-Тріска підготувала досі найповніше дослідження української ікони на склі та розкішний альбом “Народна ікона на склі”, що був виданий у 2008 році.
Роман Зілінко
Над виставкою працювали: Олег Пеленичка, Устина Будинкевич, Марко Будинкевич, Андрій Винничок, Маруся Цимбаліста, Леся Гарасим
Куратор виставки: Роман Зілінко
“Крихкіші за скло” Колекція Остапа Лозинського
Одну з найбагатших сучасних колекцій української ікони на склі з Покуття, Гуцульщини та Буковини зібрав Остап Лозинський (1983-2022 рр.) за останніх десять років свого життя. Правда, він мав щастя не починати на порожньому місці. Основу колекції заклали його батьки – Тарас та Роксоляна Лозинські – відомі львівські цінителі та збирачі українського мистецтва. На час, коли Остап серйозно зацікавився колекціонуванням, їхня збірка нараховувала сімнадцять ікон. На відміну від своїх батьків та колекціонерів старшого покоління, які ще застали твори народного мистецтва здебільшого на місці – in situ, майже усі свої ікони Остап придбав уже через другі-треті руки: в антикварних магазинах, на базарах та барахолках, у продавців старовини в інтернет-мережі, а також у старших колекціонерів та їхніх нащадків. Давні ікони купував за гроші, які заробляв власним іконописом – таким чином йому вдалося зібрати ще майже дев’яносто творів. Сьогодні Остапова колекція становить понад сотню пам’яток і є, мабуть, найціннішою та найбільшою цілісною колекцією ікони на склі.
Важливо, що виставка експонується в Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького. В останні роки життя Остап багато взаємодіяв зі Львівським скансеном, планував після хвороби долучитися до його команди і працювати над його розвитком.
Виставка створена за кураторства мистецтвознавця та іконописця, керівника відділу науково-освітньої та виставкової роботи Музею Романа Зілінка і присвячена другій річниці смерті Остапа Лозинського.
Тривалість виставки: 06.01-01.08.2024
Локація: Велика виставкова зала