Уляна Трач
науковий співробітник відділу етнографії

Гаївки – це окремий рід обрядових пісень, які у Галичині співаються лише на Великдень. Це пісні складені дівчатами і виконували їх також переважно дівчата. Хоч, як зазначають етнографи, «на Великій Україні грають ягілок дівчата разом з хлопцями, а пісні співають гармонійним хором». Зміст гаївок – це всякі алюзії, жарти і дотинки дівчат до хлопців, деколи й навпаки — до старих та до людей з усякими уємними прикметами; не бракує в них також історичних та мітологічних мотивів. Однак, найбільше відчується у гаївках радість із-за весни, молодости й життя, що випромінюють молоді лиця дівчат, які в часі забави забувають про все інше.

Гаївки виконували біля церкви на Великдень. Після святкової Літургії і Великоднього сніданку, в гості переважно не ходили, тому молодь збиралася коло церкви, де дівчата починали співати гаївки, йдучи в колесо або криве коло (еліпс), а також у кривий танець. Під час виконання гаївок дівчата не стоять на однім місці, а весь час рухаються, крокуючи по колу чи вимальовуючи криву лінію. Деякі гаївки супроводжувалися забавами, таких гаївок є менше і їх відносять до давнішого часу, тих же, що без забав є більше і вони, відповідно, більш новіші.

Хлопці під час дівчачих гаївок бавляться окремо або стоять і слухають. Але якщо дівчата провокують їх своїми дотинками, то вони відповідають їм співом або впадають гуртом між дівчат і переривають на хвилю забаву.

Гаївки є глибоко прапрадівським, самобутнім, ні від кого не запозиченим звичаєм і фольклором українців. Є вони спільними для всієї України, бо і «на Великій Україні співають тих самих ягілок, що в галицькій Україні, навіть арії й слова пісень є ті самі».

«Гаївки» не є єдиним терміном на означення цього роду пісень, окрім нього є багато інших: ягівка, гаїлка, гагілка, ягілка, магілка, галагівка, лаголойка, галі, а в окремих селах кажуть «грати в жука». Назву «гаївка» виводять від слова «гай», мотивуючи, що ці пісні співали давніше по гаях із приходом весни. Етнограф Володимир Гнатюк зауважує, однак, що не кожна веснянка є гаївкою, але кожна гаївка є веснянкою. Веснянку співають в Україні цілу весну, гаївку в нас на Галичині – лише на Великдень.

В. Гнатюк, досліджуючи гаївки, згадує ще й про «риндзівки», які були поширені у Яворові і його присілках. Риндзівки по своєму складу і змісту є дуже схожими до колядок, і різняться від них лише тим, що мають рефрен: «Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес!» та що співають їх на Великдень. Риндзівки співають хлопці так само попід вікнами, як колядки, з музикою і дістають за те нагороду, як і за коляду. Відповідно дослідник стверджує, що риндзівки відповідають «волочебним пісням», які співаються по Україні хлопцями у часі Великодніх свят.

Література:

1. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. — Київ: Мистецтво, 1993.
2. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість// ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА. – Т. 201. – ФІЛОЛОГІЧНА СЕКЦІЯ. – НЮ ЙОРК, 1981.
3. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – т.2. – Вінніпег, 1959.