Марта Цимбровська
старший науковий співробітник відділу етнографії
Музею народної архітектури і побуту у Львові
імені Климентія Шептицького

Свіжа, чиста і пахуча, ідеально рівна тканина – те, що ми уявляємо собі, коли думаємо про прасування. Сьогодні цим звиклим комфортом нас забезпечують сучасні парові праски. Проте до середини ХХ ст. праця пов’язана з утриманням дому і приготуванням їжі вимагала неабияких фізичних зусиль. Коли справа доходила до прасування великих скатертин, білизни, постелі, рушників, то тут виникала потреба в збільшенні ефективності роботи. Не зайвим буде нагадати, що в ті часи всі домашні тканини мали виключно натуральне походження і легко м’ялися.

Маґель, як проста дошка для холодного розгладжування тканин, відомий в Норвегії з ХV ст. Слово «mangle» вперше записане британський лінгвістом Джоном Флоріо у словнику «Світ слів» (1598) з таким значенням: «різновид преса для пресування бавовняних тканин або пофарбованого лляного полотна, щоб надати йому блиску». Саме слово «прасувати» спільнокореневе зі словом «прес», оскільки прасування початково не передбачало використання тепла, а лише силу тиску.

Проте сьогодні мова не про прості прасувальні дошки (відомі також як рубель, маґельни́ця, маґільни́ця, маґлівни́ця), а про досягнення промислового прогресу – прасувальні механічні машини.

В ХVIII ст. для прасування в Європі почали використовувати прасувальні маґлі-ящики. Білизну потрібно було спочатку намотати на дерев’яні валки, які потім вставити під масивний ваговий механізм. Двоє людей штовхали масивний ящик вперед-назад за допомогою шкіряних ременів або дерев’яних ручок. Всередині ящик був заповнений камінням, свинцем чи піском і міг мати вагу понад 500 кг. Ящик притискав валки і таким чином тканина розрівнювалася. Щойно випрані речі були покриті зверху «ганчіркою», щоб зберегти їх чистоту під час процесу.

Перше вдосконалення прасувальних ящиків зробив відомий аграрний винахідник Річард Вестбрук Бейкер. Він додав корбу, яка дозволяла рухати масивний ящик вперед та маховий механізм, що повертав ящик в початкове положення. Це значно полегшило процес роботи. Звичайно, такі громіздкі машини використовувалися в основному у великих домогосподарствах або комерційних пральнях.

В 1823 році а Англії були запатентовані вертикальні валки для прасування. Принцип вертикальних валків пізніше почали використовувати не лише в прасувальних машинах але і для викручування білизни. Нове вертикальне розташування валків дозволило зробити прасувальні маґлі меншого розміру, що сприяло їхньому широкому поширенню в окремих домогосподарствах. Відтоді, завдяки патентам, всі механічні пристрої для прасування отримали побутову назву «маґель».

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. термін «маґель» зазвичай використовували для позначення не тільки самого верстата, а й місця обслуговування – приміщення, в якому встановлена прасувальна машина. Однак термін «маґлівниця» використовувався виключно для самого пристрою.

В нашому музеї зберігаються два кімнатні маґлі, обидва закуплені у 2002році. Маґель інвентарний номер АП-20311, закуплений в Якимець Ірини Семенівни, вул.Доробок у Львові та магель АП-20318, закуплений у Кіндрик Ольги Юліанівни, вул.Чумацька у Львові.

Такі кімнатні прасувальні машини мали один або два валки, а тканину розгладжували або притисканням до нагрітого валка, або пропусканням матеріалу через тиск двох валків. Основою механізму слугують литі чавунні підніжки. Сам механізм – це два дерев’яні валки, що обертаються за допомогою шестерень з корбою. Зверху над валками металева різьба, що регулює силу стискання валків. Тиск від різьби рівномірно розподіляється на верхній валок через листову ресору. Для зручності роботи влаштований невеликий дерев’яний столик. Завдяки цим рішенням виходила майже ідеально розгладжена тканина. Щоб досягти найкращих результатів, тканину маглювали вологою, часто накрохмаленою.

Не відоме співвідношення кількості великих комерційних маґлів до малих кімнатного типу. У Львові виробництвом маґлів займалася фабрика Граєвського, що працювала на вул.Ткацькій,15. В 1920-их роках невелика кімнатна маглівниця коштувала 140-380 злотих, в той час як за великий магель-ящик треба було заплатити від 800 до 1500 злотих. Для порівняння 1 кг хліба коштував 0,3 злотого, а за 170 злотих можна було купити корову. При цьому робітник в селі заробляв лише 40 злотих, а кваліфікований працівник в місті – 200 злотих на місяць.

Кімнатні маґлі були окрасою дому, це прекрасні витвори промислового дизайну. Сьогодні вони є мовчазними свідками історії, що утримують знання про своїх колишніх власників та їхнє щоденне життя. Побачити прасувальні машини можна відвідавши експозицію нашого музею в хаті з с.Тухолька, сектор «Бойківщина».