Сергій Ципишев
кандидат історичних наук,
заступник директора з наукової роботи
Музею народної архітектури і побуту у Львові
імені Климентія Шептицького

Зараз напередодні Різдва Христового хочемо познайомити Вас із частиною народних традицій одного з найколоритніших українських регіонів – Полісся. Різдвяний час сповнений глибокого сенсу і є насправді винятковим у народному сприйнятті. Коли ми думаємо про це свято, то найімовірніше у нас виникають асоціації із колядниками, які славлять народження Христа та затишним вечором за святковим столом у колі родини. Такі обов’язкові спільні трапези дозволяють родині зустрітися, проговорити всі новини та проблеми, відчути підтримку одне одного. Зрозуміло, що підбір страв для застілля має свої традиції та регламентації.

Етнографічні матеріали доводять, що серед різдвяних страв найважливішими були власне ті, до складу яких входило зерно. Проте, якщо по кутю – обрядову різдвяну кашу говорять і знають всі, то про обрядовий різдвяний хліб відомостей у загальному доступі значно менше. Власне на Поліссі він мав багато локальних назв, до прикладу: колядник, колядний пиріг, книш, книшик, палінка, паляниця, калач, калачик, бухта, лежень, обертух, бонда. Цей обрядовий хліб споживали всі члени сім’ї, також ним частували колядників, що приходили до господи.

Різдвяний хліб пекли з найкращого борошна. Зазвичай його формували у вигляді подовгастої або округлої хлібини, рідше це був калачі з діркою посередині. Місцями випікали лише невеликі пампушки чи пиріжки, які начиняли квасолею, яблуками, ягодами, сиром чи бобом. Часом пампушки та пиріжки зверху ще й декорували, витискаючи хрест або виробляючи його з тіста.

Хліб, разом із кутею, обрядовим снопом, який ще називали коляда, ставили на вимощену сіном покуть. Цікаво, що колядника могли зберігали аж до початку весняно-польових робіт і брали зі собою в поле, коли починали садити картоплю. Зерном же вимолоченим із обрядового снопа навесні розпочинали посівну.

Цікаво, що на Житомирському та Київському Поліссі селяни різдвяний хліб не різали ножем, а ламали руками¹. Взагалі ж на територіях, що вже з 20-х років ХХ століття перебували під радянською окупацією народні звичаї та обряди зазнали дуже значних втрат. Тому часто спеціальних різдвяних хлібних виробів не було, пекли звичайні хлібини або як кажуть поліщуки бухони, бохони². Однак у літературі можна знайти свідчення того, що принаймні пам’ять про особливий різдвяний хліб на Чорнобильському Поліссі була живою ще на початку 90-х рр. ХХ ст. Називали такий випік палениця або кулідка. Загалом – це була кругла хлібина, але у першому випадку її перед випіканням викачували борошном, а в другому – водою. Цей буханець клали на покуть або накривали ним кутю, інколи додавали також сіль. Типово для різдвяних хлібів і цей різновид мусив перебути всі свята, лише тоді його розмочували і згодовували худобі³. На цих же теренах у цей же час зафіксовано згадки про фігурне солодке печиво у формі баранців, яке випікали для дітей, та пампушки з грецької, тобто гречаної муки, що ними частували колядників, якими найчастіше були діти⁴.

Як і повсюдно в Україні, на Волинському Поліссі теж було поширене залишання всіх страв святвечірньої трапези (яких мало бути 12) разом із начинням на ніч на столі. Цей момент напряму зближує різдвяну і поминальну обрядовість. Адже згідно з народними віруванннями залишена на ніч їжа призначалась для померлих, що нібито приходили до родичів на частування.

Разом із тим обрядовий різдвяний хліб завжди йшов у сув’язі із кутею, до прикладу – окраєць чи буханку клали на посудину з цією обрядовою кашею⁵. Разом їх використовували і в обрядових запросинах надприродних істот та сил, а також душ померлих родичів до святкової вечері. Під час цього дійства господар виходив із хати, маючи при собі кутю і (або) хліб, та звертався до означених вище сутностей, закликаючи їх завітати на святкове частування⁶. До прикладу, відомим є звичай із запросинами Мороза, до якого промовляли: «Морозе, Морозе, ходи кутю їсти, як не прийдеш сьогодні, то й ніколи не йди»⁷. Іноді траплялись і оригінальніші варіанти: «Мороз, Мороз, приходь кутю їсти. Приходь, вовченя, а як не прийдеш зараз, то не приходь літом, не бери ні телюка, ні поросюка»⁸. Або варіант зі Східного чи Лівобережного Полісся: «Мароз, Мароз іді куті єсть, а в Пєтровку нє бивай, бо будємо желізнимі пугамі біть»⁹.

У поліських селах використовували буханець або принаймні окраєць хлібини на різдвяно-водохресні свята, переважно перед Різдвом чи Новим роком, у ще одній обрядодії, під час якої йшли у сад з перевеслом та хлібом і за допомогою невибагливих примовок та магічних маніпуляцій намагались забезпечити врожайність неродючих дерев¹⁰. Доволі часто господарі ходили й до хліва, щоб почастувати домашніх тварин обрядовими різдвяними стравами, у тому числі й хлібом та кутею, при цьому примовляли: «Ми до вас із хлібом, а ви до нас із ласкою»¹¹.

1 Ципишев С. Різновиди хліба в побуті та обрядах. Етнокультура Рівненського Полісся. Рівне: ПП ДМ, 2009. С. 113.

2 Герус Л. Типи, форма, функції різдвяно-новорічного хліба українців. Народознавчі зошити. Львів, 2007. № 3–4. С. 289; Ципишев С. Традиційні хлібні вироби Рівненського Полісся початку ХХ століття. (За польовими матеріалами із Дубровицького та Сарненського районів Рівненської області). Поліссєзнавство у фольклорно-етнографічних і літературно-мистецьких дослідженнях: наукове видання. Рівне, 2009. С. 102.

3 Свирида Р. Хліб у зимовій обрядовості Київського Полісся. Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. Львів, 1997. Вип. 1 (Київське Полісся. 1994). С. 309.

4 Там само.

5 Галайчук В., Ципишев С. Традиційні календарно-побутові звичаї та обряди Східного Полісся (на польових матеріалах з Ріпкинського р-ну Чернігівської обл.). Народознавчі зошити. Львів, 2019. № 5. С. 1307.

6 Пархоменко Т. Календарні звичаї та обряди Рівненщини: Матеріали польових досліджень. Рівне, 2008. С. 24–25.

7 Ципишев С. Хлібні вироби у культурі поліщуків Зарічненщини: традиція та сучасність. Матеріали до української етнології. Київ, 2011. Вип. 10. С. 149.

8 Там само.

9 АА ДНЦЗКСТК. – Ф. Ріпки-(VII-VIII)-2017. – Од. зб. C. Ципишев, АФ-Д8.С.2/13.

10 Пархоменко Т. Календарні звичаї та обряди Рівненщини: Матеріали польових досліджень. Рівне, 2008. С. 29.

11 Пархоменко Т. Календарні звичаї та обряди Рівненщини: Матеріали польових досліджень. Рівне, 2008. С. 22.