Підготував: науковий співробітник відділу етнографії
Босак Василь

Михайло Степанович Возняк, видатний український діяч, народився 3 жовтня 1881 року в селі Вільки-Мазовецькі, що нині є селом Волиця Жовківського району Львівської області, у селянській сім’ї. Незважаючи на непрості матеріальні умови, він зумів здобути початкову освіту в рідному
селі, після чого продовжив навчання в старших класах семирічної школи міста Рава-Руська. Це дозволило йому вступити до Академічної гімназії у Львові.

У своїх спогадах про дитячі роки Возняк писав про роботу пастухом і постійну допомогу батькам по господарству. Хлопець навіть не уявляв можливості здобути освіту поза сільською школою. Проте в його житті з’явився наставник, який порадив здібному хлопцеві продовжити навчання в гімназії. Для вступу потрібно було опанувати основи німецької мови, чого сільська школа не могла забезпечити. Тому Михайлу довелося ще два роки навчатися в Рава-Руській.

Опісля М. Возняк вступив до Академічної гімназії у Львові. Майбутній учений проживав у бурсі Народного дому. Навчання в гімназії було нелегким: Возняк забезпечував себе сам, заробляючи
репетиторством. Лише у п’ятому класі він отримав стипендію в розмірі 315 ринських на рік, що значно полегшило його скрутне матеріальне становище.

Протягом 1904-1908 рр. М. Возняк здобуває освіту на відділенні української філології філософського факультету Львівського університету. Під час його навчання у розпалі була боротьба за Львівський університет – важливий етап національного відродження українців. Університет, заснований як польсько-австрійський заклад, на початку ХХ століття осередком політичного протистояння між польською та українською громадами. Українці вимагали створення власного окремого університету або, щонайменше, забезпечення викладання українською мовою та рівного доступу для українських студентів. Протести, страйки, зневага та утиски поляками українців у мовно-культурній сфері закарбувалося у пам’яті майбутнього академіка.

У 1906 році Михайло Возняк став членом «Руського педагогічного товариства», що ознаменувало новий етап у його науковій і громадській діяльності. Саме в цей час формувалися наукові уподобання вченого і він активно публікував численні розвідки на різні теми, демонструючи
широту своїх інтересів. Молодий дослідник глибоко засвоїв революційну творчість Івана Яковича Франка. Завдяки цьому М. Возняк, поряд із В. Гнатюком, Ф. Колессою та В. Щуратом, став продовжувачем франкових традицій, сприяючи розвитку науки й культури на західноукраїнських
землях. Ще при житті, сам Каменяр відзначав глибоку наукову заангажованість і компетентність Михайла Возняка.

Після закінчення університету Краєва шкільна рада рескриптом від 21 серпня 1908 р. направила молодого науковця на викладацьку роботу до рідної Академічної гімназії. У 1911 р. Возняк стає дійсним членом філологічної секції Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), де активно публікує наукові розвідки.

Під час Першої світової війни Михайло Возняк активно долучився до роботи Союзу визволення України (СВУ), організації, що прагнула здобуття незалежності України за допомогою Центральних держав. У цей період вчений займався публіцистичною та освітньою діяльністю в таборах для військовополонених українців у Німеччині та Австрії, що була спрямована на формування української національної ідентичності серед полонених. Крім активної громадсько-політичної діяльності, у 1910-х роках Возняк активно працював над укладанням і редагуванням матеріалів до життєпису Франка, а також розпочав свої перші наукові публікації.

З 1920-х років М. Возняк був залучений до викладацької діяльності та став професором Львівського університету. У цей період він продовжував публікувати значні праці з історії української літератури, зокрема багатотомник «Історію української літератури».

У міжвоєнний період Возняк також відзначився своєю принциповою 0громадянською позицією, зокрема у 1933 році протестував проти злочинів радянського режиму, включно з Голодомором, що призвело до репресій проти нього. Після 1939 року, попри складні умови радянської окупації, він продовжував свою наукову діяльність як завідувач кафедри української літератури Львівського університету.

У 1940-х роках Возняк став академіком АН УРСР, а у 1950-х очолював відділ української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР. Його останні роки життя пройшли під постійним ідеологічним
тиском, однак він залишався активним науковцем і наставником для багатьох дослідників. Академік Возняк помер у 1954 році у Львові, залишивши багату спадщину праць, які й досі є базовими для вивчення української літератури та творчості Франка.

Михайло Возняк і Львівський скансен

Окрім вагомого наукового доробку, Михайло Возняк, зробив важливий внесок у розвиток музейної
справи у Львові. Одним із ключових напрямів його громадської діяльності була підтримка ідеї збереження народної архітектури та створення музею просто неба — майбутнього Музею народної архітектури і побуту (у народі – «Шевченківський гай»).

Ще у міжвоєнний час професор Возняк як активний член НТШ, усвідомлював і пропагував важливість ідеї збереження української спадщини. Включно з архітектурними пам’ятками фізичного збереження пам’яток у вигляді спеціалізованого музею просто неба. Також Михайло Возняк був послідовником наукових ідей Михайла Грушевського, який у свій час наголошував на важливості документування народного побуту й архітектури.

У період після Другої світової війни, коли ідея створення музею отримала підтримку на державному рівні, Возняк сприяв підготовці культурного та наукового обґрунтування для збору експонатів. Його
знання і контакти в галузі етнографії стали корисними для наукової спільноти, яка займалася організацією музею.

Багаторічна праця академіка Возняка в архівах та публікації про народну культуру допомогли визначити об’єкти, які варто було включити до колекції. Хоча створення «Шевченківського гаю» завершилося вже після смерті Возняка, Музей народної архітектури та побуту став практичним втіленням ідей, які Михайло Возняк поширював через свою наукову і культурну діяльність.

Декілька літературознавчих праць із наукового доробку Михайла Возняка:
● «Історія української літератури» (т. 1, 1920; т. 2, 1921; т. 3, 1924) — фундаментальна праця, що охоплює період від найдавніших часів до XVIII століття.
● «Кирило-Методіївське братство» (1921) — історико-літературна праця, що аналізує діяльність цього братства у контексті української культури.
● «З діяльности Ів. Франка як етнографа» (1926) — одна з перших праць, присвячених етнографічному внеску Івана Франка.
● «Маркіян Шашкевич» (1941) — праця, що висвітлює роль Шашкевича як культурного діяча і фольклориста.
● «Недрукована стаття Івана Франка» (1936) — аналіз творчих матеріалів Франка, які не були опубліковані за його життя.

Список використаної літератури:

1. Гілевич І. «Від Кайзервальду до Шевченківського гаю – генеза похідних народних назв Музею народної архітектури та побуту у Львові» // Музей народної архітектури та побуту у Львові –
   спадщина митрополита Андрея Шептицького (матеріали наукової конференції). – 2018. – С. 160–178.
2. Клебан Л. «Наукова та громадська діяльність Михайла Возняка (1881–1954)» (дисертація) – 2010.
3. Клебан Л. «Михайло Возняк в останні роки життя (1945–1954): критика та переслідування академіка» // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 2015. – С. 143–161.
4. Клебан Л. «Світогляд та наукові інтереси Михайла Возняка» // 0Львівський національний університет ім. І. Франка. – 2015.
5. Франків У. «Передумови і процес становлення Музею народної архітектури та побуту у Львові» // Музей народної архітектури та побуту у Львові – спадщина митрополита Андрея Шептицького (матеріали наукової конференції). – 2018. – С. 95–113.