Празник Господнього Вознесіння, або Вшестя, – це один з великих Господніх празників, що звеличує подію Христового Вознесення на небо, після Його сорокаденного перебування на землі по Воскресінні. Христос вознісся на небо і засів по правиці Отця, щоб зіслати нам Утішителя – Святого Духа, та щоб «приготовити нам місце» у небі, разом з Ним.

Вшестя завжди припадає у четвер на сороковий день після Христового Воскресіння. З цього приводу навіть з’явилися народні прислів’я, які кажуть: «Не прийдеться в середу Вшестя», «Не прийдеться Вшестя в середу, а все в четвер», «Не буде цього як Вшестя в середу».

У перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зіслання Святого Духа, а вже від IV ст. празник Господнього Вознесіння стає загальновизнаним. У цьому ж столітті цариця Єлена поставила в честь свята храм на місці, де Христос Вознісся.

Зі святом Вознесіння в українського народу в’яжеться небагато обрядів і вірувань, що виходять поза встановлені християнською Церквою. Напередодні Вознесіння, у середу, згідно зі звичаєм, пекли обрядове печиво у вигляді драбинок – «Богу на дорогу», «щоб було по чому Ісусові вилізти на небо». В урожайні роки такі драбинки печуться з великою кількістю перекладин, а в неурожайні з меншою, тому що тоді, як вважають люди, небо буває ближче. Таке ритуальне печиво несли на могилки, щоб в останнє колективно пом’янути померлих. Крім печива на Вознесіння готували пласкі млинці з пшоняного борошна, які називалися «божими онучами».

У четвер на празник Вознесіння люди влаштовували трапези. Наприклад, поліщуки Вшестя сприймали як день рівнозначний Великодню. «Ушестя, як Паска. Паску пекли і даже «яркуш» (артос). І батюшка роздає по кусочку» (с. Денисовичі). «І сідали до столу, так само, як на Паску» (с. Тараси). «Крашанки красили» (с. Стовпне).

Також у поліщуків збереглися поминальні мотиви у святкуванні Вознесіння. У цей день ішли на кладовище і там поминали своїх покійних родичів. У деяких селах збереглась традиція влаштовувати, як і на «гробки», обіди на цвинтарях, приносячи з собою їжу, проте у більшості на кладовища люди йшли просто пом’янути своїх померлих родичів.

Від Пасхи до Вознесіння вечори вважалися святими, тому, десь від 4 години по полудню, селянки вже не працюють, а збираються на «вулицю», де ведуть розмови. Багато людей вірить, що від Великодня до Вознесіння по землі ходять не тільки Христос з апостолами, але й душі всіх померлих, навідуючи хати як вдень, так і вночі. Інші переконані, що по ночах бувають в хатах Богородиця і ангели-хранителі, а тому кожна господиня завжди на ніч підмітає в хаті.

Впродовж сорока днів від Великодня до Вознесіння люди вітаються між собою словами «Христос Воскрес!». Опісля Вшестя так вітатись вже заборонялося, бо в храмах ховають плащаницю.

На Вшестя селяни ходили на поля засіяні житом і підкидали догори червоні крашанки, щоб жито теж високо виросло. Вони також помічали: «Якщо на Знесіння цвіт, то на Петра хліб», – себто, якщо на Вознесіння жито вже цвіте, то на Петра можна вже буде жати. До дня Вознесіння господарі намагалися повністю засіяти поля, бо через десять днів буде Трійця.

На Буковині в день Вознесення люди нічого не давали з хати, бо вірили, що тоді «все винеслося б злиднями і лихотою». Також вважали, що цього дня не можна купатися.

По погоді на празник Вознесіння селяни намагалися передбачити яким буде урожай. Хороша погода в цей день передвіщала урожай, і навпаки.

Використана література:

1. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. – Київ, 1993.
2. Кутельмах К. Поминальні мотиви в календарній обрядовості поліщуків// Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. — Львів, 1997. — Вип. 1: Київське Полісся. 1994. – С. 172-203.
3. Українська мала енциклопедія// https://archive.org/details/UkrMalaEn/
4. Весняна календарно-побутова обрядовість українців історико-етнографічної Волині: монографія/ Юрій Пуківський; [відп. Ред. М.С. Глушко]; НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича [та ін.]. – Львів: [б.в.], 2015. – с. 310.
5. Кривенко А. Народна демонологія Волині: календарно-обрядовий контекст. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2020. – с. 280.
6. Чубинський П. Труди етнографическо-статистической експедиции в Западно-Русский край. – Т. 3. – СПб, 1872.
7. о. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. – Львів, 2004.
8. Иванова П.В. Жизнь и повєрья крестьян Купянскаго уєзда, Харьковской губерніи. – Харьковь, 1907. – с. 229.