22 березня українці відзначають день Сорока мучеників Севастійських, або, як казали у народі, Сороки́

Свято має давні традиції і в народній культурі і є пов’язаним безпосередньо із закликанням, приходом весни та початком аграрного року.
Господині у цей день випікали пампушки або пироги, пиріжки й особливі види печива: пальошки, соро́ки, жайворонки. Часто їх виготовляли сорок штук (відповідно до народної назви свята). Зовні це могли бути округлі, до десяти сантиметрів у діаметрі, еліптичні або у формі птаха вироби, які мали візуальні особливості у різних етнографічних регіонах України.
Пекли це печиво переважно для дітей – вони ним обмінювалися, влаштовували забави, співали веснянок.
Походження цього випіку пов`язане із давніми, ще дохристиянськими, обрядами закликання весни. Можна припустити й зв’язок цього печива із обрядами вшанування предків, оскільки у традиційному уявленні українців птах постає істотою надприродньою (через можливість мандрувати до вирію, що асоціювався із потойбіччям). Часто птахів взагалі вважали душами померлих людей.
Пампушки, спечені на Сороки́, використовували і для своєрідних ворожінь. Для цього їх, до прикладу, могли начинити цукром, сіллю, грішми тощо. При частуванні пильнували, що кому попаде, і за результатом прогнозували майбутнє. Той, кому дістався випік із особливою начинкою, мав запашувати (виганяти перший раз на пасовище) худобу навесні, заорювати поле, або ж йому просто мало щастити увесь рік.
Подекуди монети з пампухів ховали, а йдучи розпочинати оранку та посів, брали їх разом із маленькою пасочкою та свяченою водою на поле.
На межі Волині та Полісся дівчата ворожили на Сороки́ так, як і на Андрія. Лишень у цьому випадку вони кидали собаці по одній із 40 спечених пампушок.

Автор тексту – Сергій Ципишев, застпник директора Музею з наукової роботи.