Одне з 12 найбільших церковних свят року – Стрітення Господнє, з яким пов’язано чимало народних традицій та звичаїв, відзначаємо 15 лютого.

Одним із обов’язкових атрибутів народної культури, що безпосередньо пов’язаний із цим святом, є так звані стрітенські або ж громничні свічки, які іноді називають просто громниці – свічки, освячені саме у цей день.

Їх вважають надзвичайно потужним апотропейним (тобто захисним) засобом, зберігають у житлі впродовж року та запалюють при особливих оказіях (пологи, хвороба, смерть, посуха тощо), інколи освячують впродовж кількох років поспіль, бажаючи надати їм ще потужніших захисних властивостей.

Найбільш помічними ці свічки вважалися при захисті від негоди, відверненні буревіїв, граду, громовиці, звідки й походить їх народна назва.

Загалом повір’я, що стосуються громниць, є загальноукраїнськими і мають лише незначні місцеві варіації.
У селах Жуків та Яківка Тлумацького району Івано-Франківської області говорять, що хлібна лопата, часом разом із кочергою, викладені на подвір’ї, захищають від громовиці та граду. Доволі часто цей пічний реманент клали навхрест, «щоб хліб боронило», а підсилювали цю захисну дію запаливши свічку, освячену в церкві на Стрітення. Подібні повір’я щодо тих же стрітенських свічок побутували й на Снятинщині (сс. Завалля та Прутівка) та Косівщині (с. Стопчатів).
На сусідній Городенківщині (смт Чернелиця, сс. Кунисівці та Вільхівці) разом із лопатою та свічкою викладали ще й шутку (гілочку свяченої верби).
Дуже схожий матеріал було зафіксовано й на Поліссі. Так, у с. Кукуріки Старовижівського р-ну Волинської області та с. Локниця Вараського р-ну Рівненської області вірили, що запалена громнична свічка може зменшити або й припинити громовицю чи град.
Повір’я, записані на історико-етнографічній Волині (сс. Воронівці, Зозулинці, Морозівка Хмільницького р-ну Вінницької обл.), теж свідчать, що місцеве населення вважало за необхідне запалити громницю в час потужної негоди.

Із Стрітенням пов’язана й широковідома в усій Україні прикмета щодо провіщення термінів приходу весняного тепла. Один із варіантів приповідки, якою керуються в цьому випадку, походить із тієї ж Хмільниччини. Зокрема у селі Петриківці селяни говорили: «Як на Стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться».

Написано на основі польових матеріалів, зібраних під час музейних наукових експедицій.