У скасені збережено пам’ятки народної архітектури, зокрема й сакральної, які привезені сюди з різних історико-етнографічних регіонів Західної України. А ще численні предмети побуту та знаряддя праці, твори мистецтва, яких у музеї є чимало. Одним із цікавих та унікальних, хоча на перший погляд не надто помітним, є придорожній хрест із села Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області (розташований у секторі “Бойківщина” між школою та церквою із с. Кривка). 

До перевезення в Музей хрест знаходився на церковному дворищі. Як оповідав тамтешній старожил Іван Гуменюк, “хрест цей існував тут більше ста років «для відпущення гріхів””.

Хрест у верхній частині з тильного боку має дерев’яну стінку із заокругленим завершенням, яке перекрите дашком із ґонти. На перехресті прибита скульптура “Розп’яття”, над якою розташована фігура ангелів, а по боках – фігури Хрестителя і Богоматері.

Рублені форми облич, складки одягу, мало розроблена анатомія рук та ніг свідчить про те, що творцем був народний майстер, який до кінця не володів тонкощами скульптурного зображення людського тіла. Такий стиль виконання дерев’яних хрестів, є типовим для Гуцульщини та Покуття.

Слід сказати, що тема придорожніх хрестів або “фіґур” в українській історичній науці є на сьогодні не надто розпрацьованою і потребує нових та ширших досліджень.

Якщо розглядати територіально, то придорожні хрести і фігури зустрічаємо переважно на Правобережній Україні, зокрема на Волині, Опіллі, Гуцульщині, Бойківщині, Лемківщині, Покутті, Буковині, Поліссі, Поділлі, Надсянні. Тут хрести або “фіґури” фіксують як дослідники, так і подорожуючі, щонайменше, з ХІХ століття.

Традиція ставити придорожні хрести досить давня і бере свої витоки від офіційного запровадження християнства на наших землях (988 р.)

Щодо матеріалу, з якого виготовлялися дані пам’ятки, то це переважно було дерево (дуб, сосна) або камінь (граніт, мармур, піщаник) – залежно від місцевості, де того чи іншого матеріалу було вдосталь. Із середини ХХ ст. почали виготовляти і встановлювати нові хрести із заліза, також могли замінювати ними колишні дерев’яні. Для прикладу «березовий» хрест, пам’ятник полеглим за волю України – символічна Стрілецька могила у с. Таурів, Козівського р-н., Тернопільської обл., Західне Поділля.  (Фото 2)

Кожен хрест або “фіґура” стояли у чітко визначеному місці, мали своє значення та призначення: на обійсті чи в полі, як оберіг; на подяку Господу Богу та як офіра у важливих справах; на межах населеного пункту для захисту від хвороб, епідемій, або щоб подорожуючих не чіплявся блуд; біля водоймищ, на роздоріжжях або у сакральних чи історичних місцях; меморіальні “фіґури”, пов’язані зі знаковими подіями (чимало хрестів було встановлено у рік скасування панщини у Галичині – 1848 р.)

У радянські часи атеїстична влада забороняла встановлення придорожніх хрестів або “фіґур”, а ті, що вже були зведені, часто нищили. Проте небайдужі мешканці міст та сіл, рятували їх, як могли. Хтось забирав на кладовище і ставив на могилі, хтось переховував у лісі.

Для порівняння, звернімо увагу на кам’яні фігури із вищезгаданого с. Таурів. Перша із написом “Цю фігуру зфундувала Тереза Будзан р.Б. 1883. В руки твої передаю дух мій” (фото 3) розташована у західній частині на виїзді із села, інша –  на полі, у східній частині села, на ній написано: “Господу Богу на честь і хвалу … р. Б. 1888” (фото 4)

Придорожні хрести, “фіґури” й досі відіграють важливу роль у духовній культурі українців. Одним із їхніх головних завдань є захисна функція, спрямована на захист від різного роду небезпек. Кожен елемент хреста, наприклад, напис має оберегову функцію і може відвертати певні негативні для громади події. Нерідко хрести виконували ще й комунікативну функцію, об’єднуючи громаду задля досягнення спільної мети. Кожен елемент хреста, наприклад, напис, також має оберегову функцію і відвертає певні негативні для громади події. Крім того, з самим “крижем” (застаріла назва хреста), пов’язано надзвичайно багато вірувань, традицій та обрядів, що свідчить про вагоме місце цих сакральних знаків у житті українців.

Матеріал підготував науковий співробітник Музею – Назар Бенч