Розповідаємо про походження назви сорочки вишиванки та різноманіття народних термінів. Якщо хочете дізнатися, як же правильно називати ту чи іншу сорочку – читайте нижче!

Вперше термін “вишиванка”, у значенні оздобленої вишивкою сорочки, застосувала Олена Пчілка в передмові до альбому “Українські узори”, виданому в Києві 1912 року. Там вона зазначила, що “бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі”. У перевиданні цієї праці (1927 року), письменниця використала народний термін декорування одягу “шиття”. “Український стиль в народному (та й не тільки народному) шитті починає псуватися, спотворюватися”.

Сорочка є одним з найдавніших предметів одягу, залишаючись майже до поч. ХХ ст. єдиним його натільним компонентом. Відгомін латинської назви одягу casula зустрічається дотепер в деяких назвах сорочок Західного регіону України як кошуля. Сороциці – давньоруська назва довгої вишитої сорочки.

Старовинним слов’янським терміном про натільний одяг вважаються назви з коренем руба, які знаходимо в “Слові про багатого та убогого” ( ХІІ ст.) – де багатий ходить “в павлоце и кунах”, а убогий “руба не иметь на телеси”. Рубити, підрублювати означає шити (шовком шила, золотом рубила). Досі назвами рубатка, рубата, рубатє визначають на Бойківщині старі, здебільшого чоловічі, сорочки.

В чисельних експедиційних звітах та опублікованих матеріалах вишиті сорочки визначаються:
За власною назвою:
пліча, опліча, оплічка, опліччя – давня полотняна сорочка (Бойківщина, Закарпаття, Лемківщина);
кошуля, кошеля, кошулейка, кошулька – сорочка з фабричного полотна, весільна сорочка (Закарпаття, Бойківщина, Перемишльщина, Покуття);
льоля – дитяча сорочка;
ренда – зужита сорочка (Гуцульщина).
За матеріалом виготовлення:
полотнянка – давня сорочка з домотканого лляного полотна (Полісся);
клочанка – з грубого полотна (Закарпаття);
рантухова, картанова – з фабричного полотна (Бойківщина);
чехлик – сорочка, станок якої виготовлений з перкалю, а підточка – з домотканого лляного полотна (Полісся).
За кроєм:
тунікоподібним – сорочка вперекид, хлоп’янка (Поділля, Буковина), заспульниця (Закарпаття);
уставкового крою – морщинка, морщена (Буковина, Покуття, Гуцульщина);
сорочка до підточки, надчинена, точена – верхня і нижня частини сорочки виконані з різних якостей тканин;
додольниця, довгуля, довганя, додільна – довга сорочка з цільнокроєних пілок;
волошка – станок з густозібраних пілок, які вставлені в прямокутну кокетку (Закарпаття);
сорочка з гесткою, на рамки – жіноча сорочка на кокетку (Поділля);
сорочка до гестки – чоловічі сорочки у плечовій частині призібрані до допасованого прямокутної або фігурновирізаної смуги полотна (Львівщина).
За оздобленням, техніками та мотивами вишивки:
рукавівка – суцільнозашиті рукави сорочки (Гуцульщина, Покуття);
рукавівка на грейцари – зашиті рукави круглястими мотивами;
циркована – оздоблена мережкою (Буковина);
гафтована, рисована – вишита гладдю (Львівщина);
рясована, рісована – сорочка з густозібраними в дрібні складочки рукавами на згині та дещо ширшими закладками подолка (Поділля, Покуття);
ляпанка – вишита у великі мотиви квітів (Буковина).

Як бачимо, є безліч народних назв традиційної сорочки, які часто розкривають і уточнюють суть більше чи менше, проте, обов’язково вишитої сорочки. Як невичерпна народна творчість нашого народу у творенні щораз нових проявів у оздобленні сорочок, так і невичерпними є до них назви.

За матеріалами наукової співробітниці музею Люби Сварник.