Марта Цимбровська
старший науковий співробітник відділу етнографії
Музею народної архітектури і побуту у Львові
імені Климентія Шептицького

Серед календарних свят українців важливе місце займає Новий рік. Вечір перед Новим роком називали «Щедрим вечором». У церковному календарі цей день присвячений преподобній Меланії Римлянці. День святої Меланії (31 грудня) завершує старий рік, а день святого Василя (1 січня) відкриває Новий рік. В усі часи і в більшості народів світу новолітування, на яку б пору року воно не припадало (до ХVІІІ ст. новий рік починався весною), пов’язане з неповторними обрядодіями.

Дочекавшись темряви (від заходу до сходу сонця), парубки ходили «маланкувати». Порівняно з колядуваннями обряд «маланкування» має театралізований характер та розважальний настрій.

Підготовка до свята тривала кілька тижнів, за цей час молоді хлопці вчили колядки та пісні, виготовляли складні костюми. Головну дійова особа дійства — «Маланка» (роль якої, як правило, виконує хлопець). Маланку супроводжують «Василь», «солдат», «сажотрус», «коваль», «лікар», «дід», «баба», «жид», «жидівка», «циган», «циганка», «чорт», «козак» та інші персонажі. Серед зооморфних героїв особлива роль належала «ведмедю», якого веде за собою циган. При зустрічі двох «Маланок» організовували боротьбу «ведмедів». Серед персонажів тваринного світу часто бачимо також «козу» чи «коня».

Типовим явищем є парність дійових осіб, чоловічих і жіночих ролей: «Маланка» і «Василь», «Маланка» і «дід» «дід» і «баба», «жид» і «жидівка», «циган» і «циганка», «гуцул» і «гуцулка» тощо. Обов’язковою складовою частиною «Маланки» також були музиканти. До учасників «Маланки» без костюму слід віднести й «калфу» – керівника, який відповідав за зібрані кошти, дотримання порядку серед учасників великого і шумного колективу.

До сьогодні «маланкарі» за традицією починають і закінчують свій новорічний хід на перехресті вулиць. Лише у невеликих населених пунктах влаштовували одну Маланку, звичайно ж їх було декілька: на кожній вулиці або в кожному куті. Переважно щедрувальники йшли з новорічними вітаннями під вікна господарів, де мешкали дівчата на виданні, або ж ходили від хати до хати. Скажімо, на Городенківщині щедрували під вікнами всіх осель, але впускали всередину лише ті господарі, хто мав доньку або сина.

За народним етикетом «калфа» питав в господарів дозволу на проведення ритуалу. Одержавши ствердну відповідь, співали головну пісню, присвячену Маланці. Поширеним мотивом було випасання Маланкою качурів (гусенят, волів):

Наші Меланка качура пасла,
Заків зірочка аж не загасла.
Заків вна го напоїла,
Сім пар чобіт закроїла.
Заків вна його загнала,
Сім пар чобіт розідрала

Із текстів новорічних пісень у різних районах Покуття можна довідатись про господарські здібності Маланки. В одних вона постає в образі вправної господині, а в інших навпаки — ледачої жінки. Змальовування у портреті Маланки її негативних рис наочно ілюструвало застереження дівчатам на виданні. Поведінка байдикуватої, неохайної, схильної до пиятики Маланки, зовсім не до вподоби дбайливому Василеві-газді, який на запитання про те, чи любить він Меланку, відповідає:

Як Меланку любитú, любитú,
Як не хоче робитú, робитú!

Під супровід пісень усі учасники гурту розігрували жартівливі сценки, взяті з реальних життєвихситуацій. З них сміялися присутні в хаті глядачі, яких залучали до участі у драматизованій грі. Скажімо, «жид» і «циган» на всі боки розхвалювали та демонстрували свій товар, радячи його купити, а «циганка» ворожила. Більша кількість перебраних персонажів урізноманітнювала й коло веселощів. До прикладу, «Маланка» підмітає хату, «шандарі» тим часом починають обшук, «жид» говорить з господарем про «ґешефт», «гуцулка» пропонує купити сушених грибів, «циган» нишпорить усюди, «циганка» ворожить, «дід» з «бабою» просять милостиню, а на подвір’ї «чорт» і «ведмідь» ганяються за молоддю, перехожими на вулиці.

Перебрані хлопці могли занести у хату плуг чи рало, імітуючи при цьому, що вони ніби орють ниву та її засівають. Така символічна оранка-сівба мала магічний характер, в давнину такі дії мали стимулювати силу землі перед початком нового сільськогосподарського року. Так, за допомогою слова та певних ритуальних дій учасники обряду намагалися забезпечити врожай, здоров’я, добробут та примноження в сім’ї та господарстві.

Обрядові бешкети ряджених маланкарів мали ігровий характер. За відомостями зі с. Іспас під Коломиєю, поки одні дійові особи «Маланки» забавляли господарів, решта парубків, користуючись неуважністю, крали з хати речі (хліб, солонину, трохи зерна і тому подібне). Крали лише стільки і ті речі, за які господар не буде позиватись. Крадіжку сприймали як належне та не висували ніяких претензій «злодіям». Серед інших жартівливих витівок щедрувальників було обмащування сажею, наведення ладу в хаті та ін.

Наостанку театралізованого дійства виконуються різні танці – «плєсанки». У парі з «Маланкою» танцювали «Василь» чи «дід». Дочка господаря перетанцьовувала з кимось із ряджених маланкарів. При цьому «дід» намагався впасти на підлогу і потягнути дівчину за собою. Завданням доньки господаря було втриматися на ногах.

Учасників новорічних обходів наприкінці дійства традиційно обдаровували. Серед гостинців, які отримували маланкарі, були пригощання та гроші. Зазвичай винагороду отримувала ряджена «Маланка», міхоноша або воїн. Прощаючись з господарями, співали:

Ой, тупа, тупа, тут грошей купа,
Ой, маю, маю, най буду мати
Лише не можу гудз розв’єзати

У разі несплати господарями за віншування, «Маланка» білила брами і паркани у хатах. Або збитки чинив «дід» (відшкрябував глину з печі, обмащував стіни сажею або калиновим соком, розливав воду, перевертав миски та горнята тощо).

Прихід ряджених асоціювався з майбутнім щастям і добробутом родини, їхня здатність активно впливати на майбутню долю людей виразно засвідчує особливий сакральний статус цих учасників новорічних обходів. Весь цикл зимових свят тісно пов’язаний з культом предків, а ряджені символічно зображували їх.

На наступний день хлопець, що грав Маланку, мав обов’язково очиститися від своєї ролі. Вранці, перед походом до церкви він ішов купатися. У наслідок такого обрядового очищення учасники дійства позбувалися ознак приналежності до «іншого» світу – із надприродних істот перетворювались на звичайних парубків.

1. Серебрякова О.«Нині мелані, завтра Василі…»(фрагмент зимової обрядовості покутян)// Народознавчі зошити. № 2 (134), 2017, с.355-367
2. Харчишин О. Календарно-обрядовий фольклор Покуття: тяглість та змінність традиції// Народознавчі зошити. № 1 (133), 2017 с.61-73
3. Кожолянко О. Календарні свята та обряди українців Буковини: семантика і символіка. Чернівці: Друк Арт, 2014. Вид. 2-ге, зі змінами. 384
4. Пуківський Ю. «Переберія на Маланку. Фоторепортаж з українського карнавалу». URL:https://localhistory.org.ua/texts/statti/pereberiia-na-malanku-fotoreportazh-z-ukrayinskogo-karnavalu/