Босак Василь
науковий співробітник відділу етнографії

Усвідомлення необхідності збереження культурної спадщини стало одним із проявів українського національного відродження, яке активізувалося протягом ХІХ – поч. ХХ століть. До початку Першої світової війни це питання вже набуло певної інституційної форми, а важливу роль у його популяризації відіграла греко-католицька церква. Особливої уваги заслуговує діяльність митрополита Андрея Шептицького, який ще у 1914 році виголосив доповідь, у якій наголошував на важливості охорони пам’яток культури та науки як підґрунтя для формування майбутньої української національної культури в умовах можливої державності. У цьому контексті передусім йшлося про сакральні об’єкти: релігійні стародруки, ікони, церковні будівлі, зведені народними майстрами. Проте з огляду на обмежені ресурси та брак фахових знань місцеві громади часто не могли утримувати ці пам’ятки в належному стані.¹

Перша світова війна стала серйозним викликом для охорони культурної спадщини в Галичині. Особливо руйнівними виявилися наслідки російської окупації краю (вересень 1914 – червень 1915). Росіяни одразу почали виявляти зацікавленість цінними старожитностями, закликавши населення передавати їх до міського музею.²

Уже 12 вересня 1914 року російська військова влада провела обшук у резиденції митрополита А. Шептицького та в канцелярії духовної консисторії, вилучивши його особистий архів. До конфіскованих окупантами матеріалів належали рукописи, стародруки, приватні листування, тощо.

У ніч з 19 на 20 вересня 1914 року відбулися перші масові арешти у Львові, внаслідок яких затримано численних представників інтелігенції, громадських, культурних та освітніх діячів. Серед них – і сам митрополит Андрей Шептицький, якого під посиленою охороною етапували до м. Суздаль у Російській імперії. Разом із ним затримали ще понад 80 представників греко-католицького духовенства.³

11 листопада 1914 року генерал-губернатор Галичини Г. Бобринський призначив Дмітрія Чіхачьова відповідальним за охорону пам’яток старовини, бібліотек, наукових та художніх колекцій на окупованій території. Йому надавалося право у разі потреби вилучати окремі предмети та передавати їх на зберігання до міського музею Львова.⁴ Того ж року російська влада опечатала музей Наукового товариства імені Шевченка. Із його гуцульської колекції було вилучено низку предметів – насамперед зразки старовинної зброї, а також знищено значну кількість книг.

17 лютого 1915 року відбувся обшук у Національному музеї, після якого росіяни вилучили рідкісні книги, архів митрополита А. Шептицького та листування Михайла Павлика. Обшуки поліції у фондах музеїв стали систематичною тенденцією до кінця перебування російських військ у Львові.⁵

Після відступу російських військ та Горлицького прориву австро-угорської армії влітку 1915 року на теренах Галичини було відновлено контроль цісарської адміністрації. Втім, нові виклики часу війни позначилися і на пам’яткоохоронній діяльності. Пріоритетними стали питання забезпечення фронту, мобілізації ресурсів та підтримки обороноздатності — у такому контексті збереження історичної спадщини відійшло на другий план.

Одним із яскравих прикладів цього стала загальна реквізиція церковних дзвонів, розпочата в серпні 1916 року австрійським військовим командуванням. Кампанія тривала до початку вересня того ж року, а друга її хвиля припала на осінь 1917-го. Планувалося вилучити приблизно дві третини дзвонів з усіх культових споруд, залишивши третину в користуванні громад.

Водночас Міністерство віровизнань та освіти Австро-Угорщини висловило вимогу зберігати дзвони, що мали історичну або художню цінність. У разі наявності таких пам’яток священнослужителі повинні були подавати про це відповідну інформацію до Крайового уряду охорони пам’яток у Кракові для вирішення питання про їх вилучення або збереження. Місцевим парафіям належало надати докладні відомості: кількість наявних дзвонів, їх вагу, дату виготовлення та наявні написи.⁶

Для об’єктів, запланованих до вилучення, передбачалося виготовлення гіпсових форм, паперових відтисків написів, гербів чи орнаментів. Також давалися рекомендації робити фотодокументацію дзвонів задля точнішого збереження їхнього вигляду для наукового вивчення у майбутньому.

Проте така практика спричинила критику в громадському середовищі. Періодика, зокрема газети “Echo Przemyskie” та львівська “Gazeta Wieczorna”, жорстко засуджували байдужість військових до мистецької вартості церковних дзвонів, зазначаючи, що солдат не є антикваром.

Зусиллями окремих фахівців вдалося врятувати частину пам’яток. Одним із активних захисників культурної спадщини був історик Кароль Бадецький, уповноважений діяч у справі збереження церковних дзвонів у Східній Галичині. Частину виготовлених ним копій гіпсових зліпків було передано до Національного музею імені Яна ІІІ Собеського та до Історичного музею у Львові. В архівній спадщині Бадецького також збереглися паперові відтиски дзвонів, які дають змогу уявити розміри, орнаментальні пропорції та шрифтове оформлення.⁷

У відчайдушних спробах врятувати безцінні пам’ятки, Бадецький придбав для музейної колекції дзвін із церкви села Городовичі на Старосамбірщині — один із тих, що були реквізовані. До нього зверталися представники різних громадських та релігійних установ із проханням про допомогу в збереженні дзвонів, які, на їхню думку, становили культурну чи історичну цінність. Зібрані матеріали дослідник використовував для наукових публікацій, присвячених історії та мистецтву дзвонів церков і костелів Львова.⁸

Пам’яткоохоронна діяльність у час війни — це не лише зусилля щодо збереження наявних пам’яток, а й постійна боротьба з їхньою фізичною загибеллю внаслідок воєнних дій. Збройні конфлікти на території Східної Галичини в 1916–1917 роках — наслідок Брусиловського прориву, а згодом і наступальної операції Керенського — призвели до значних руйнувань церковної архітектури, особливо в східних повітах краю. Багато сакральних споруд зазнали пошкоджень або були знищені повністю.

Промовистим свідченням цього є звернення львівського архієпископа Юзефа Більчевського до цісарсько-королівського крайового консерваторського уряду в Кракові від 14 травня 1917 року. У ньому йдеться про серйозне пошкодження парафіяльного костелу в місті Бережани: 7 травня російський артилерійський снаряд влучив у верхню частину фасаду споруди, внаслідок чого було зруйновано дах, пробито склепіння та пошкоджено зовнішній декор. Архієпископ особливо наголошує на художній цінності храму, збудованого на початку XVII століття в готичному стилі коштом Адама Синявського. Через відсутність перекриття та захисту від опадів і руйнування, як зазначається в листі, існувала реальна загроза повного обвалу склепінь.⁹

Підсумуємо. Пам’яткоохоронна діяльність у Галичині в роки Першої світової війни розгорталася в надзвичайно складних умовах. Попри політичну нестабільність, окупацію, мобілізацію ресурсів та руйнівні бойові дії, ідея охорони культурної спадщини не лише не зникла, а навпаки — почала набувати більш чіткого змісту в рамках українського національного відродження. Значення памяткоохоронної діяльності у даний період полягало не лише в утриманні матеріальної спадщини, а й у збереженні ціннісного ставлення до культури як до елементу ідентичності.

Доповідь виголошено на конференції “Здобутий в огні бастіон: історія Української Державности крізь століття”; Львів, 2025 р.

1 Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Ф. 358, оп. 2, спр. 22, 1-5.

2 Голубець, Володимир. 2025. “Музеї Львова під час російської окупації (вересень 1914 – червень 1915)”. Актуальні питання гуманітарних наук, вип. 87, т. 1: 41.

3 Ігор Берест і Роман Берест. 2015. “Діяльність Андрея Шептицького в роки Першої світової війни”. Наукові записки Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія, вип. 2, ч. 3, 95.

4 Голубець, “Музеї Львова під час російської окупації (вересень 1914 – червень 1915)”, 42.

5 Берест, Ігор. 2008. “Втрати Національного музею у Львові в часи Першої світової війни”. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, вип. 12: 431-432.

6 Барабаш, Тарас. 2012–2013. “Кароль Бадецький та його невідомі дослідження епіграфіки Львова (до історії австрійської реквізиції дзвонів в Галичині 1916–1917 рр.)”. Наукові зошити історичного факультету Львівського університету, вип. 13–14: 213-214.

7 Барабаш, “Кароль Бадецький та його невідомі дослідження епіграфіки Львова (до історії австрійської реквізиції дзвонів в Галичині 1916–1917 рр.)”, 212-213.

8 Барабаш, “Кароль Бадецький та його невідомі дослідження епіграфіки Львова (до історії австрійської реквізиції дзвонів в Галичині 1916–1917 рр.)”, 214.

9 Вербицька, Поліна. 2021. “Культурна спадщина Східної Галичини в умовах Першої світової війни”. Історичні пам’ятки Галичини. Матеріали VII краєзнавчої конференції, 14-15.