( 8 грудня 2024 р. – 120 р. з дня народження)

Підготував:

Босак Василь, 

науковий співробітник відділу етнографії

Павло Миколайович Жолтовський (1904–1986) – український дослідник, педагог і культурний діяч, народився 8 грудня 1904 року (25 листопада за старим стилем) у селі Милятин Острозького повіту в родині сільського священика, настоятеля місцевої Свято-Дмитрівської церкви. Початкову освіту здобув у трикласній церковно-приходській школі. У 1915 році, через Першу світову війну, родина змушена була залишити Острожчину і переїхати на московщину до Калуги. Там Павло Миколайович навчався у реальному училищі імені цесаревича Олексія, евакуйованому з Гродно. У 1916 році сім’я повернулася на батьківщину, і Павло продовжив навчання в Ізяславській гімназії, а завершив середню освіту вже у радянський період.  

Незважаючи на те, що Острожчині П. Жолтовський провів лише дитячі роки, він усе життя залишився відданим малій батьківщині. Дослідник був зацікавленим у вивченні локальної історії, архітектури, іконопису. Надавав значну підтримку розвитку місцевої музейної справи, зокрема історико-культурного заповідника.

У 1921 році Жолтовський почав працювати вчителем у сільських школах Поділля. У цей час у нього посилюється інтерес до історії, філософії, культури та краєзнавства. Формується широке коло майбутніх наукових зацікавлень, дуже часто міждисциплінарного характеру. Цей інтерес привів його до співпраці з Житомирським музеєм. Завідувач музейного відділу історії В. Кравченко допомагає молодому досліднику збирати фольклорні й етнографічні матеріали, дає необхідні у  майбутньому настанови з музейної справи.

У 1926 році Павло Миколайович і сам розпочинає життєвий шлях музейника. У Харківському художньому музеї він розпочинає дослідження стародруків, історії іконопису на українських землях, та етнічних мотивів у мистецтві. Протягом раннього періоду своєї дослідницької діяльності Павло Жолтовський формувався як науковець під впливом українського мистецтвознавця, завідувача архітектурно-монументальної секції Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтв і старовини, організатора перших виставок українського ужиткового мистецтва Степана Андрійовича Таранущенка (1889-1976 рр.). Дружбу і теплі дружні зв’язки між Учнем і Вчителем вони пронесли крізь усе життя.  Обоє дослідників через свою активну громадську і просвітницьку діяльність стали жертвами репресій з боку радянського тоталітарного режиму. С. Таранущенко і П. Жолтовський​й були засуджені у 1933-1934 рр. “трійками” колегії ОГПУ за ст. 58, “контрреволюційна діяльність”. Обоє відбули по 3 роки ув’язнення у виправно-трудових таборах, та ще протягом десяти років змушені були працювати у віддалених містах і районах СРСР: Ташкенті, Бухарі, Татарстані, Пермському краї, тощо. Зокрема Жолтовський протягом 1939-1941 рр. викладав історію мистецтва у Казанському художньому училищі.

З 1926 по 1931 рік Жолтовський активно подорожував Україною – побував в експедиціях на Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Волині, Київщині та Слобожанщині. Під час поїздок українськими етнографічними регіонами, молодий вчений знайомиться з регіональними особливостями народної архітектури (церковного і житлового будівництва), а також народного ужиткового мистецтва. Цитую лист до українського художника, архітектора Василя Кричевського (1872-1952 рр.): “А я от вже 2 місяці … мандрую по Чернігівщині. Побували в Конотопі, Батурині, Сосниці, Короні, Кролевці Глухові, Новгород-Сіверську, Стародубі, Городні, а сіл тут  і не перерахувати. 

Працюємо дуже напружено, переважно над церковною архітектурою. Тут вона майже недосліджена, а стоять церкви дуже недовго. Їx дні пораховані. Я зробив біля 400 фотографій. 

Пройшли ми пішки біля 500 верст, а скільки проїхали, то не рахував. Більш-менш облазили всю Чернігівщину. Тепер ми в Борзні і вирушаємо на Козелець-Остер. 

Після Чернігівщини я заїжджаю додому, а звідти вирушаю на 2 місяці на Поділля  

– досліджувати архітектуру подільських містечок…”.

Участь П. Жолтовського у колективних експедиціях значно зросла у післявоєнний період, коли він співпрацював з Українським державним музеєм етнографії та художнього промислу. Ще взимку дослідник починав грунтовно розробляти плани і маршрути літніх поїздок, продумувати маршрути, особовий склад та наукові цілі майбутньої експедиції. Експедиції Павла Миколайовича були комплексними і тривали 20–30 днів. Дуже часто, у них він одночасно виконував ролі керівника, експерта і наукового консультанта. Завжди діяв як справжній неформальний лідер, об’єднуючи навколо себе коло наукових однодумців. Жолтовський не лише керував процесом, але й сам активно збирав матеріали, поповнюючи музейні колекції експонатами з різних регіонів України (у той час – УСРР). Особливо цінні знахідки він, як істинний ентузіаст справи, купляв власним коштом. які потім ставали важливими експонатами львівських музейних колекцій.

Павло Жолтовський зробив значний внесок у розвиток Львівського музею народної архітектури та побуту, відомого як Львівський скансен. У 1946 р. дослідник нарешті повертається із заслання на українські землі і оселяється у нашому місті. Працює у Музеї етнографії і художнього промислу, Поліграфічному інституті. Діяльність Жолтовського у Львівському скансені припадає на період активного становлення та формування експозиції і фондових груп протягом 1960-х–1970-х років.  Музей лише починав формуватися, коли віг активно займався дослідженням дерев’яних церков, млинів, хат та інших архітектурних пам’яток. В одному з листів він згадує свої експедиції, під час яких разом із командою документував і перевозив об’єкти для відтворення у музейному просторі.  Робота Жолтовського у скансені стала не лише практичним внеском у створення музею, а й зразком методичної праці, що базувалася на глибокому дослідженні та повазі до народної культури.

Цитую його лист до Вчителя від 24 травня 1973 р.: “Дорогий Степане Андрійовичу! 

І все таки добре, що Вашу роботу якось надрукують хоч і в  

«ошпецоному» вигляді. Ніяк не можна було не використати цієї нагоди. 

А на видавничо-редакційне прокрустово ложе велика робота повинна лягати. …

Вже почався сезон відряджень та експедицій. У наступному тижні їду на Карпати (Гуцульщина) шукати об’єктів для Львівського скансена.

Але Вашої роботи я буду пильнувати…”

У свою чергу Степан Таранущенко зацікавився розбудовою музейної експозиції, та введенням до наукового обігу вагомих даних про народне будівництво Бойківщини та Гуцульщини. Лист від 27 грудня 1974 р.: 

«Дорогий Павле Миколайовичу, 

Сердечно дякую за привітання й добрі побажання. 

Прийміть і від мене з поздоровленням з новим 1975 роком і найкращі побажання. Зокрема хотів би, щоб продовжили свої досліди над житловим будівництвом бойківщини та гуцульщини і тими, що надішлете разом. І довели їх до друку. 

Я просив би, аби Ви надіслали мені обмірні матеріали уже зроблених і викреслених Вами хат. Я би переглянув їх. А потім повернув Вам разом з рукописом, надісланими фото і тими, що надішлете разом. Мені хотілося би зробити зауваження, маючи Ваш обмірний матеріал.

Матеріал важливий і цікавий. Час уже переходити від фото одного зовнішнього вигляду до досліду. Адже: Полісся, Бойківщина, Гуцулія, а потім уже лісостеп і нарешті степові простори тільки разом дадуть картину і історію з генезисом нашого житла.  

Ради цього варт потрудитися. Отже чекаю Ваших обмірів…”.

У листі до Степана Таранущенка від 7 серпня 1975 р. знаходимо і опис однієї з музейно-етнографічних наукових експедицій на Гуцульщину:

“Друга експедиція була по Гуцульщині. 

Збирали матеріяли по гуцульському народному будівництву. У мене мало було обмірів хат, особливо малих форм архітектури – [к]ухонь та клітей. 

Тепер я вже маю повний мінімум таких обмірів. Подібно до бойківського будівництва і тут виявляються свої дуже закономірні і розповсюджені сталі пропорції, хоч і зовсім інакші як у бойків. Тут дуже мало розповсюджені пропорції золотого перетину, зате розповсюджені найпростіші кратності, як от висота хати дорівнює половині довжини гребня хати. І ще деякі пропорційності, але значно менше чим в будівництві Бойківщини. 

Дещо до освітлення цих цих пропорційностей дає народний фольклор, але дуже мало, свідомість тут вже давно стала затухати. Так чи інакше займаюсь цим з зацікавленням – мене не задовольняє голий етнографічний аспект теми карпатського  

народного будівництва…”

У 1976 році Павло ​Миколайович опублікував фундаментальну статтю “Пропорційність у народному дерев’яному будівництві українських Карпат”, де аналізував композиційні й естетичні особливості цього стилю, приділяючи особливу увагу співвідношенням і пропорціям конструктивних елементів. У статті наведено докладні креслення хат і культових споруд, що дозволяють відтворити їхню архітектурну гармонію.  

Серед його амбітних проєктів була незакінчена монографія “Пропорції в архітектурі українських дерев’яних церков”, у якій Жолтовський розглядав методи реставрації та перевезення пам’яток. Учений вірив, що завдяки цій роботі Львівський музей народної архітектури та побуту може стати одним із найвизначніших музеїв Європи. 

​Крім народної архітектури, до наукових зацікавлень дослідника також належало вивчення іконопису, зокрема волинської ікони XVII–XVIII століть, він приділяв особливу увагу. Його знання дозволяли безпомилково визначати час, сюжет та стиль письма ікон, зокрема тих, що вже вважалися втраченими. Поряд із дослідженнями іконопису та дерев’яної архітектури, він присвячував увагу художньому литву, книжковій гравюрі, народній вишивці та іншим творам мистецтва. Частина його робіт була опублікована у 1950–1960-х роках у збірнику “Матеріали з етнографії та мистецтвознавства”, редакційну колегію якого він очолював. Однак багато цінних матеріалів залишилися неопублікованими в особистому архіві вченого. 

Отже, Павло Жолтовський був видатним мистецтвознавцем, який зробив значний внесок у дослідження та збереження української культурної спадщини. Його наукова діяльність охоплювала дослідження іконопису, дерев’яної скульптури, художнього литва, а також принципів народної архітектури та будівництва. Проте найважливішою сторінкою його професійного життя став Львівський період, коли він активно долучився до становлення та розвитку Львівського музею народної архітектури та побуту.  

Саме завдяки зусиллям П. Жолтовського Львівський скансен, став унікальним осередком збереження народної сакральної та житлової архітектури. Його методична та практична робота забезпечила перенесення до експозиції або порятунок багатьох цінних об’єктів. Він керував експедиціями, самостійно відбирав об’єкти, розробляв концепції їхньої автентичної реставрації та залучення до музейного середовища. Жолтовський також залишив вагомий спадок у дослідженні пропорційності та естетичних принципів народної архітектури. Його праці, присвячені дерев’яному будівництву Карпат, розкрили закономірності, що формували унікальний художній образ українських споруд. 

Список джерел про постать П. М. Жолтовського:

1. Інна Тарасенко (упорядник). Листування Павла Жолтовського. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2012. 512 с.

2. Янковська Ж. Павло Жолтовський. Київ: Мистецтвознавче видання, 2005. 254 с.

3. П. М. Жолтовський. Пропорційність у народному дерев’яному будівництві Карпат // Українське народне мистецтво: зб. наук. праць. Львів, 1965. С. 48–64.

4. Овсійчук В. А. Павло Жолтовський – дослідник українського малярства XVI–XVIII ст. // Альма-94: Мистецтвознавчий наук.-популярний ілюстр. щорічник. Львів, 1995. С. 15–27.

5. Данилюк А. Коли в душі – небуденність… (До 90-річчя від дня народження П. М. Жолтовського) // Дзвін. 1995. № 1. С. 64–68.

6. Лавренюк В. Школа народознавства Павла Жолтовського // Народознавчі зошити. 1997. № 2–3. С. 28–32.