Уляна Трач
науковий співробітник відділу етнографії

1 вересня у народному календарі відзначається день Семена, який ознаменовував закінчення літа та прихід осені, був початком змін у життєдіяльності людини. У церковній традиції на цей день припадає початок нового церковного року та день св. Симеона Стовпника. У народі ж цей день звався Семеновим і вирізнявся багатьма обрядами та віруваннями.

З днем Семена був пов’язаний обряд «запалювати посвіт» або «женити комина». Увечері по хатах запалювали посвіт, вогонь якого мав горіти до Великодня. Традиційно цей обряд проходив вельми урочисто і святково. Напередодні діти оббігали сусідів, оповіщаючи: «Приходьте сьогодні до нас — будемо «комина женити!» Господар тоді одягався в святкове вбрання, діставав зі схованки кабицю і лаштував її в хаті. Господиня тим часом прикрашала посвіт барвінком та хмелем, ставила посеред хати пікну діжу. Коли ж до оселі сходилися гості, домочадець викрешував вогонь і запалював лучину — святковий настрій нараз оживляв світлицю. Найстарша мешканка тим часом обсівала посвіт та пікну діжу ліщиновими горіхами й гарбузовим насінням, приказуючи: «Захисти, посвіте, худібку — коники, волики і всяку пашницю. Захисти бджілки, винеси їх на красну весну, приспор медку й вощечку, дай челядоньці охоту раненько вставати, при світлі працювати, щоб нашому роду не було переводу!» Цю обрядодію називали в народі «женити комина».

При посвіті збиралася молодь на вечорниці чи досвідки. Дівчата пряли і вишивали. До них сходилися й хлопці, тоді світлиця наповнювалася піснями, іграми, танцями. Такі забави називалися вечорницями або досвітками, а вогонь, біля якого гуртувалася молодь,— посвітом. Від того й пішла назва таких зібрань — посвітки.

На Семена також відбувалися обряди посвяти зовсім юних хлопців і дівчат у молодіжні громади парубків і дівчат, від тепер вони мали право збиратися разом на вечорницях. Ці ініціації супроводжувалися відповідними обрядами.

У цей час відбувалося поступове завершення польових робіт і наставала пора ремісничої діяльності. Тому на Семена кожен майстер намагався «засидіти вечір» — розпочати при посвіті роботу. «На Семена починають вечера засижувать — довго сидять. Баби шиють, дівчата зачинають на вечорниці ходить і шиють там. Як сей вечер висидиш, так тоді цілий год в вечері не дріматимеш, і весело буде, не страшно».

Олекса Воропай у дослідженні «Звичаї нашого народу» пише про обряд «весілля свічки»: «В ніч проти «Семена» було колись ще базарне київське свято — «Весілля свічки», або «Свято свічки» з лялькою на людську подобу. Це був своєрідний карнавал вогнів на київських базарах». На всіх майданах, де відбувалися ярмарки, вкопували соснові дерева, прикрашаючи гілки різноколірними свічками, і з настанням сутінків співали пісень, улаштовували вертепні вистави. Вертепний обряд «Свято свічки» нагадував традиційне весілля: учасники переодягалися в образи «батька», «матері», «дружки», «боярина», «світилки», «свата», «свахи» та інших персонажів. Дійство символізувало в народі вшанування обрядового вогню. В окремих районах Полісся подібне святкування зберігалось до 30-х рр. ХХ ст. під назвою «женити свічку».

З дня Семена починалося «молоде бабине літо». Етнограф Петро Шекерик-Доників так про це пише: Семена Стовпника звут так само днем Бабского Літа, кажут: «Ике Бабске Літо, така буде осінь того року». На Буковині казали: «Який Семен покаже, такий буде рік». На Гуцульщині по погоді цього дня передбачали майбутній урожай: «Як на Сімеона Стовпника ладно, то той рік, що йде, буде урожійним».

До Семенового дня селяни поспішали повністю обсіятись озиминою. Казали: «Хто не посіяв до Семена — в того життя буде злиденне» або «Як посієш мене на Семена,— казало жито,— то все будеш мати із мене, а як посієш по Покрові , то будеш виводити по корові».

Серед людей існувало повір’я, що на Семена начебто чорти «міряють міркою горобців і беруть з них данину по чверті; ті, що в мірці — лишаються їм, а котрі зверху — відпускаються на волю». Тому, мовляв, так мало горобців стає біля людських садиб у цьому часі.

Після Семена вже дозволялося йти у свати. Проте справляти весілля починали лише через місяць — від Покрови. Цей період у народі називали «весільним переджнив’ям». Тому вересень вважається щедрим не тільки на врожай,— він уже готував багатий стіл для весільних обрядів у пожовтневу пору.

Текст написано на основі:

1. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. Київ. 1993.
2. Етнографія https://ethnography.org.ua/content/svyato-semena
3. Дяків В. Свято Семена: народна релігійність у традиційній календарній обрядовості українців на тлі передумов передріздвяно-новорічного періоду// Народознавчі зошити. 2019. №2 (146).
4. Олекса Воропай «Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис». Т 2. Мюнхен. 1958.