Зразок сторінки

Максим Мазурака
науковий співробітник відділу етнографії

У Карпатах майстрів будівельників у давнину дуже поважали, бо їхня робота була складною й вимагала великої майстерності. Проте люди ставилися до них не тільки з повагою, а й з острахом. Будівельника вважали «непростою» людиною — тим, хто нібито має зв’язок із надприродними силами і знає таємні речі. Такі уявлення походять із давніх часів, коли хати будували за звичаями, що мали символічний і магічний зміст.

З початком перших робіт майстер мусив виконувати певні ритуальні дії. Однією з таких дій було «зав’язування вуглів» — яке вважалося моментом, коли майстер ніби торкається межі котра, може впливати на долю родини яка буде проживати в майбутній хаті. Люди вірили, що саме в цю мить він може накликати на себе небезпеку або потривожити потойбічні чи демонічні сили. Щоб уберегтися, майстер повинен був «знати від себе», тобто мати особливі знання й магічні вміння. Якщо він цього не мав, то, за повір’ям, такий майстер був не годящим. У Карпатах до сьогодні збереглося багато переказів про таких «знаючих» майстрів. Наприклад, розповідали, що тяжко хворому майстру не можна подавати руку, бо він може «передати зло» іншій людині. Або ж на Бойківщині майстер міг зробити «зарубку» на смерть. Тобто, будівничий міг вдарити сокирою чи по якій балці чи частині зрубу і «зарубати» наприклад, на смерть когось з родини, яка буде мешкати в майбутній хаті. Також при закладинах хати на Гуцульщині, майстер при зав’язуванні підвалин міг взяти першу тріску, яка відлетіла, під час того як він тесав. Тоді майстер будівельник зберігав її в себе, в більшості до моменту розрахунку з ним. Якщо господарі розраховувались вчасно і згідно попередніх домовленостей, то майстер тріску повертав, якщо ж майстра обдурили, не добре з ним повелися, не вчасно розрахувались, або ж дали замало грошей, то будівельник міг закинути цю тріску в вир на воді-крутіж і промовити 9 разів «Отче наш». Тоді за уявленнями українців в цій хаті буде так «крутити» як в тому крутіжі.

Майстрам також приписували чарівні здібності в побутових ситуаціях. Є розповідь з Волині, як майстер на весіллі нібито «приморозив» до печі п’яного бешкетника, щоб той не заважав гостям. Часом самі майстри користувалися цими віруваннями — жартували або отримували з них користь: на Гуцульщині казали, наприклад, що перед будівництвом треба різати свиню, аби їх добре нагодували. У народних історіях часто згадували й змагання між майстрами — хто сильніший у своїх уміннях. На Бойківщині розповідали, що один майстер міг навіть зупинити чужих коней на дорозі, щоб показати свою перевагу. Такі оповіді з Карпат та Волині допомагають зрозуміти давні народні вірування, будівельні звичаї та уявлення про надприродні сили, які зберігалися серед людей довгий час.

Друзі, підбирайте торби і тайстри, бо ми вже готуємося до головної музейної події літа — Ярмарку на Івана в Гаю! Традиційно будуть музики, лекторій, майстеркласи і, звичайно ж, крам. Тож шукаємо майстрів, які наповнять нашу галявину крафтовими виробами.

❓Кого ми шукаємо?
Майстрів, які займаються традиційними ремеслами та народним мистецтвом. Творців, що у своїй роботі надихаються місцевими народними традиціями. Ми цінуємо знання та техніки народного мистецтва, що передаються з покоління у покоління в незмінному вигляді, а також творчі інтерпретації традицій.

❓Які галузі традиційних ремесел та народного мистецтва ми хочемо представити?
Гончарство та кераміка, вишивка, скульптура, живопис, плетіння, виготовлення народних іграшок, обрядове та декоративно-ужиткове мистецтво, ткацтво, ковальство, соломоплетіння тощо.

❓Як взяти участь у ярмарку?
Заповнити реєстраційну форму до 20 травня включно за посиланням: https://forms.gle/zje6WYvZAbpXUkq26

❗️Детальні умови участі та вартість вказані у реєстраційній формі.

❓Як дізнатися про підтвердження участі?
Рішення про підтвердження або відмову в участі прийде після 26 травня на електронну пошту (вказану в реєстрації).

❓Хто ухвалює рішення про погодження участі у ярмарку?
Організаційний комітет ярмарку (етнологи та фахівці в галузі народного мистецтва).
За деталями пишіть на електронну скриньку museumlviv@gmail.com або нам у приватні повідомлення.

Уляна Трач
науковий співробітник відділу етнографії

1 травня Українська Греко-Католицька Церква згадує пам’ять блаженного священномученика Климентія Шептицького. Саме цього дня перестало битися серце великого Праведника, який бувши графом, авторитетною і впливовою людиною у суспільстві, відмовився від світського становища заради служіння Христові і Його Церкві, яку Радянська влада намагалася ліквідувати, знищуючи духовенство і вірних. Блаженний Климентій Шептицький розділив долю усього єпископату УГКЦ. У 1947 р. його арештували і засудили до 8 років ув’язнення, яке він відбував у Володимирському централі в росії, де й помер 1 травня 1951 р. як мученик за віру.

Хочемо нашим читачам процитувати невеличкий фрагмент збереженої розповіді самого Климентія Шептицького про своє ув’язнення і нелюдське ставлення до нього слідчих.

«Я перейшов правдиве пекло, мусів просиджувати на брудній каммінній підлозі. Знущанню не було кінця. Мені закидали, немовби зрадив Церкву та продався Римові й стався ворогом українського народу. Вимагали признати православіє. Жадали уявнити антирадянську організацію, до котрої я належу. Коли жадання не скуткували, поставили умову, що наколи я зречуся ворожої діяльності й проголошу свою відданість московському патріярхові, тоді позискаю свободу й велике признання й стану Митрополитом Західної України. Слідство тягнулося дуже довго, мабуть, понад півтора року. Мені завжди снився апостол віри Йосафат, благословляючи мене, він молився. Я щоденно поднесь молюся до нього, а це щораз більше утверджує мене у вірі, тому страждання мої далеко відбігають від мене, бо ж духово чую, що не гідний я їх великого значення; це ж шлях Христа, а я, я малий, негідний Тобі й не можу долучити себе до Його божественного терпіння!

В часі слідства мене часто били, обзиваючи притім продажною шкурою, зрадником, покриваючи матірньою лайкою. Падаючи на коліна, я благав Господа, щоб простив їм. Вони залишали мене на кілька днів, це ставало знаменням Господнім, Його рука спочивала на мені».

А далі продовжував:

«Господь наставив мене бути слугою українського народу і його Святої Церкви. Блаженним є той, хто перетерпів до кінця!»

Архимандрит Климентій Шептицький перетерпів до кінця, аж до мученицької смерті за український народ і єдність Церкви. Тому гідно визнається Церквою блаженним і священномучеником Католицької Церкви.

Цитований текст: Розповідь архимандрита Климентія Шептицького// Мартирологія українських церков у чотирьох томах. – Том. ІІ. – Українська Католицька Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України. – упор. Зінкевич О. і о. Лончина Т. – Торонто-Балтимор, 1985.

Документація, консервація та комунікація

Історична дерев’яна архітектура та артефакти з дерева є важливою частиною спільної культурної спадщини багатьох європейських країн. Війна росії проти України з особливою гостротою показала вразливість цієї спадщини. Саме це стало поштовхом до проведення воркшопу, присвяченого науковим і практичним підходам до документування, збереження та популяризації цього культурного надбання.

Захід є результатом міжнародної співпраці між Інститутом історії мистецтва Кельнського університету (Німеччина), Музеєм народної культури в Колбушовій (Польща), Музеєм народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (Україна), організацією Ukraine Art Aid Center e.V. (Берлін), а також Національним інститутом польської культурної спадщини за кордоном – Polonika. Воркшоп відбудеться 17-24 квітня 2026 року в Музеї народної культури в Кольбушовій.

У межах чотирьох тематичних майстерень – цифрові технології документування історичних будівель, теслярські техніки реставрації історичних об’єктів, аналіз і оцінка стану дерев’яних пам’яток, музейна та цифрова презентація історичної дерев’яної архітектури – експерти з України, Польщі та Німеччини представлять сучасні наукові й практичні підходи. Вони будуть обговорені та відпрацьовані в межах практичних занять. Захід має на меті безпосередню підтримку у подоланні викликів, з якими стикаються музеї та сфера охорони культурної спадщини в Україні в умовах війни. Він також сприяє міжнародному обміну знаннями та довготривалому розвитку європейської співпраці у сфері збереження пам’яток, музейної діяльності та публічної комунікації культурної спадщини.

Реалізація заходу стала можливою завдяки фінансовій підтримці Ernst von Siemens Kunststiftung, Музею народної культури в Колбушовій, Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном – Polonika та Інституту історії мистецтва Кельнського університету.

Уляна Трач
науковий співробітник відділу етнографії

Гаївки – це окремий рід обрядових пісень, які у Галичині співаються лише на Великдень. Це пісні складені дівчатами і виконували їх також переважно дівчата. Хоч, як зазначають етнографи, «на Великій Україні грають ягілок дівчата разом з хлопцями, а пісні співають гармонійним хором». Зміст гаївок – це всякі алюзії, жарти і дотинки дівчат до хлопців, деколи й навпаки — до старих та до людей з усякими уємними прикметами; не бракує в них також історичних та мітологічних мотивів. Однак, найбільше відчується у гаївках радість із-за весни, молодости й життя, що випромінюють молоді лиця дівчат, які в часі забави забувають про все інше.

Гаївки виконували біля церкви на Великдень. Після святкової Літургії і Великоднього сніданку, в гості переважно не ходили, тому молодь збиралася коло церкви, де дівчата починали співати гаївки, йдучи в колесо або криве коло (еліпс), а також у кривий танець. Під час виконання гаївок дівчата не стоять на однім місці, а весь час рухаються, крокуючи по колу чи вимальовуючи криву лінію. Деякі гаївки супроводжувалися забавами, таких гаївок є менше і їх відносять до давнішого часу, тих же, що без забав є більше і вони, відповідно, більш новіші.

Хлопці під час дівчачих гаївок бавляться окремо або стоять і слухають. Але якщо дівчата провокують їх своїми дотинками, то вони відповідають їм співом або впадають гуртом між дівчат і переривають на хвилю забаву.

Гаївки є глибоко прапрадівським, самобутнім, ні від кого не запозиченим звичаєм і фольклором українців. Є вони спільними для всієї України, бо і «на Великій Україні співають тих самих ягілок, що в галицькій Україні, навіть арії й слова пісень є ті самі».

«Гаївки» не є єдиним терміном на означення цього роду пісень, окрім нього є багато інших: ягівка, гаїлка, гагілка, ягілка, магілка, галагівка, лаголойка, галі, а в окремих селах кажуть «грати в жука». Назву «гаївка» виводять від слова «гай», мотивуючи, що ці пісні співали давніше по гаях із приходом весни. Етнограф Володимир Гнатюк зауважує, однак, що не кожна веснянка є гаївкою, але кожна гаївка є веснянкою. Веснянку співають в Україні цілу весну, гаївку в нас на Галичині – лише на Великдень.

В. Гнатюк, досліджуючи гаївки, згадує ще й про «риндзівки», які були поширені у Яворові і його присілках. Риндзівки по своєму складу і змісту є дуже схожими до колядок, і різняться від них лише тим, що мають рефрен: «Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес!» та що співають їх на Великдень. Риндзівки співають хлопці так само попід вікнами, як колядки, з музикою і дістають за те нагороду, як і за коляду. Відповідно дослідник стверджує, що риндзівки відповідають «волочебним пісням», які співаються по Україні хлопцями у часі Великодніх свят.

Література:

1. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. — Київ: Мистецтво, 1993.
2. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість// ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА. – Т. 201. – ФІЛОЛОГІЧНА СЕКЦІЯ. – НЮ ЙОРК, 1981.
3. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – т.2. – Вінніпег, 1959.

Після ґрунтовної реставрації у Львівському скансені відкрився «наш новий старий об’єкт» — стайня-стодола зі села Вовче Самбірського району Львівської області, 1903 року.

Про заможність селянина свідчило його господарство, у тому числі кількість і розміри будівель. А стайня-стодола з Вовчого поєднує під одним дахом одразу три приміщення: власне стайню, стодолу та комору.

Запрошуємо у Львівський скансен оглянути оновлений об’єкт та побачити, як господарювали заможні бойки.

Більше про реставрацію розповідає заступник директора музею з наукової роботи Сергій Ципишев у відео.

Львівський скансен долучається до щорічної акції «Наповнення» — ініціативи, що об’єднує донорство крові та культурне життя регіону, аби підтримати поранених захисників та пацієнтів із важкими недугами.

З 2 квітня до 2 травня 2026 донори, які здадуть кров у Львівському обласному центрі служби крові (вул. Пекарська, 65) або у Міському банку крові (вул. І. Миколайчука, 9), отримають можливість відвідати культурну подію або простір — як подяку за важливий вчинок, який рятує життя.

Серед понад 40 культурних інституцій — і наш музей. Отриманий за донацію флаєр «Наповнення» слугуватиме вхідним квитком, з ним ви зможете безкоштовно прогулятися скансеном, оглянути експозицію та діючі виставки.​​​​​​​​​​​​​​​​

Долучайтеся, ваша донація може врятувати кілька життів.

Запрошуємо вас відвідати благодійну виставку “Відбиток традиції. Дереворит” Олександра Бриндікова.

Традиція — це те, що часто лягає в основу творчості сучасних митців. Вона дозволяє переосмислювати мистецтво минулого та робити його актуальним у теперішньому.

Такий шлях обрав для себе і Олександр Бриндіков — митець-військовослужбовець, який займається популяризацією українського народного деревориту як унікального, проте дещо забутого явища.

Роботи, які представлені на виставці — результат шляху митця, що почався з наслідування давніх оригіналів та перейшов до створення самостійних композицій. Після початку війни з росією у 2014 році Олександр долучився до війська, зараз, під час коротких відпусток, митець знаходить можливість створювати нові роботи, щоб традиція українського деревориту не зупинялась.

Виставка є благодійною, на ній представлені роботи художника за 2012-2018 роки, кошти зібрані з продажу робіт стануть вашою підтримкою для художника та воїна.

Локація: школа із села Бусовисько

Виставка доступна до перегляду з 03.04.2026

Василь Босак
cтарший науковий співробітник сектору архітектури 

Великий піст у християнській обрядовості за тривалістю та традиціями пов’язаний із сорокаденним постом Спасителя в пустелі. Його основна мета полягає у духовній підготовці вірян до найвеличнішого християнського свята — Христового Воскресіння. Церква трактує цей період як час посиленої молитви, прощення, смирення та покаяння, коли людина повинна просити у Господа пробачення за свої гріхи. Піст у християнській традиції розглядається не як самоціль, а як засіб духовного очищення та упокорення плоті. Для українців однією з його головних ознак було обмеження у харчуванні.

Під суворою забороною перебували алкогольні напої, м’ясні та молочні страви, а також яйця. Рибу дозволялося вживати лише у визначені святкові дні. Водночас певні послаблення у дотриманні посту надавалися хворим, людям похилого віку, дітям, вагітним жінкам, матерям-годувальницям, а також тим, хто виконував важку фізичну працю.

У більшості регіонів України Великий піст дотримувалися досить суворо. Це було зумовлено як високим рівнем релігійності населення, так і необхідністю ощадливого використання залишків зимових запасів харчів. Показовою є волинська приказка: «Весна днем красна, та на хліб пісна». За таких умов на господиню покладалося важливе завдання — приготувати максимально просту, але поживну їжу. Найсуворіше постили протягом першого та останнього (Страсного) тижнів. У цей час поширеними були традиційні страви, які готували без м’яса: борщ, капусняк, грибова чи горохова юшка, різноманітні каші.

Особливе місце у традиції займали обрядові страви. Зокрема, у перший день посту українці пекли на черені печі прісні коржі — «жиляники» (або «жилавники»). Їх споживали з хроном, вірячи, що така страва надасть сили та витривалості для праці впродовж постового періоду.

Традиційною стравою у період Великого посту на Волині, Поліссі та Поділлі був кисіль, відомий під назвами «джур» або «жур». Це давня слов’янська страва, яку готували з добре вимоченого вівсяного, рідше — ячмінного, житнього чи пшеничного борошна. Борошно перетирали у макітрі, заливали окропом і залишали для ферментації або виварювали. У результаті отримували густу за консистенцією та кислу на смак страву. Для бродіння використовували закваску, яку господині могли зберігати й підтримувати роками. Готовий кисіль заправляли часником та олією; його вживали як самостійну страву або як підливу до відвареної картоплі.

Також на Волині у період Великого посту була поширена також страва з підсмаженого та розтертого насіння конопель — «колоток», відома також як «пісне» або «бичаче молоко». Ще однією пісною стравою цього регіону була «киселиця» або «хамула» — заварені на борошні сушені ягоди чи сухофрукти.

На Покутті під час Великого посту основу харчування становили бараболя, олія, каші, хліб та оселедець, адже мешканцям місцевостей, віддалених від Дністра чи інших річок, було складно забезпечити себе свіжою рибою. У «Федорову» суботу (перша субота Великого посту, присвячена пам’яті святого великомученика Феодора Тирона) покутські господині готували поминальні страви — коливо та книші, які несли до церкви, де над ними священик відправляв заупокійну панахиду.

У бойків традиційне постове меню також включало борщі, капусняки та горохові супи. Пекли солодкі паляниці з медом, до яких подавали узвар із сушених фруктів. У цей період споживали багато меду, грибів, горіхів, а також хрону та сирих овочевих страв, що добре зберігали вітаміни. Подекуди на Бойківщині замість чаю заварювали духмяні лікарські трави й пили їх без цукру, вважаючи, що вживання цукру під час посту є гріхом. У перший день Великого посту меню складалося переважно з печеної картоплі та квашеної капусти без олії. «Жилавники» на Бойківщині пекли протягом усього посту. У перший понеділок посту бойки зранку не їли, а лише «полоскали» зуби горілкою; напередодні жінки ретельно мили та випарювали весь посуд гарячою водою.

На Лемківщині правила посту на свята, що припадали на цей період, ставали менш суворими. Зокрема, у суботу та неділю допускалися певні послаблення. У Лазареву (Вербну) суботу дозволялося вживати рибу, а на Благовіщення та у свято Входу Господнього до Єрусалима обмеження посту могли значно послаблюватися. Водночас у Страсні дні (понеділок, середа, п’ятниця) лемки дотримувалися особливо суворого посту, обмежуючи харчування лише хлібом і водою.

Допис підготовлено на основі досліджень:

1. Боян С. Церковний піст у календарній обрядовості та побуті бойків. Вісник Прикарпатського університету. Історія. 2012. Вип. 22. С. 111–117.
2. Кілар А. Поминальні мотиви в календарній обрядовості українців Покуття (на матеріалах із Городенківського та Снятинського р-нів). Народознавчі зошити. 2017. № 1. С. 233–245.
3. Костюк Л. В., Григорук Н. А. Передвеликодня обрядовість: народні вірування Лемківщини. Південний архів (історичні науки). 2022. № 38. С. 47–54.
4. Пуківський Ю. Великий піст у традиційному календарі українців історико-етнографічної Волині. Народознавчі зошити. 2012. № 2. С. 317–328.
5. Тарас Я. Харчування в сімейному побуті та календарній обрядовості на Покутті. Народознавчі зошити. 2023. № 1 (169). С. 44–57.

Напередодні Великодня ми кличемо школярів до Гаю знайомитися з однією чи не найвідомішою традицією Великодня — писанкарством

У будні, з 30 березня по 9 квітня ми зі школярами будемо писанкувати у Львівському скансені:
– Школярі дізнаються про традицію писанкарства в Україні;
– Познайомляться з орнаментами писанок з музейної колекції;
– Опанують традиційну техніку воскового розпису писачком;
– Під керівництвом наставників створять свій власний Великодній атрибут

Обирайте зручну дату та реєструйте школярів на майстерку. Нехай цьогорічна писанка у кошику буде створена власними руками малечі.

Для кого: організованих груп школярів до 20 осіб
Коли: у будні дні, з 30 березня по 9 квітня о 11:00 та 14:00
Вартість участі:
Повний квиток: 400 грн
Пільговий квиток: 300 грн (діти-сироти, діти з числа ВПО, діти військовослужбовців, діти загиблих та зниклих безвісти військовослужбовців).

До вартості включено: витратні матеріали, супровід майстра, вхідний квиток до музею.

Участь лише за попередньою реєстрацією.

Телефонуйте або пишіть у Viber: +38 068 525 9185

А якщо ви хочете записати свою дитину до збірної групи на МК з писанкарства — шукайте інформацію на сторінці Діти в Гаю