Зразок сторінки

Що відбуватиметься в Гаю весною 2026 року?

Календар подій:

21.06
Свято музики в у Львові

24.06
Благодійний концерт Галицького академічного камерного хору

27-28.09
Ярмарок на Івана в Гаю

12.08
День молоді в Гаю

24.08
День Незалежності в Гаю

Усі події ще будуть анонсовані окремо, стежте за сторінками Львівського скансену у соцмережах.

Для когось літо – пора відпусток чи канікул, але в музеї навчання і робота в самому розпалі!

Вчора у нас в музеї розпочався тижневий практичний семінар з теслярства, де наші будівельники-реставратори, архітектор та науковці поглиблюють знання та відточують навички з реставрації, відновлення дерев’яних споруд. Лектор, наш товариш і колега Cezary Romanowski – досвідчений тесля, реставратор з Польщі, що спеціалізується на відновленню історичних будівель.

Відпрацювання теслярський технік відбувається безпосередньо на одному з музейних об’єктів – хаті зі села Сілець, який невдовзі доповнить експозицію регіону Львівщина та займе своє місце в музейному маршруті.

Дякуємо Vintage Boutique Hotel за організаційну допомогу з поселенням нашого гостя!)

Важливо, що семінар розпочинає підготовку до творення на базі музею Центру реставрації дерев’яної архітектури, який не лише займатиметься реставрацією чи консервацією історичних будівель, але й навчатиме теслярства та роботі з деревиною широке коло зацікавлених – як спеціалістів, так і початківців.

Максим Мазурака
науковий співробітник відділу етнографії

У Карпатах майстрів будівельників у давнину дуже поважали, бо їхня робота була складною й вимагала великої майстерності. Проте люди ставилися до них не тільки з повагою, а й з острахом. Будівельника вважали «непростою» людиною — тим, хто нібито має зв’язок із надприродними силами і знає таємні речі. Такі уявлення походять із давніх часів, коли хати будували за звичаями, що мали символічний і магічний зміст.

З початком перших робіт майстер мусив виконувати певні ритуальні дії. Однією з таких дій було «зав’язування вуглів» — яке вважалося моментом, коли майстер ніби торкається межі котра, може впливати на долю родини яка буде проживати в майбутній хаті. Люди вірили, що саме в цю мить він може накликати на себе небезпеку або потривожити потойбічні чи демонічні сили. Щоб уберегтися, майстер повинен був «знати від себе», тобто мати особливі знання й магічні вміння. Якщо він цього не мав, то, за повір’ям, такий майстер був не годящим. У Карпатах до сьогодні збереглося багато переказів про таких «знаючих» майстрів. Наприклад, розповідали, що тяжко хворому майстру не можна подавати руку, бо він може «передати зло» іншій людині. Або ж на Бойківщині майстер міг зробити «зарубку» на смерть. Тобто, будівничий міг вдарити сокирою чи по якій балці чи частині зрубу і «зарубати» наприклад, на смерть когось з родини, яка буде мешкати в майбутній хаті. Також при закладинах хати на Гуцульщині, майстер при зав’язуванні підвалин міг взяти першу тріску, яка відлетіла, під час того як він тесав. Тоді майстер будівельник зберігав її в себе, в більшості до моменту розрахунку з ним. Якщо господарі розраховувались вчасно і згідно попередніх домовленостей, то майстер тріску повертав, якщо ж майстра обдурили, не добре з ним повелися, не вчасно розрахувались, або ж дали замало грошей, то будівельник міг закинути цю тріску в вир на воді-крутіж і промовити 9 разів «Отче наш». Тоді за уявленнями українців в цій хаті буде так «крутити» як в тому крутіжі.

Майстрам також приписували чарівні здібності в побутових ситуаціях. Є розповідь з Волині, як майстер на весіллі нібито «приморозив» до печі п’яного бешкетника, щоб той не заважав гостям. Часом самі майстри користувалися цими віруваннями — жартували або отримували з них користь: на Гуцульщині казали, наприклад, що перед будівництвом треба різати свиню, аби їх добре нагодували. У народних історіях часто згадували й змагання між майстрами — хто сильніший у своїх уміннях. На Бойківщині розповідали, що один майстер міг навіть зупинити чужих коней на дорозі, щоб показати свою перевагу. Такі оповіді з Карпат та Волині допомагають зрозуміти давні народні вірування, будівельні звичаї та уявлення про надприродні сили, які зберігалися серед людей довгий час.

Друзі, підбирайте торби і тайстри, бо ми вже готуємося до головної музейної події літа — Ярмарку на Івана в Гаю! Традиційно будуть музики, лекторій, майстеркласи і, звичайно ж, крам. Тож шукаємо майстрів, які наповнять нашу галявину крафтовими виробами.

❓Кого ми шукаємо?
Майстрів, які займаються традиційними ремеслами та народним мистецтвом. Творців, що у своїй роботі надихаються місцевими народними традиціями. Ми цінуємо знання та техніки народного мистецтва, що передаються з покоління у покоління в незмінному вигляді, а також творчі інтерпретації традицій.

❓Які галузі традиційних ремесел та народного мистецтва ми хочемо представити?
Гончарство та кераміка, вишивка, скульптура, живопис, плетіння, виготовлення народних іграшок, обрядове та декоративно-ужиткове мистецтво, ткацтво, ковальство, соломоплетіння тощо.

❓Як взяти участь у ярмарку?
Заповнити реєстраційну форму до 20 травня включно за посиланням: https://forms.gle/zje6WYvZAbpXUkq26

❗️Детальні умови участі та вартість вказані у реєстраційній формі.

❓Як дізнатися про підтвердження участі?
Рішення про підтвердження або відмову в участі прийде після 26 травня на електронну пошту (вказану в реєстрації).

❓Хто ухвалює рішення про погодження участі у ярмарку?
Організаційний комітет ярмарку (етнологи та фахівці в галузі народного мистецтва).
За деталями пишіть на електронну скриньку museumlviv@gmail.com або нам у приватні повідомлення.

Уляна Трач
науковий співробітник відділу етнографії

1 травня Українська Греко-Католицька Церква згадує пам’ять блаженного священномученика Климентія Шептицького. Саме цього дня перестало битися серце великого Праведника, який бувши графом, авторитетною і впливовою людиною у суспільстві, відмовився від світського становища заради служіння Христові і Його Церкві, яку Радянська влада намагалася ліквідувати, знищуючи духовенство і вірних. Блаженний Климентій Шептицький розділив долю усього єпископату УГКЦ. У 1947 р. його арештували і засудили до 8 років ув’язнення, яке він відбував у Володимирському централі в росії, де й помер 1 травня 1951 р. як мученик за віру.

Хочемо нашим читачам процитувати невеличкий фрагмент збереженої розповіді самого Климентія Шептицького про своє ув’язнення і нелюдське ставлення до нього слідчих.

«Я перейшов правдиве пекло, мусів просиджувати на брудній каммінній підлозі. Знущанню не було кінця. Мені закидали, немовби зрадив Церкву та продався Римові й стався ворогом українського народу. Вимагали признати православіє. Жадали уявнити антирадянську організацію, до котрої я належу. Коли жадання не скуткували, поставили умову, що наколи я зречуся ворожої діяльності й проголошу свою відданість московському патріярхові, тоді позискаю свободу й велике признання й стану Митрополитом Західної України. Слідство тягнулося дуже довго, мабуть, понад півтора року. Мені завжди снився апостол віри Йосафат, благословляючи мене, він молився. Я щоденно поднесь молюся до нього, а це щораз більше утверджує мене у вірі, тому страждання мої далеко відбігають від мене, бо ж духово чую, що не гідний я їх великого значення; це ж шлях Христа, а я, я малий, негідний Тобі й не можу долучити себе до Його божественного терпіння!

В часі слідства мене часто били, обзиваючи притім продажною шкурою, зрадником, покриваючи матірньою лайкою. Падаючи на коліна, я благав Господа, щоб простив їм. Вони залишали мене на кілька днів, це ставало знаменням Господнім, Його рука спочивала на мені».

А далі продовжував:

«Господь наставив мене бути слугою українського народу і його Святої Церкви. Блаженним є той, хто перетерпів до кінця!»

Архимандрит Климентій Шептицький перетерпів до кінця, аж до мученицької смерті за український народ і єдність Церкви. Тому гідно визнається Церквою блаженним і священномучеником Католицької Церкви.

Цитований текст: Розповідь архимандрита Климентія Шептицького// Мартирологія українських церков у чотирьох томах. – Том. ІІ. – Українська Католицька Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України. – упор. Зінкевич О. і о. Лончина Т. – Торонто-Балтимор, 1985.

Документація, консервація та комунікація

Історична дерев’яна архітектура та артефакти з дерева є важливою частиною спільної культурної спадщини багатьох європейських країн. Війна росії проти України з особливою гостротою показала вразливість цієї спадщини. Саме це стало поштовхом до проведення воркшопу, присвяченого науковим і практичним підходам до документування, збереження та популяризації цього культурного надбання.

Захід є результатом міжнародної співпраці між Інститутом історії мистецтва Кельнського університету (Німеччина), Музеєм народної культури в Колбушовій (Польща), Музеєм народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького (Україна), організацією Ukraine Art Aid Center e.V. (Берлін), а також Національним інститутом польської культурної спадщини за кордоном – Polonika. Воркшоп відбудеться 17-24 квітня 2026 року в Музеї народної культури в Кольбушовій.

У межах чотирьох тематичних майстерень – цифрові технології документування історичних будівель, теслярські техніки реставрації історичних об’єктів, аналіз і оцінка стану дерев’яних пам’яток, музейна та цифрова презентація історичної дерев’яної архітектури – експерти з України, Польщі та Німеччини представлять сучасні наукові й практичні підходи. Вони будуть обговорені та відпрацьовані в межах практичних занять. Захід має на меті безпосередню підтримку у подоланні викликів, з якими стикаються музеї та сфера охорони культурної спадщини в Україні в умовах війни. Він також сприяє міжнародному обміну знаннями та довготривалому розвитку європейської співпраці у сфері збереження пам’яток, музейної діяльності та публічної комунікації культурної спадщини.

Реалізація заходу стала можливою завдяки фінансовій підтримці Ernst von Siemens Kunststiftung, Музею народної культури в Колбушовій, Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном – Polonika та Інституту історії мистецтва Кельнського університету.

Уляна Трач
науковий співробітник відділу етнографії

Гаївки – це окремий рід обрядових пісень, які у Галичині співаються лише на Великдень. Це пісні складені дівчатами і виконували їх також переважно дівчата. Хоч, як зазначають етнографи, «на Великій Україні грають ягілок дівчата разом з хлопцями, а пісні співають гармонійним хором». Зміст гаївок – це всякі алюзії, жарти і дотинки дівчат до хлопців, деколи й навпаки — до старих та до людей з усякими уємними прикметами; не бракує в них також історичних та мітологічних мотивів. Однак, найбільше відчується у гаївках радість із-за весни, молодости й життя, що випромінюють молоді лиця дівчат, які в часі забави забувають про все інше.

Гаївки виконували біля церкви на Великдень. Після святкової Літургії і Великоднього сніданку, в гості переважно не ходили, тому молодь збиралася коло церкви, де дівчата починали співати гаївки, йдучи в колесо або криве коло (еліпс), а також у кривий танець. Під час виконання гаївок дівчата не стоять на однім місці, а весь час рухаються, крокуючи по колу чи вимальовуючи криву лінію. Деякі гаївки супроводжувалися забавами, таких гаївок є менше і їх відносять до давнішого часу, тих же, що без забав є більше і вони, відповідно, більш новіші.

Хлопці під час дівчачих гаївок бавляться окремо або стоять і слухають. Але якщо дівчата провокують їх своїми дотинками, то вони відповідають їм співом або впадають гуртом між дівчат і переривають на хвилю забаву.

Гаївки є глибоко прапрадівським, самобутнім, ні від кого не запозиченим звичаєм і фольклором українців. Є вони спільними для всієї України, бо і «на Великій Україні співають тих самих ягілок, що в галицькій Україні, навіть арії й слова пісень є ті самі».

«Гаївки» не є єдиним терміном на означення цього роду пісень, окрім нього є багато інших: ягівка, гаїлка, гагілка, ягілка, магілка, галагівка, лаголойка, галі, а в окремих селах кажуть «грати в жука». Назву «гаївка» виводять від слова «гай», мотивуючи, що ці пісні співали давніше по гаях із приходом весни. Етнограф Володимир Гнатюк зауважує, однак, що не кожна веснянка є гаївкою, але кожна гаївка є веснянкою. Веснянку співають в Україні цілу весну, гаївку в нас на Галичині – лише на Великдень.

В. Гнатюк, досліджуючи гаївки, згадує ще й про «риндзівки», які були поширені у Яворові і його присілках. Риндзівки по своєму складу і змісту є дуже схожими до колядок, і різняться від них лише тим, що мають рефрен: «Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес!» та що співають їх на Великдень. Риндзівки співають хлопці так само попід вікнами, як колядки, з музикою і дістають за те нагороду, як і за коляду. Відповідно дослідник стверджує, що риндзівки відповідають «волочебним пісням», які співаються по Україні хлопцями у часі Великодніх свят.

Література:

1. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. — Київ: Мистецтво, 1993.
2. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість// ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА. – Т. 201. – ФІЛОЛОГІЧНА СЕКЦІЯ. – НЮ ЙОРК, 1981.
3. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – т.2. – Вінніпег, 1959.

Після ґрунтовної реставрації у Львівському скансені відкрився «наш новий старий об’єкт» — стайня-стодола зі села Вовче Самбірського району Львівської області, 1903 року.

Про заможність селянина свідчило його господарство, у тому числі кількість і розміри будівель. А стайня-стодола з Вовчого поєднує під одним дахом одразу три приміщення: власне стайню, стодолу та комору.

Запрошуємо у Львівський скансен оглянути оновлений об’єкт та побачити, як господарювали заможні бойки.

Більше про реставрацію розповідає заступник директора музею з наукової роботи Сергій Ципишев у відео.

Львівський скансен долучається до щорічної акції «Наповнення» — ініціативи, що об’єднує донорство крові та культурне життя регіону, аби підтримати поранених захисників та пацієнтів із важкими недугами.

З 2 квітня до 2 травня 2026 донори, які здадуть кров у Львівському обласному центрі служби крові (вул. Пекарська, 65) або у Міському банку крові (вул. І. Миколайчука, 9), отримають можливість відвідати культурну подію або простір — як подяку за важливий вчинок, який рятує життя.

Серед понад 40 культурних інституцій — і наш музей. Отриманий за донацію флаєр «Наповнення» слугуватиме вхідним квитком, з ним ви зможете безкоштовно прогулятися скансеном, оглянути експозицію та діючі виставки.​​​​​​​​​​​​​​​​

Долучайтеся, ваша донація може врятувати кілька життів.

Запрошуємо вас відвідати благодійну виставку “Відбиток традиції. Дереворит” Олександра Бриндікова.

Традиція — це те, що часто лягає в основу творчості сучасних митців. Вона дозволяє переосмислювати мистецтво минулого та робити його актуальним у теперішньому.

Такий шлях обрав для себе і Олександр Бриндіков — митець-військовослужбовець, який займається популяризацією українського народного деревориту як унікального, проте дещо забутого явища.

Роботи, які представлені на виставці — результат шляху митця, що почався з наслідування давніх оригіналів та перейшов до створення самостійних композицій. Після початку війни з росією у 2014 році Олександр долучився до війська, зараз, під час коротких відпусток, митець знаходить можливість створювати нові роботи, щоб традиція українського деревориту не зупинялась.

Виставка є благодійною, на ній представлені роботи художника за 2012-2018 роки, кошти зібрані з продажу робіт стануть вашою підтримкою для художника та воїна.

Локація: школа із села Бусовисько

Виставка доступна до перегляду з 03.04.2026