Зразок сторінки
Сьогодні, 31 грудня, Музей працює за скороченим графіком – до 15.00. А 1-го січня – зачинений для відвідувачів.
До зустрічі у новому 2024 році в Гаю!
Музей оголосив закупівлю у системі ProzorroДоводимо до відома громадськості, що Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького 11.12.2023 року в системі Prozorro (майданчик e-tender) оголосив закупівлю дерев’яних віконних конструкцій зі склопакетами (код 44220000 – 8 Столярні вироби за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник») для здійснення поточного ремонту приміщення Музею за адресою: м. Львів, вул. Дорошенка 29.
Ідентифікаційний номер закупівлі в системі Prozorro – UA-2023-12-11-019316-a.
Процедура закупівлі – відкриті торги з особливостями.
Очікувана вартість предмета закупівлі – 340 091,14 грн. з ПДВ.
Обґрунтування технічних та якісних характеристик закупівлі дерев’яних віконних конструкцій зі склопакетами, розміру бюджетного призначення, очікуваної вартості предмета закупівлі за посиланням.
29 листопада 2023 року у Литві відбулась міжнародна конференція “Воскресла пам’ять: експонат століття”, зорганізована Музеєм історії Малої Литви Mažosios Lietuvos istorijos muziejus.
Під час прямого включення, наукова співробітниця Музею Люба Сварник розповіла про “Традиційну жіночу сорочку Середнього Полісся І половини ХХ століття”. Основою дослідження стали матеріали, зібрані на території Чорнобильського, Поліського районів Київської області та Ємільчинського району Житомирської області, які за сучасною системою етнографічного районування України входять до етнографічної зони Середнього Полісся. Ці території є надзвичайно важливими для дослідників, адже саме вони, всього за одне століття, значною мірою постраждали під час Другої світової війни, Чорнобильської катастрофи та новітньої російсько-української війни.
Учасники конференції дізналися народну термінологію елементів одягу, які матеріали використовували для пошиття сорочок, народні традиції та обряди пов’язані з виготовленням полотна для сорочок, різноманітність крою та оздоблення вишитої Поліської сорочки.
Конференція “Українська дерев’яна архітектура: історія, збереження, реставрація”18 листопада Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького спільно з Department of Architecture and Restoration/Кафедра АТР НУ “Львівська Політехніка” та Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza, провели конференцію “Українська дерев’яна архітектура: історія, збереження, реставрація”. Львівський скансен особливо зацікавлений у заходах такого типу, адже на його території збережено понад сотню дерев’яних об’єктів, серед яких є найбільша у Європі колекція сакральних споруд.
Конференція була мультидисциплінарною – у ній взяли участь фахівці різних профілів: від архітекторів, реставраторів, істориків до біологів, геологів і навіть етномузикологів.
Також учасники конференції ознайомилися із роботою навчальної реставраційної лабораторії, що діє при кафедрі архітектури та реставрації, а ще мали можливість побачити, як відбувається процес реставрації експонатів зі Львівського скансену.
Віримо, що такий обмін професійним досвідом стане у майбутньому доброю основою для створення власне музейного хабу з дослідження, розробки та впровадження у практику сучасних наукових методів консервації та реставрації.
Виставка робіт Євгена Лисика “Dramatis Personae”Друзі! Запрошуємо відвідати виставку робіт Євгена Лисика “Dramatis Personae”. Євген Лисик, як сценограф та головний художник Львівської опери (1967-1991), свою творчість показував на сценах театрів, однак за життя не мав жодної персональної виставки. Зараз маємо нагоду дізнатись про Лисика як творця інтимних драматичних образів.
Локація: костел зі с. Язлівчик (етно-сектор Львівщина)
На виставці “Dramatis Personae” представлені роботи, які відібрала донька художника Anna Lysyk та куратор виставки, керівник відділу науково-освітньої та виставкової роботи Музею Роман Зілінко. Кілька десятків графічних творів із сотень рисунків увійшли до виставки, задумом котрої є актуалізація сили мистецтва та його сенсів в часи війни. Це рисунки-рефлексії про пам’ять, про віру, і, в першу чергу, про людей. Вони умовно датуються 1960-1980-ми роками, виконані олівцями, тушшю і чорним вуглем на білому папері.
Простір костелу зі села Язлівчик наповниться темами та сюжетами які художник не зміг показати за свого життя, але котрі, на жаль, стали спільними для українців та водночас конкретними для багатьох з нас у часі втрат та надій.
“Храм, який колись був призначений для спільної молитви, потім довго стояв пусткою, й згодом опинився тут у Львові, зараз стане простором для нової молитовної дії – людської драми в Бозі, яку аскетичними лініями і чистими виразними образами творить Лисик: люди, які мовчать, кричать, страждають, радіють, мислять і мріють; людські постаті в танці, в праці; розп’яття, оплакування, вознесіння. Тут кожне обличчя, кожна фігура, і кожен присутній – це дійова особа, Dramatis Persona важлива і особлива у вічності, у Бозі.” – Марія Цимбаліста.
Проєкт реалізується у партнерстві з Iconart та Shum Art Gallery.
Оцифровуємо колекції завдяки проєкту Memory Savers UA!У час, коли Україна втрачає через війну цілі культурні установи, збереження даних у цифровому форматі стало одним з першочергових завдань для працівників музейних фондів. Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького долучився до проєкту Memory Savers UA, організований спільно з Центром цифрової історії та SUCHO – Saving Ukrainian Cultural Heritage Online.
В межах проєкту ми отримали необхідне для цифровізації фондів обладнання, а наші фахівці приєднались до освітньої програми у сфері музейної цифрової інвентаризації. Додатковою цінністю проєкту є те, що він залучає до роботи у Музеї вмотивовану молодь. Студент другого курсу Національного університету Львівська політехніка Кафедри музеєзнавства, пам’яткознавства Інституту гуманітарних та соціальних наук Лев Левкун вивчає специфіку електронного обліку фондів та сканування документів і давніх книг, здобуваючи досвід внесення інвентарних даних у систему Museum-digital Ukraine. Зокрема, у нашому скансені, під керівництвом головного зберігача фондів Ruslan Siryy відскановано дві давні книги – Літургікон і Служебник.
Нові знання та цінна техніка в умілих руках відкривають широкі можливості для збереження, архівування і публікації музейних колекцій, їхнє представлення у громадському просторі міста та на онлайн платформах. Зараз у системі museum-digital близько 1000 музеїв з усього світу опублікували близько 1 мільйона об’єктів, в межах України опубліковано більше 3000 об’єктів від 20 інституцій.
Освітня частина програми Memory Savers відкрита для всіх колег з культурних інституцій, які бажають вдосконалити свої знання у сфері інвентаризації та цифровізації. Зареєструватися на участь у програмі можна за цим посиланням: https://bit.ly/memorysavers
Проєкт триває за підтримки EVZ Foundation
У Музеї з’явилася рибальська експозиція біля озера!Починаємо тиждень гарною новиною! У Музеї з’явилася рибальська експозиція біля озера!
Тут можна побачити рибальські знаряддя, які були здавна поширені на території України, серед них — верші, ятір, рибальська сіть, а ще, звичайно ж, човен.
Рибальство — один з найдавніших та найпоширеніших видів народного промислу. Протягом довгого часу виробилися різноманітні способи та техніки лову риби. Сьогодні ми розповідаємо про деякі з них.
Серед пасток популярними у минулому були верші різних розмірів та форм. Плели їх з лози або з верби, деколи переплітаючи вербу з хмелем. Найчастіше верша складається з двох конусів: зовнішнього та внутрішнього. Другий — менших розмірів і знаходиться у середині першого, який має лійкоподібний вигляд. Вхідна частина пастки у різних регіонах називається по-різному: “горло” (Полісся), “сувершок” (Закарпаття), “устенок”, “серце” тощо. Довжина верші становила до 1 метра, зрідка більше. Цим знаряддям ловили переважно на мілководді річок, озер, боліт, у зарослих місцях, що підтверджує українське прислів’я: “Сміялася верша з болота, а ж сама у болоті”. Способів ловлі вершею декілька. Весною, в річках, знаряддя ставили проти ходу риби, а коли вода починала повертатися, то снасть розвертали, і та риба, яка намагалася повернутися назад, ловилася. Для кращої ловлі була поширена практика класти в пастку приманку чи обмазувати нею із середини. Наприклад, на Гуцульщині у вершу клали принаду для риби, а на Лемківщині змащували тістом. Вершею в Україні масово ловили рибу для власних потреб. Сьогодні це знаряддя використовують рідко. Це пов’язано з забороною законодавством (відноситься до браконьєрських снастей), а також із зменшенням кількості майстрів, які можуть вершу виплести.
Ще одним поширеним типом пасток були ятері — циліндричної форми сіті з кількома обручами. Найчастіше ятері складалися з двох сіток: кінець довшої сітки зав’язувався наглухо, другої — меншої, що була вставлена у першу, — мав вузький отвір, через який риба потрапляла і назад уже не могла вибратися. Інколи по боках ятера прикріплювались додаткові полотнища сіток (“ятір на крилах”), які спрямовували рибу до отвору. Ятері розставляли переважно на протоках мілких річок, а через деякий час з них діставали рибу (“трусили ятір”).
Широко використовували в минулому і сітчасті снасті різних видів, форм та розмірів: “тканиця” (“топтуха”), “ковбеша” (“ковбеня”), “хватка”, “сак”, “підсак”, “ситечко”, “нерет” та інші. Більшість із них збереглися в традиційних риболовних місцевостях України до наших днів.
Запрошуємо на прогулянку до Музею!
Виставка фрагментів вишивки “Клаптики традиції”Запрошуємо зазирнути за лаштунки кропіткої праці працівників музейних фондів на виставці “Клаптики традиції”!
Виставку можна відвідати щодня крім понеділка та вівторка (з 10 00 до 18 00). Виставка триватиме орієнтовно до 15 червня
Локація: мала виставкова зала Музею (“в укритті”)
Вартість: за вхідними квитками (100/70 грн)
У малій виставковій залі можна побачити фрагменти вишиття зі збірки музею. Музейну колекцію зразків, укладену з дивом вцілілих взірців клаптиків вишивки, започаткував у 1970-ті роки Марко Юліанович Мандюк. Надихнувшись прикладом Музею етнографії, він заохотив працівників фондів залучати до колекції навіть найменші фрагменти вишивки. Нині зібрання налічує 74 монтовані аркуші та майже сотню окремих взірців. Їх збирали під час експедицій, приносили відвідувачі Музею.
До днів гуцульської культури ми окремо експонуємо чоловічі сорочки, зокрема взірці одягу повоєнного часу, досі маловідомі.
Гаївка у великому місті: презентація збірникаГаївка у великому місті: презентація збірника
Друзі, запрошуємо до цікавої розмови: цього четверга ми презентуємо оновлений збірник “Гаївки: великодні співанки та забави”!
Де: Львівський центр туристичної інформації, вул. Руська, 20;
Коли: 18 00, четвер, 6 квітня;
Вхід безкоштовний
Якщо вам цікаво,
– як заохотити друзів пізнавати традиції?
– чи мають гаївки шанс пережити ХХІ століття?
– як популяризувати народні звичаї, не впадаючи у кітч?
– чи правда, що традиція живе лише у селах?
Приходьте поспілкуватися та послухати наших спеціальних гостей – етнолога, дослідника Юрка Пуківського та психотерапевтку і організаторку фольк заходів Оксану Стадницьку.
Крім того, тут можна буде познайомитися та поспівати разом з командою творців збірника: етномузикологинею Анною Черноус, дизайнеркою Богданою Давидюк та працівницями Львівського скансену, які озвучили співаник: Лесею Гарасим, Оксаною Омельчук, Наталею Попович, Яриною Бадік.
Готуємось до Великодня разом!
Квітуча весна у скансені: виставка сучасного сакрального мистецтва Уляни Нищук “Заквітчані”!Зустрічаймо квітучу весну у скансені – окрім першоцвітів, що прикрашають наші стежки, у Музеї невдовзі розквітне барвистий мальований світ однієї з найяскравіших молодих художниць Галичини, Уляна Нищук, на авторській виставці сучасного сакрального мистецтва “Заквітчані”!
Запрошуємо на відкриття виставки у неділю, 2 квітня, о 15 00 у школі зі с. Бусовисько (біля головної галявини).
У своїх творах Уляна поєднує наївний народний іконопис з високою живописною культурою, яскравий колорит з монохромними композиціями, і графічним трактуванням. Улянині квіткові мотиви легко вказують на її захоплення народною іконою та мистецтвом, і водночас є сучасними та актуальними. Назва “Заквітчані” якнайкраще об’єднує різні за часом і технікою виконання твори, що тут представлені.
Уляна Нищук – львів’янка, у 2004 закінчила навчання у Львівському коледжі декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша на кафедрі промислової графіки. У 2014 закінчила Львівську національну академію мистецтв, кафедра монументального живопису. До особистих мистецьких інтересів належать станкове, монументальне та сакральне малярство, філософія мистецтва, дослідження етнічної культури.
Запрошуємо!