Лев Левкун
науковий співробітник науково-фондового відділу

Історія. Вересень, здавалося б, звичайний перший місяць осені. Насправді, це момент, коли завершується пора гарячого літа та плавно приходить менш гарячіший початок золотої пори, коли листя на деревах починає набувати яскравих оранжевих та золотистих барв. У вересні завершує достигати посіяний ще весною урожай та готовий до збору. З початком цієї чудової золотої пори осені, це також момент, коли юні дівчата та хлопці вирушають до школи отримувати знання та навички котрі допоможуть їм в їхньому майбутньому. Навчання у школі в Галичині періоду другої половини ХІХ, початку ХХ сторіччя було не простим випробуванням, особливо, для українського школяра. В Галичині і у Львові втому числі існували такі навчальні заклади: школи при монастирях, реальні школи, гімназії (класичні, реальні) та ліцеї (виникли пізніше). З 1818 запроваджено 6-річний курс навчання німецької мови. В більшості містах Галичини діяли класичні гімназії з поглибленим вивченням давньогрецької та латини; і реальні – з більшим наголосом на математику та природничі науки. Навчання проходило 6 років по 18 годин на тиждень. Учитель читав 14 годин на тиждень (вчителем могла бути лише людина з вищою освітою).

Період 1848-1850 років був переломним в історії Галичини. По краю прокотилася перша європейська революція, сколихнувши більшість монархій з їхньою абсолютистською формою правління. Європейське суспільство домоглося в багатьох своїх країнах відмінити кріпосне право (Австрійська імперія, Галичина 1848), перехід з абсолютної монархії на конституційні чи парламентські. Революція 1848 року дала більший поштовх для розвитку національних рухів в Європі.

Галичину, звісно, не оминула ця важлива подія Європи. Вже з початком перших революційних заворушень, українська інтеліґенція (русини – як тоді іменувався наш народ у Галичині) організовує у Львові першу політичну організацію – Головну Руську Раду, видано у світ перший український часопис «Зоря Галицька»; з кінця 1848 на поч. 1849 українських депутатів представлено в австрійському парламенті, відкриття у Львівському ун-ті кафедри української мови під головуванням Якова Головацького, відбувається перший з’їзд діячів науки та к-ри у Львові («Собор руських учених») який окреслив широку програму організації української науки та народної освіти. Попри розпуск австрійським урядом Головної руської ради у Львові 1851 році, українська інтеліґенція та духівництво невпинно продовжувало обстоювати права українців Галичини на відкриття національних шкіл та навчання українською мовою. 1848 в ході освітньої реформи створено міністерство освіти.

Період 1860-х років став другим переломним моментом в історії Галичини. В 1861 уряд Австрійської імперії видав указ про створення Галицького крайового сейму (парламент) у Львові, 1867 Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію. Але в шкільній сфері здійснюється перші поштовхи. Цього ж року було організовано Крайову шкільну раду, яка дала поштовх до відкриття реальних шкіл та учительських семінарій. 1861 Галицький сейм прийняв принципове рішення про запровадження у шкільництві польської та української («руської») мови. Але відбувалися гучні дискусії щодо спроможності української мови забезпечувати процес навчання. Виникали непорозуміння між сеймом та поляками, останні, звинувачували українців у тяжінні української до російської мови. 1869 році уряд проводить шкільну реформу в Галичині. Відповідно до цієї реформи початкові школи виходять з-під опіки церкви, монастирів і були підпорядковані державі. Ця ж реформа формально запроваджувала обов’язкове навчання для дітей віком від 7 до 14 років. Навчання у всіх середніх школах Львова та Галичини запроваджено викладати польською мовою. У Львові зберегли національну мову викладання лише чотири молодші класи Львівської академічної гімназії і Львівської другої та Бродівської реальної гімназії, де залишалася німецька.

В боротьбі з австрійським урядом, українці домоглися відкриття українських гімназій, спершу, в основному, при польських гімназіях: 1888 – у Перемишлі, 1893 – у Коломиї, 1898 – у Тернополі, 1905 – у Львові та Станиславові. На початку ХХ ст. з ініціативи М. Грушевського розпочалося відкриття перших приватних українських гімназій: 1908 – у Копичинцях і Яворові, 1909 – у Городенці та Рогатині. Станом на 1914 рік у Галичині функціонувало 10 приватних та 6 державних українських гімназій.

Навчальний процес в сільській школі

Навчальний процес в тогочасних сільських школах був в певній мірі суворим і був побудований на чіткій дисципліні та авторитетові вчителя. В багатьох селах Галичини вчителем були місцеві парохи (греко-католицькі священники), котрі викладали такі предмети: Катехизм, Закон Божий, Грамота (читання, письмо), арифметика. Окрім цього, священники проводили позакласні занняття, такі як співочі гуртки, залучали до руханки (фізичне виховання), городництва (набувати навичок в садівництві) та ін. Інші дисципліни, природничі науки (фізика, хімія, географія) викладали кваліфіковані спеціалісти, що часто були польськими вчителями. Типова сільська школа була однокласною, де розміщувалися в два ряди дерев’яні парти які складалися з лавки для сидіння (без спинки) і дещо скошеного видовженого вузького столика-дошки для писання з полицею під низом для книжок. В передній частині на поверхні столика є прямокутна широка заглибина, а по краях прикріплені прямокутні дощечки з круглими заглибинами для чорнильниці. Лавка змонтована на два паралельних брусках. Столик і сидіння закріплені на фігурно вирізаних дощатих підставках закріплених вертикально в брусках. Такі парти та інше шкільне приладдя можна оглянути в експозиції Львівського скансену в школі с. Бусовисько 1880 Старосамбірського (нині Самбірський) р-ну. На таких партах традиційно сиділи дівчата з хлопцями. В кінці ряду завжди стояла так звана «осляча парта» – призначалася для покарання неслухняних учнів з яких часто кепкували однолітки та вчителі. Також, для покарання використовували різки – довгі дерев’яні тоненькі прутики, якими лупцювали по пальцях, плечах за погані вправи в письмі чи поведінці; а якщо дитина не могла вивчити якогось вірша, то навіть лінійкою вдаряли раз по пальцях щоб учень вивчив його прекрасно. Окрім парт, звичайно, в класі розташовувалися столик вчителя з кріслом, дошка для письма, різноманітні географічні карти, навчальні таблиці, а також шафи з книгами. Взимку клас опалювали дровами в пічці яка стояла у класі і які мала заготовляти сільська громада. На практиці дров часто бракувало. Поширеною була традиція, коли кожна дитина, йдучи зранку до школи, мала принести з собою під пахвою одне або два поліна. Стосовно одягу, то у сільських школах офіційного строю не було на відміну від міських шкіл та гімназій. В фондовій колекції музею є декілька фотографій учнів міських гімназій, одне з яких представлене в даній публікації. На цій фотографії зображено молодого гімназиста, котрий одягнутий в синій піджак з піднятим коміром на якому вишито три повздовжні петлиці (галуни) жовтого кольору, що означали клас, у якому навчався учень, а також тип навчального закладу (АП-20388). Також, в кожній школі, класі обов’язково мав висіти портрет Цісаря Австро-Угорщини Франца Йосифа І.

По завершенню навчального року, учням видавали свідоцтва шкільні (як в сьогоднішні дні табелі за навчальний рік) в яких перелічені предмети які учень вивчав/ла протягом навчального року та як оцінили його вчителі (дуже погано, погано, добре, похвально, відмінно). Оглянути такий документ можна в даній публікації (Д-474). Цікавим аспектом є те, що на даному музейному предметі присутня печатка; напис по колу (зовнішньому): «ВИДІЛОВА 5-КЛЯСОВА ШКОЛА ІМ.ШЕВЧЕНКА *У ЛЬВОВІ*», напис по другому центральному колу: «З ПРАВОМ ПУБЛИЧНОСТИ», та по-центру: «Українського педагогічного товариства у Львові».

Шкільне приладдя

Щодо шкільного приладдя, то його було небагато як сьогодні. Папір і чорнило було розкішшю. Учні писали на грифельних (графітних чи апсидних) дощечках. Така дощечка була прямокутної форми. Обрамлена в рамку з смерекових планок, що з’єднані на краях у зарізи-замки і закріплені гвіздками (АП-4936). Написане легко стиралося ганчіркою, тому домашніх завдань у сучасному розумінні не було — все зазубрювали на уроці. Старші учні, які вчилися писати пером (гусячим або з дерев’яним руків’ям з металевим писачком), самі робили чорнило з бузини чи дубових горішків. Перо також представлене в фондовій колекції Львівського скансену. Таке перо складається з дерев’яного руків’я, металевого затискача та знімного сталевого пера. Руків’я (держак) – має циліндричну форму, виготовлене з дерева. Поверхня вкрита лаком або фарбою червоно-коричневого (теракотового) кольору. Затискач (муфта) – металева трубка, що зафіксована на нижній частині держака. Має поздовжній розріз та специфічну форму для утримання пера. Перо – змінне, виготовлене з темного металу (сталь). Має загострений кінчик та характерний вигин (“плечі”) для накопичення чорнила (Р-3022). Представлене в публікації перо щоправда виготовлене в 1970 роках але форма практично не змінилася із тих часів початку ХХ століття. Для пера використовували чорнильниці, каламари. З музейної збірки представимо для вас цікавий каламар виготовлена з білого фарфору, зверху є голубий поясок. Форма конусоподібна. Конусоподібної форми, біла, всередині стінки у вигляді конусоподібної воронки для заливання чорнила. Зовні на стінці однотонний малюнок синьою фарбою: зайчик з піднятими передніми лапками. Внизу на ледь ввігнутому дні сигнатура синьою фарбою Баранівка БЗ. (Г-2584). Також учні користувалися простим олівцем. В фондовій колекції музею, є цікавий футляр-тримач для олівця чеської фірми Koh-i-Noor Hardtmuth (Р-3023). Стосовно підручників, то їх теж не просто було придбати але все ж таки сільська громада та вчителі допомагали учням з бідніших сімей купувати книги для навчання, до того ж, в школі були підручники під час навчання ними активно користувалися. В фондовій збірці музею є безліч цікавих шкільних книг періоду Австро-Угорщини і тому для даної публікації представимо такі, перша книга «Вправи німецької» – для вивчення німецької мови (Накладом кураєвого фонду. Головний склад в книгарні Сейфарта і Чайковського у Львові 1899), (Д230). Друга книжечка «Малий Катехизм» – приготування до першої святої Сповіді та урочистого святого Причастя (Накладом п. к. Видавництва руских книжок шкільних. У Львові 1905), (ТЗ-78). Третя книжечка «Граматика латинська» – для вивчення граматики та письма латинської мови (Львів, 1907. Накладом краєвого фонду. З друкарнї Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К. Беднарского), (Д-229).