Подія, до якої приурочене свято Покрови, відбулася у Х ст. у Константинополі під час
війни Візантійської імперії з сарацинами. Місту загрожувала небезпека і становище було вкрай
важким. Саме тоді у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, омофор та пояс, під
час недільної всеношної святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфан побачили Пресвяту
Діву. Вона була осяяна світлом, оточена ангелами, пророками, апостолами. Ставши на коліна,
Марія, зі сльозами на очах, розпочала молитву за християн, а по завершенню простягла над
християнами свій омофор. Цим Пресвята Діва захистила людей і, справді, невдовзі після цього
ворогів перемогли.

Зі святом Покрови пов’язано багато традицій та звичаїв. Цей час був завершальним для
роботи в полі та починався періоду відпочинку. Копати та сіяти після Покрови, вважали за
великий гріх. Часові рамки сівби озимини визначалися багатовіковим досвідом. Народна
мудрість застерігала: «Як посієш мене до Семена, – казало жито, – то будеш мати з мене, а як
по Покрові, то будеш виводити по корові». На покутсько-бойківському пограниччі говорили
так: «По Покрові, кажуть, то все корові», «Озимі до Покрови треба посіяти, вже після
Покрови пізно сіяти». “Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови”. Через те селяни
поспішали завершити до свята всі польові та городні роботи. Із закінченням оранки та сівби
господарі ховали на зиму плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент. На того, хто
не встигав впоратися, дивилися з осудом — як на грішника, що накликає недорід на всі поля.
Про таких в народі казали: “Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові”. Або ще: “По
Покрові — сівба вдовина та сирітська”. Це пояснюється тим, що після свята сіяла тільки та
людина, котра була бідною або жила сама та й не встигала вчасно впоратися з роботою.

Існує також ряд звичаїв пов’язаних з підготовкою житла до зимового періоду. Коли
будували хату, то намагалися завершити будівництво до 14 жовтня: “Тоді Покрова покриває
усіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із неї, і весь рік буде спокійно”. Входини
в нову хату намагалися справити в святковий день, але не пізніше ніж до Введення, в деяких
місцевостях до Дмитра.

Щоб узимку не мерзнути, жінка до Покрови мусила обмазати хату — зсередини і ззовні,
— а чоловік утеплити її соломою чи листям. Вважали, що утепляти оселю після свята марна
справа. В основі цього вірування цілком раціональний зміст: за тепла вимащена хата швидше
висохне; краще зберігатиме тепло, ніж сира і холодна. В день Покрови здійснювалася давня
магічна обрядодія. Жінки вставали вдосвіта, щоб до схід сонця розтопити піч і закрити каглу
(засобу, заслінку, задвижку — отвір у димоході), при цьому говорили: “Потрібно загнати
тепло в хату!” Це робилося для того, щоб тепло трималося всю зиму у хаті. Звідси і вигук:
“Покров, натопи хату без дров!”

Зі свята Покрови повсюди справляли вечорниці, що тривали аж до Великодня (у цей
період за календарем відбуваються два пости: Пилипівський та Великий — перед Великоднем),
під час яких звісно, серед молоді розваг не буває, а існують так звані робочі вечори).

Якщо дівчину засватали до Покрови, то можна було ще протягом трьох тижнів відгуляти
весілля. Побутувала приказка: «Свята Покрова в церкві стояла та хороших людей парувала».
Адже існувало давнє переконання – хто одружувався на Покрову, того родину брала під свій
захист (покров-омофор) Пресвята Діва Марія. Молоді дівчата зверталися до Богородиці з
молитвою про добре подружжя. Існували такі приповідки: «Свята Покрово, почорніть мені
брови, а личенько біле єсть, якби іще був мені тесть», або : «Свята Покрово, покрий голову,хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не лишитися дівкою. Сякий такий аби-був, аби хліба
роздобув».

За станом погоди в цей день намагалися передбачиш характер наступної зими: “Яка
Покрова, така й зима”; “Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з
хуртовинами, якщо з півдня – то тепла” Або: “Куди ворона повертає головою, коли каркає:
якщо на північ, то холодна зима, а якщо на південь – тепла”. “Якщо віє вітер на Покрову з
півдня, то це характерно для сирої зими, тобто не буде снігу, а коли падатиме дош, то
передбачають ожеледь. Вітер із заходу та сходу – и на зиму, яка вміщувала в собі: і мороз, і
сніг, і дощ, тобто буде всього потроху. А коли віятиме з півночі, — очікують люту зиму, із
тріскучими морозами та великою кількістю снігу”. “Якшо зорей багато на Покрову – значить,
буде ясна Коляда”, “як буде погода, то буде ціла зима така тиха і славна, а якшо буде дощ,
таке, – то буде така зима гнила”. На Волині відома приказка: “Покрова вкриє землю як не
листом, то снігом”, – тобто від цього часу може вже початися зима. А ще спостерігають за
деревами: “Якщо до цього дня не опаде з вишень листя, — то це на теплу зиму, а облетить —
на сувору”. “У який день Покрова, в такий день Новий рік та Петра”.

Осінь бере своє, вже швидко темніє надворі, тому старі люди кажуть: «Минула Покрова —
з’їла полудень корова». Тут йдеться про “полудень” як час вживання їжі, що відбувався між
обідом та вечерею. У робочі довгі літні дні селяни тяжко працювали і харчувалися частіше ніж
взимку, а з завершенням польових робіт «полуденок» вже не їли.

Також до Покрови завершувався сезон випасу овець на полонинах. Згідно давнього
звичаєвого права в гірських регіонах весною до свята Юрія і восени після Покрови всі, кожен
мешканець громади мав право пасти свою худобу на сусідських землях, без огляду на межі. В
цей час всі орні землі та сіножаті становили спільну власність села.

Публікацію підготувала М. Цимбровська, старший науковий співробітник відділу етнографії

1. Галайчук В. Традиційна календарно-побутова обрядовість історико-етнографічної Волині (на
   польових матеріалах з Гощанського району Рівненської обл.) / Вісник Львівського
   університету. Серія історична. 2015. Випуск 51. С. 412–462
2. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки / НАН України, Ін-т народознавства; за наук
   ред. і уклад. С.Павлюка,… – Харків: Фоліо, 2020.-574с.
3. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців, Львів : АНУ імені Івана Франка,
   2011.
4. Стишова Н. Свято Покрови в народних уявленнях українців // Народна творчість та
   етнографія, 1997, № 5-6
5. Глушко М., Хомчак Л. Надсяння: традиційна культура і побут (етнолінгвістичні скарби) /
   відп. ред. Н.Хобзей; НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 2017.
   592с.
6. Kuczera, A. Samborszczyzna: ilustrowana monografja miasta Sambora i ekonomji samborskiej.
   Sambor, 1935.- T.1