Свято Стрітення Господнього
Підготував:
Босак Василь,
науковий співробітник відділу етнографії
Стрітення Господнє, або просто Стрітення, також відоме як Принесення до Храму є християнським святом, яке відзначається на згадку про принесення немовляти Ісуса Христа до Єрусалимського храму його батьками. Ця подія відбулася на 40-й день після Різдва і на 32-й день після Обрізання Христового. Святкування припадає на 2 лютого (за старим стилем — 15 лютого). У храмі Святе Сімейство зустрів праведний Симеон Богоприємець. У традиційній календарній обрядовості українців Стрітення символізує завершення зимового і початок весняного циклів, коли зима та весна “зустрічаються”, змагаючись за панування над природою. Тому у цей день в обрядовості християнський контекст поєднується з народними віруваннями язичницького походження. Стрітення було знаменним днем для кожного українського селянина, оскільки комплекс звичаїв і прикмет пророкували погодні умови та стан врожаю протягом наступного сільськогосподарського року. Розглянемо кілька стрітенських звичаїв, що були поширені в етнографічних регіонах Західної України.
Найбільше обрядів та традиційних уявлень цього свята пов’язані зі свічками-”громницями” (також “громовицями”). Традиція освячення свічок своїми витоками сягає часів Римської імперії. Також деякі дослідники пов’язують паління свічок із язичницьким обрядовими діями у давніх слов’ян. Не стаючи на бік жодної з теорій походження даного звичаю можна констатувати, що він глибоко вкорінився і сприймається невід’ємною частиною християнської церковної традиції на наших теренах. Українці споконвіків вірили, що стрітенська свічка є сильним захистом родини та домогосподарства від стихійних бід, — насамперед грому та грози (наприклад, лемки під час негоди запалювали її у печі таким чином, щоб дим виходив через комин), також пожежі, епідемії, війни. Цікавим є те, що у магічних діях свічку-громовицю, як оберіг від негативних погодних явищ, використовували в комплексі з іншими господарськими знаряддями. На Поліссі це були лопата і рогач, на Гуцульщині — сокира.
На Стрітення було прийнято освячувати не тільки свічки, а й воду. Її зберігали вдома протягом усього року і використовували як оберіг проти злого ока та хвороб. Вірування про її цілющі властивості особливо побутувало на Покутті та Лемківщині. Лемки змочували нею хворі місця на тілі людини, окроплювати свійських тварин.
Крім захисту від негоди, освячену свічку використовували ще й в інших обрядах. Наприклад, на Покутті (а також у деяких інших місцевостях) ритуальне використання “громовиці” розпочиналося ще по дорозі з храму до хати. Донести свічку запаленою вважалося добрим знаком, тому для цього використовували різні захисні пристосування. На полум’ї свічки ворожили дівчата на виданні з Лемківщини (Великий Березний), у яку сторону воно хилиться — звідти і сватів чекати.
Одразу після приходу додому, господар здійснював “обкурювання” усіх домочадців, худоби, та приміщень. Тодіж на одвірках житлових та господарських приміщень випалювали або малювали воском захисні хрести. Свічковий дим символізував архаїчний захист від нечистої сили та бід, які вона могла спричинити. Після закінчення ритуалу свічка займала почесне місце у хаті — на божниці чи покуті, де зберігалася протягом року чи до потреби у використанні.
Ще одним важливим аспектом застосування стрітенської “громниці” був поховальний обряд. Запалену свічку давали до рук помираючому, аби полегшити страждання та агонію. Після смерті її залишали у руках людини під час панахиди та ховали разом з покійником. Очевидно, у загробному житті вона повинна була слугувати як провідник серед пітьми. У деяких покутських місцевостях на Стрітення відбувався поминальний похід на цвинтар. На могилах померлих рідних у цей день запалювали свічки.
Також важливим аспектом даного свята було прогнозування погоди. У прогнозуючій практиці можна виділити кілька основних прикмет, що були співзвучними одразу у кількох регіонах. “Як на Стрітення півень нап’ється, то до Юрія віл напасеться” – тлумачення раннього приходу весни, який пов’язували з відсутністю стрітенських морозів. У бойків Старосамбірщини побутувало схоже повір’я: “Якщо на Стрітення тепло, то до Великодня вже буде багато трави і можна буде пасти худобу”. На історико-етнографічній Волині (Кременеччина) казали: “Як на Стрітення мороз, то буде ще шість неділь мороз…”. Цікаве трактування погодних передбачень побутувало на Буковинській Гуцульщині: “То так: Стрічання, якщо до обіда буде погода, то буде пів літа погода, а друга половина [дня], то вже друга половина літа”.
Проте, українські етнографи іноді фіксували й протиріччя у такому трактуванні боротьби зими і літа. Наприклад, у поліщуків зустрічалася прикмета: “Як на Стрічання п’євєнь води нап’ється, до хазяїн гора набереться. Бо не скоро буде лєто”. У передгірських місцевостях Гуцульщини та Бойківщини передвісником весняних заморозків на Стрітення міг бути ведмідь, що прокидався після зимової сплячки. У народі вірили, що це пробудження є тимчасовим: “… буде ведмідь буду валєти, бо дуже студінь. А як тепло, то буде будувати, бо потім ще буде студінь…”.
Другий комплекс стрітенських передбачень стосувався майбутньої врожайності. Наприклад, ранковий снігопад у цей день ознаменував успішність майбутньої посівної кампанії ярини. А випадання снігу ввечері — озимини. Іній на деревах був ознакою щедрого врожаю фруктових дерев. Бурульки — морви. Гуцули ворожили про майбутній врожай за допомогою яйця. Якщо воно тріснуло від морозу, то слід було очікувати щедрого збору кукурудзи. Якщо ж залишилось цілим, то зародити мала картопля. З метою захисту майбутнього врожаю та господарства від біди, на Бойківщині старались залишатися вдома та не впускати жодних гостей, оскільки остерігалися невідповідного чи небажаного випадкового відвідувача – “полазника”.
Список використаної літератури:
- Біляковський П. Різдвяно-стрітенський цикл погодних передбачень в народному календарі українців Карпат. Народознавчі зошити. 2012. № 4 (106). С. 634–642.
- Горбаль М. Завершальний цикл різдвяних свят на Лемківщині. Народознавчі зошити. 2022. № 1 (163). С. 236–242.
- Гощіцька Т. Вірування, пов’язані з деревами у весняно-літній обрядовості українців Карпат. Народознавчі зошити. 2019. № 2 (146). С. 328–345.
- Кілар А. Поминальні мотиви в календарній обрядовості українців Покуття. Народознавчі зошити. 2017. № 1 (133). С. 233–245.
- Конопка В. Хліборобська тематика у різдвяно-стрітенському періоді народного календаря українців (на матеріалах Південно-Західного історико-етнографічного регіону). Народознавчі зошити. 2019. № 2 (146). С. 303–318.
- Серебрякова О. Піромантичні дії у святвечірній обрядовості українців. Народознавчі зошити. 2023. № 3 (171). С. 597–606.
- Серебрякова О. “Полазник” на Бойківщині: акціонально-магічний аспект (на матеріалах польових досліджень). Народознавчі зошити. 2024. № 1 (175). С. 30–41.
- Ципишев С. Хлібні вироби поліщуків: технологічний та скарально-семіотичний аспект : дис. … канд. : 07.00.05. Львів, 2020. 255 с.