Свято Трійці (Зіслання Святого Духа або П’ятидесятниця) завершує Великодній цикл свят.  Християнство перейняло празники П’ятидесятниці та Пасхи зі Старого Заповіту. В Старому Заповіті П’ятидесятниця первісно була святом жнив та перших плодів, а пізніше  – надання Божого Закону на горі Синай на 50-ий день виходу ізраїльського народу з Єгипту. Для християн це одне з найбільших і  радісних свят у році – день коли Святий Дух зійшов на апостолів, помазав їх на проповідників та зародилася Христова Церква.

Святкування тривало впродовж цілого тижня, починаючи від четверга перед Трійцею. Цей тиждень називали «зеленим», «клечальним» або «русальним». Субота була одним з головних поминальних днів року. Померлих родичів поминали у церкві та на цвинтарі, в деяких регіонах, як от на Волині, традиційним був поминальний обід. В цей день молилися також за упокій душ самогубців.

В неділю в церкві освячували зілля до якого додавали колоски. Його зберігали впродовж року і використовували в весільних та поховальних  обрядах. Також  вживали для купання малих дітей, щоб їх не болів живіт. Свяченим зіллям обкурювали корів під час отелення або розмочували і давали корові випити.

У понеділок святий дух  спускається на Землю, тому сільськогосподарські роботи не виконували. З вівторка  діяли заборони пов’язані з водою: прання, полив, купання. На Поліссі вірили, що в тиждень після Трійці не можна було підмащувати печі, бо «колосок посохне» .

Якщо до Зелених Свят дощ був бажаним, то після бажаною була суха погода. В цей час достигали зернові культури, колосся мало визріти під сонцем. Тому селяни всіляко намагалися захистити майбутній урожай. У Північній Лемківщині після недільної Літургії процесія з хоругвами обходила поля, освячуючи їх. На межі з полем сусіднього села закопували в землю невеликий дерев’яний хрест, щоб небесні сили берегли поле і врожай.

Для циклу Зелених свят характерні звичаї клечання («маїння») та освячення віночків. Існувало вірування, що гілки, якими прикрашають дім та обійстя, захищають урожай від несприятливих погодніх умов, бурі і граду.  Замаювання відігравало захисну, оберегову функцію. Зілля, вінки та клечальні гілки були тотожними свяченій вербі. У ролі «маю» , залежно від місцевості, виступають різні рослини. Домінуючими рослинами є липа та явір. Трапляються також береза, клен, ясен,  рідше – акація, бузок, каштан, ліщина, дуб. На Покутті крім гілок дерев хати клечають зіллям любистку та м’яти. Маять  усі господарські будівлі, навіть шопи і кошниці з кукурудзою. В Покутті та Гуцульщині повністю маять вікна листям акації, бузку  чи любистку в спосіб який називають «на хрест». «Листє любистку уживають до вікон тому, що воно м’яке, держиться добре добре скла, а листє скоруха «кудряве, має ладну уроду, навкруг як висічене, до того оно вузьке, тому дає виразний взір на склі». За образи вкладати любисток та божі ружі (півонії). Замаювали також і город, який залишався замаєним аж до часу збору врожаю, тобто доки він потребував захисту.

Селяни вірили, що в цей час від Трійці до Петра можна «відібрати» чужий урожай, якщо, наприклад струсити вранішню росу з колосся. Якщо когось бачили вранці на Зелені свята в полі поблизу збіжжя, то вважали що ця людина нашкодила врожаю. Вважали, що деякі люди  вміють заломлювати збіжжя на «чужу біду». Тому перед початком жнив господар перевіряв поле чи є на ньому такі «закрутки» ( пучки збіжжя зав’язані у вузлик). Якщо знаходили  «закрутки» то їх не зжинали, а залишали  на полі.   Інколи, щоб ніхто не забрав «сили» з поля, то господарі по ньому качалися.

На Лемківщині існував такий звичай: сільські хлопці ходили по селі, перед тим як зайти до господаря йшли на його поле, де один одного наздоганяли, штовхали та притискали. Потім брали з поля трохи озимини, прив’язували до тички і йшли до хати, при цьому  стукали тичками об землю і співали:  «Щедра, щедра Марія На пристолі стояла, три хрестики тримала. А ви люди знайте, нам колача дайте».

Свячене зілля та віночки кришили до посівного зерна, щоб забезпечити добрий урожай, або  ж вішали у клуні чи стодолі, як захист від мишей. Гілки «маю» закріплювали за крокви при схилі даху, коло вікон, одвірків. Забирали маїння «як висхне». Крім гілок до клечальних рослин належала трава –отава. Отаку в неділю вранці, перед тим, як і ти до церкви, клали на ганку при вході.

Трійця в народній традиції означувала кінець весни і початок літа. Існувало переконання, що злі сили активізуються саме в часі літнього сонцестояння.  На цей період також припадали язичницькі Русалії, які церква християнізувала. Образ русалки пов’язаний з водою та рослинністю. Русалки – міфологічні істоти, що походять від душ покійників, які народилися і згодом померли чи випадково загинули на зламі весни і літа. Як правило, русалки – це молоді дівчата-утоплениці чи неохрещені діти. На Поліссі існувало вірування, що умовами перетворення у русалку є народження, одруження і смерть на Трійцю: «Вродилося, померло і весілля було на Трійцю – буде русалкою». В русальний тиждень русалки виходять, їх можна зустріти в житньому полі, в лісі чи біля води, де  вони можуть залоскотати чи затягти у воду.

На Зелену неділю плели віночки зі всіляких квітів і закладали на роги коровам.  Це робили щоб захистити худобу від вроків. Господарі пригощали пастухів, які пасли їхню худобу. Господар частував горілкою, а господиня виносила на поле хліб, сир, яйця чи бринзу.

Традиційно найкращим часом для одруження вважалось свято Покрови (1 жовтня за новим календарем), а Зелені Свята відповідно були часом для вдалих заручин. На створену в цей час пару чекав міцний і щасливий шлюб. У деяких селах Південної Лемківщини парубки ставили перед хатою дівчини-нареченої зелені деревця – «маї», оздобленими кольоровими стрічками, як символ любові.

Публікацію підготувала: М. Цимбровська, старший науковий співробітник відділу етнографії

1. Андрієвська Т., Звіт про Експедицію в Воловецький та Міжгірський р-н Закарпатської обл.,2010р., Архів МНАП,  Зв-105
2. Андрієвська Т., Обрядова магія рослин (на матеріалах Богородчанського р-ну) //Аркасівські читання…: Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції.- Миколаїв 2015
3. Литвин Л. Клечальні рослини як оберіг у віруваннях українців. Наукові записки Музею народної архітектури та побуту у Львові, Вип.1, 1998, с.33-37
4. Kolberg, Oskar. Dzieła wszystkie. Tom 49. Sanockie-Krośnieńskie cz. I, Wrocław-Poznań 1973. 
5. Шухевич В.О., Гуцульщина: в 5 томах / Володимир Шухевич (репринтне видання 1899-1908рр.). –Харків: Видавець Олександр Савчук, 2018 – 1218с.
6. Етнографічні групи українців Карпат в 3-х томах / НАН України, Ін-т народознавства; за наук ред. і уклад. С.Павлюка,… – Харків: Фоліо, 2020
7. Галайчук В. Демонологічні уявлення населення середнього полісся про русалок, Вісник Львівського університету.Сер. істор. 2008. Вип. 43., С. 320–38