Йордан або Водохреще (Водосвяття, Водощі, Водохрища, Ордан та ін.) – це народні назви свята Хрещення Господнього 6 (19) січня, коли Іван Хреститель охрестив Ісуса у ріці Йордан.

Напередодні Йордану сім’я готувалась до святкової вечері, подібної на різдвяну, тож її ще називали другим Святим вечором. Ґаздиня обов’язково позначала чотири стіни хати хрестиками: могла їх робити з воску, тіста чи соломи або й малювати крейдою. Гуцули кидали восковий хрестик у збанок, прикрашений червоною ниткою та китицями, квітами і травами, в якому перед вечерею святили воду в церкві. Цією водою ґазда кропив усі кутки свого дому, з неї також починали споживання вечері.

Протягом всього дня дотримувались строгого посту, та й на вечерю готували лише пісні страви, за що її називали Голодною Кутею. Цікавим також є побутування назви Бабин вечір або Бабинець як пари до першого Святого вечора – Дідового. По завершенні вечері разом колядували, щедрували, ходили в гості до сусідів та кумів.

Головною традицією у день Водохреща було власне освячення води. Зі самого ранку вся громада збиралася в церкві на службу, після якої спільною процесією з хоругвами йшли до місцевої річки, потоку чи джерела. У водоймі прорубували ополонку, поряд ставили хреста з льоду, прикрашеного смерековим гіллям. Хрест могли обливати буряковим квасом, від чого він набував яскраво-червоного кольору. Тут священик освячував всю водойму, звідки вже кожен сам собі зачерпував воду. Разом з водою люди намагались зачерпнути і камінців з дна, які потім використовували у лікуванні.

Окрім посудин для води гуцули та покутяни приносили й традиційні свічки-трійці. Священник занурював їх у воду, де вони гасли, після чого господарі запалювали їх знову і несли додому.

У освяченій водоймі парубки мочили ноги: “Йик остра вода, такі аби минї острі були ноги через цілий рік”, дівчата також вмивалися, щоб вберегтися від хвороб. Молодь жартівливо обхляпувала одне одного водою, а іноді і штовхала у річку. Вода у ріці вважалась свяченою ще протягом тижня або й 12-ти днів після Водохреща, тому в цей період у ній було заборонено прати одяг.

Принесеною додому водою окроплювали хату, город, сад, частували худобу. Частину води зберігали у закритих посудинах протягом року, де, згідно з віруваннями, вона не псувалась. Цю воду могли вживати при хворобах, а також на хрестинах.

Святкування Водохреща часто затягували і на наступний день – свято Івана Хрестителя, яким традиційно завершували цикл різдвяних свят.

Дякуємо науковій співробітниці Музею Ярині Бадік за допомогу у підготовці публікації!