В Україні різдвяно-новорічний цикл календарної обрядовості є визначальним для усього року, тому святкуванню Різдва завжди передує серйозне приготування, незалежно від того, у якій місцевості це відбувається. Хата поступово набирає святкового вигляду, на кухні шкварчать пампушки, киплять гриби чи пироги, у макітрі поскрипує мак під макогоном…

Цьогоріч ми пропонуємо відвідувачу побувати у хаті з підгірського містечка, своєрідні традиції якого зумовлені дифузними особливостями пограничної зони етнографічних груп Бойківщини та Опілля, а також сільської і міської культур Галичини в 30-40-х років 20 століття.

Підготовка до Святого вечора споконвіку мала надурочистий характер. Великого значення надавали атрибутам, які потім перебували в хаті упродовж цілого святкового періоду. У всій Україні широко побутував звичай ставити на покуті сніп з жита або пшениці, який часто називали «Дідух», «Дідо», «Колядник», «Коляда». Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало всю трудову діяльність в новому році.

На виставці згадано зафіксований особливий ритуал з містечка в Долинському районі на Підгір’ї: «розв’язаного «Діда» вносять, окроплюють свяченою водою, частину його забирають до садка, обв’язуючи кожне дерево. Вдома «Діда» теж обв’язують перевеслом, за нього встромляють дерев’яні ложки. Внизу покладений кружок з сіна, який називають «Бабою». На стіл ставили одна на одну дві круглі хлібини, які тут називали «Васильники», під них клали кружок з лляного повісьма, в який вкладали монети і зубці часнику, як оберег».

На Святий вечір або на другий день зранку починають ходити колядники. За походженням колядування є автохтонним українським звичаєм, який відіграв важливу роль у розвитку народної музичної і пісенної творчості. Починаючи з 18 століття, спочатку в містах, містечках, а згодом і по селах, головним реквізитом колядників стає звізда (зірка), відома й іншим європейським народам. Тому на виставці представлені окремі музичні інструменти, які супроводжували колядування, а також велика різдвяна зірка – витвір відомого народного умільця Володимира Шагали зі с. Нижанковичів.

Сюжетність і святочну атмосферу експозиції підкреслюють не лише яскраві інтер’єрні предмети (меблі, тканини, посуд), але й розмаїття народних строїв.  За легендою виставки, одягнені манекени – це велика і дружна рідня, яка з’їхалася у підгірське містечко до батьків на Коляду. Тому «батьки» вбрані в типовий для того часу народний одяг з с. Солуків Долинського р-ну. Вони приймають за святковим столом своїх численних доньок – «вчительку» з Яворівщини на Львівщині, жительок Жидачівщини та Сокальщини на Львівщині, доньку з Перемильщини і з більш віддалених регіонів – Поділля, Гуцульщини, Покуття та Буковини.

Виставку можна оглянути з 26 грудня 2019 року до початку лютого 2020 року.