Зразок сторінки
Шановні відвідувачі,
повідомляємо про впровадження загальноміських карантинних обмежень у нашому Музеї. Від 18 жовтня 2021 ми працюємо за такими правилами:
– 1 людина на 10 кв метрів;
– обов’язкова наявність у відвідувачів сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту, зробленого не пізніше ніж 72 години;
– допускаємо на територію лише за наявності маски;
– заборонено проведення масових заходів та екскурсій.
Ми сподіваємося на якомога швидше покращення епідеміологічної ситуації та зняття карантинних обмежень! Щиро бажаємо усім міцного здоров’я
Атмосферний проморолик, присвячений 50-літтю: “Львівський скансен: сила традиції”Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького презентує
новий атмосферний проморолик, присвячений 50-літтю: “Львівський скансен: сила традиції”
Проморолик створений у співпраці зі студією FLASH videoproduction, музика львівського етно-гурту «Курбаси».
Основним меседжем відео є унікальність Львівського скансену, де гармонійно поєднались історія та сучасність. Тут уже півстоліття бережуть давні історико-архітектурні об’єкти, відтворюють традиції та звичаї: скарби української національної ідентичності.
За неповні дві хвилини ви побачите заворожуючу красу автентичної стародавньої архітектури, познайомитеся з тими, хто береже нашу спадщину та відчуєте неймовірну атмосферу одного з улюблених місць львів’ян і гостей міста.
Запрошуємо відкрити для себе силу та велич української традиції!
Також рекомендуємо :
- Більше про історію Музею
- Відеоролик до 151-ліття від дня народження Кл. Шептицького
- Інформація для відвідувачів
- Атракції та послуги
- Майстер – класи
- Події та новини
- Сторінка Музею у Faсebook
18 та 19 вересня 2021 р. у Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького відбулась ІV Міжнародна науково-практична конференція «Персоналії. Традиції. Поступ». Конференція присвячена 50-річчю нашої установи.
Під час конференції працювали секції:
1) Особистості в музейній історії;
2) Збереження традиційної народної культури;
3) Інституційний розвиток та новітні методи музейної роботи.
Запрошуємо ознайомитись із записами:
Урочисте відкриття. Вітальне слово учасникам
Модератор – Сергій Ципишев
Виставкова зала Музею
Доповідь Володимира Галайчука, українського науковця та етнолога, доцента кафедри етнології, ЛНУ ім. І.Франка
“Блуд у традиційних демонологічних уявленнях українців” (На польових матеріалах) .
Відбулась ІV Міжнародна науково-практична конференція «Персоналії. Традиції. Поступ»В честь 50-ліття Львівського скансену 18-19 вересня 2021 р. урочисто провели ІV Міжнародну науково-практичну конференцію «Персоналії. Традиції. Поступ». Під час конференції працювали три наукові секції: Особистості в музейній історії; Збереження традиційної народної культури; Інституційний розвиток та новітні методи музейної роботи.
До нас завітало чимало гостей, зокрема: Степан Павлюк (Інститут Народознавства НАН України); Алла Дмитренко (Волинський національний університет імені Лесі Українки), Інна Прохацька (Національний музей народної архітектури та побуту України), Роман Сілецький, Володимир Галайчук (кафедра етнології Львівського національного університету імені Івана Франка), Тетяна Чулкова, Людмила Сокур (Шевченківський національний заповідник), Дмитро Маслов, Тетяна Самсонюк (КЗ Рівненський Обласний Краєзнавчий Музей), Олексій Караманов (факультет педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка), Михайло Лабойко (Історико-краєзнавчий музей м. Винники) та багато інших.
Взяли участь у конференції і науковці Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, зі своїми доповідями виступили Марта Цимбровська, Тамара Андрієвська, Сергій Ципишев, Надія Боренько, Зоряна Ципишева, Руслан Сірий, Роман Радович. Результатом їхньої праці став однойменний збірник наукових праць “Персоналії. Традиції. Поступ”, присвячений 50-літтю Львівського скансену.
Щиро вдячні усім учасникам та організаторам заходу! Окрему подяку висловлюємо гурту автентичного співу Коралі та майстерні ДРИҐ – Традиційні танці та співи у Львові за чудову атмосферу!
Програма ІV Міжнародної науково-практичної конференції «Персоналії. Традиції. Поступ», 18-19 вересня 2021 р.Програма
Запрошуємо ознайомитись з програмою конфернеції, присвяченої 50-річчю нашої установи.
Під час конференції працюватимуть секції:
1) Особистості в музейній історії;
2) Збереження традиційної народної культури;
3) Інституційний розвиток та новітні методи музейної роботи.
“Об’єднуємо друзів Музею” сторінка скансену на PatreonУ рамках великого благодійного проєкту “Об’єднуємо друзів Музею” запускаємо сторіночку скансену на Patreon!
Хочете мати можливість обрати тему допису у соціальних мережах Музею, шанс зазирнути за лаштунки роботи скансену чи отримати стильний плакат від нашої дизайнерки Bogdana Davydiuk? Долучайтеся, щоб створити спільноту небайдужих!
Разом ми збудуємо символічний спільний дах для Львівського скансену, адже Музей потребує безперервного оновлення, реставрації, ретельного догляду.
Нагадуємо, що ми продовжуємо благодійну акцію “Під одним дахом“:
Метою акції є збір коштів на реставрацію музейних об’єктів.
Пропонуємо придбати декоративні ґонтини! Вартість однієї — 500 грн. У подарунок від Музею ви отримаєте індивідуальну екскурсію.
Взяти участь в акції можна наступним чином:
здійснити благодійний внесок готівкою у розмірі 500 грн. на одній з наших благодійних акцій та отримати подарунок;
отримати подарунок при здійсненні благодійного внеску в розмірі 500 грн за такими реквізитами:
Найменування отримувача:
БФ ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ГАЙ
Код отримувача: 39126054
Рахунок отримувача у форматі відповідно до стандарту IBAN: UA273052990000026001001009745
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
Призначення платежу: Благодійний внесок на реставрацію стайні-стодоли з с. Либохори
- Більше про історію Музею
- Події та новини у Музеї
- Атракції та послуги
- Майстер – класи
- Інформація для відвідувачів
Шановні колеги!
Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького запрошує Вас взяти участь у ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Персоналії. Традиції. Поступ», яка присвячена 50-річчю нашої установи та відбудеться 18-19 вересня 2021 року.
Під час конференції працюватимуть такі секції:
- Особистості в музейній історії
- Збереження традиційної народної культури
- Інституційний розвиток та новітні методи музейної роботи
Для участі у конференції просимо заповнити заявку до 15 червня 2021 (https://forms.gle/SjQyErYwDwLvvePE7). Текст доповіді потрібно відправити на електронну адресу до 15 липня 2021 року, у графі «тема» ввести «Доповідь, прізвище автора, 2021». У назві файлу з текстом доповіді необхідно вказати прізвища авторів, наприклад petrus_dopovid.doc.
Email: museumlviv@gmail.com. Тел.: (068) 525-91-85, (032) 275-03-05.
Робочі мови конференції: українська, англійська, польська. Доповіді можливі мовою доповідача.
Початок реєстрації: о 9.00, 18 вересня 2021 року.
Пленарне засідання: о 10.15, 18 вересня 2021 року.
Організаційний внесок: 100 грн (під час реєстрації).
Участь у конференції за рахунок установи, що відряджає. Обід під час конференції коштом організаторів.
За матеріалами конференції заплановано видання наукового збірника.
Вимоги до оформлення статті: обсяг роботи – від 8 до 12 сторінок тексту, текст – набраний у редакторі Microsoft Word, шрифт Times New Roman, кегель 14, розширення doc або docx, інтервал між рядками 1,5, відступ абзацу – 1 см, поля: зліва – 3 см, справа – 1,5 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Вгорі справа – ім’я та прізвище автора, нижче – назва міста й установи. Після назви установи, через рядок, перед заголовком статті, біля лівого краю подається шифр УДК. Через рядок назва доповіді – посередині великими літерами, шрифт жирний. Після відступу в один рядок, з абзацу, перед самою статтею курсивом подати анотацію українською мовою (3-4 речення) та ключові слова (5-7 термінів) – вирівнювання за шириною. У кінці статті, через рядок, курсивом подати ім’я, прізвище автора, нижче назву міста і установи латинською абеткою (відповідно до правил транслітерації затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 р. N 55 (зі змінами)) – вирівнювання за правим краєм. Нижче англійською назву статті – посередині, великими літерами, курсивом, шрифт жирний. Після цього, з абзацу, анотацію та ключові слова англійською мовою, теж курсив – вирівнювання за шириною. Покликання на літературу та джерела подаються посторінково, при цьому слід використовувати інструменти програми Microsoft Word для вставлення виносок та їх автоматичну нумерацію. Зразок бібліографічного опису подано нижче. Ілюстрації слід нумерувати згідно з їх порядком у тексті. Підписи до ілюстрацій додаються на окремому листі. Ілюстрації подаються окремими файлами.
Матеріали, що не відповідають зазначеним вимогам і термінам, розглядатися не будуть.
Редакційна колегія не несе відповідальності за науковий зміст статей і помилки, допущені авторами, та залишає за собою право відхилення матеріалів з виразними редакційно-стилістичними недоліками і тих, що надійшли після вказаного терміну.
- B. Зважаючи на складну та непередбачувану ситуацію із поширенням вірусу COVID-19 у програмі конференції можливі зміни.
Для участі у конференції просимо заповнити заявку до 1 червня 2021 за посиланям https://forms.gle/SjQyErYwDwLvvePE7
чи просканувавши цей QR код
Як правильно називати вишиту сорочку?Розповідаємо про походження назви сорочки вишиванки та різноманіття народних термінів. Якщо хочете дізнатися, як же правильно називати ту чи іншу сорочку – читайте нижче!
Вперше термін “вишиванка”, у значенні оздобленої вишивкою сорочки, застосувала Олена Пчілка в передмові до альбому “Українські узори”, виданому в Києві 1912 року. Там вона зазначила, що “бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі”. У перевиданні цієї праці (1927 року), письменниця використала народний термін декорування одягу “шиття”. “Український стиль в народному (та й не тільки народному) шитті починає псуватися, спотворюватися”.
Сорочка є одним з найдавніших предметів одягу, залишаючись майже до поч. ХХ ст. єдиним його натільним компонентом. Відгомін латинської назви одягу casula зустрічається дотепер в деяких назвах сорочок Західного регіону України як кошуля. Сороциці – давньоруська назва довгої вишитої сорочки.
Старовинним слов’янським терміном про натільний одяг вважаються назви з коренем руба, які знаходимо в “Слові про багатого та убогого” ( ХІІ ст.) – де багатий ходить “в павлоце и кунах”, а убогий “руба не иметь на телеси”. Рубити, підрублювати означає шити (шовком шила, золотом рубила). Досі назвами рубатка, рубата, рубатє визначають на Бойківщині старі, здебільшого чоловічі, сорочки.
В чисельних експедиційних звітах та опублікованих матеріалах вишиті сорочки визначаються:
За власною назвою:
пліча, опліча, оплічка, опліччя – давня полотняна сорочка (Бойківщина, Закарпаття, Лемківщина);
кошуля, кошеля, кошулейка, кошулька – сорочка з фабричного полотна, весільна сорочка (Закарпаття, Бойківщина, Перемишльщина, Покуття);
льоля – дитяча сорочка;
ренда – зужита сорочка (Гуцульщина).
За матеріалом виготовлення:
полотнянка – давня сорочка з домотканого лляного полотна (Полісся);
клочанка – з грубого полотна (Закарпаття);
рантухова, картанова – з фабричного полотна (Бойківщина);
чехлик – сорочка, станок якої виготовлений з перкалю, а підточка – з домотканого лляного полотна (Полісся).
За кроєм:
тунікоподібним – сорочка вперекид, хлоп’янка (Поділля, Буковина), заспульниця (Закарпаття);
уставкового крою – морщинка, морщена (Буковина, Покуття, Гуцульщина);
сорочка до підточки, надчинена, точена – верхня і нижня частини сорочки виконані з різних якостей тканин;
додольниця, довгуля, довганя, додільна – довга сорочка з цільнокроєних пілок;
волошка – станок з густозібраних пілок, які вставлені в прямокутну кокетку (Закарпаття);
сорочка з гесткою, на рамки – жіноча сорочка на кокетку (Поділля);
сорочка до гестки – чоловічі сорочки у плечовій частині призібрані до допасованого прямокутної або фігурновирізаної смуги полотна (Львівщина).
За оздобленням, техніками та мотивами вишивки:
рукавівка – суцільнозашиті рукави сорочки (Гуцульщина, Покуття);
рукавівка на грейцари – зашиті рукави круглястими мотивами;
циркована – оздоблена мережкою (Буковина);
гафтована, рисована – вишита гладдю (Львівщина);
рясована, рісована – сорочка з густозібраними в дрібні складочки рукавами на згині та дещо ширшими закладками подолка (Поділля, Покуття);
ляпанка – вишита у великі мотиви квітів (Буковина).
Як бачимо, є безліч народних назв традиційної сорочки, які часто розкривають і уточнюють суть більше чи менше, проте, обов’язково вишитої сорочки. Як невичерпна народна творчість нашого народу у творенні щораз нових проявів у оздобленні сорочок, так і невичерпними є до них назви.
За матеріалами наукової співробітниці музею Люби Сварник.
30-ЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ ЛЕМКІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ СВ. ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ7 квітня 2021 року минає 30 літ, як Патріарх Української греко-католицької церкви, кардинал Мирослав Іван Любачівський та архієпископ Володимир Стернюк освятили місце під забудову лемківської церкви на території Львівського скансену. На цей час у Музеї вже частково була закладена зона «Лемківщина», але не вистачало важливого об’єкта – церкви.
Практичне вирішення цієї проблеми було майже не можливим. На території України, у Закарпатській області, збереглися лише дві типові лемківські церкви. Одна стояла у с. Канора, друга – у Мукачевому. Деякий час керівники Закарпатської області обіцяли передати нашому скансену одну із церков, але сталося по-іншому: церкву зі с. Канори передали до Музею народної архітектури та побуту України в Києві (Пирогово), а церкву з Мукачева – до Закарпатського музею-скансену (Ужгород). Питання лемківської церкви намагалися вирішити і з урядовцями в Польщі, де ще зберігалися лемківські храми, але при складанні кошторису на обміри, розбірку, перевезення матеріалу з’ясувалося, що сума потрібних коштів, як на той складний час, була надто велика. Відтак всередині правління Товариства «Лемківщина» думки щодо будівництва церкви розійшлися: окремі члени лемківського товариства вважали недоцільним робити щось за відсутності коштів, але члени правління, серед яких були Петро Когут, Іван Красовський та Дмитро Солинко, наполягли на обов’язковому будівництві лемківської церкви у відповідній етнографічній зоні скансену. Цю ідею підтримав директор Музею Борис Рибак. На той час йому вдалося переконати урядовців Міністерства культури України у можливості будівництва церкви з нового дерева – точної копії однієї з існуючих лемківських церков на теренах Польщі.
У липні 1990 р. до Польщі було відряджено наукову експедицію, яку очолив пан Рибак. Членами експедиції були Петро Когут, Іван Красовський, Дмитро Солинко, архітектор Марія Матвіїв, а вже у Польщі до них приєднався директор музею-скансену в с. Зиндранова – Федір Гоч. Члени наукової експедиції прийняли рішення: «Прототипом лемківської церкви у Львові визнати церкву 1831 року зі села Котань Ясельського повіту». Було проведено обміри церкви, складено довідку про її історію. Незабаром воєводська влада передала цінні копії документів, точні обміри церкви у с. Котань, здійснені польськими дослідниками. Значну роботу у виготовленні необхідної документації виконали науковці Музею народної архітектури і побуту у Львові під керівництвом архітектора Марії Матвіїв.
Для координації процесу будівництва рішенням Вченої ради Музею від 6 грудня 1990 року було створено Комітет будівництва церкви. Головою комітету обрали Івана Красовського. З перших днів Комітет почав збирати кошти. Велику допомогу надав інженер, мистецтвознавець, публіцист і громадський діяч з Канади п. Олег Іванусів з дружиною Боженою. Родина Іванусівих подарувала 1500 примірників книги «Церква у руїні» (автор – О. Іванусів), яка на той час мала велику популярність в Україні. За виручені кошти, з ініціативи члена правління Лемківського товариства Ярослава Швягли, було придбано потрібний лісоматеріал і виготовлено необхідну документацію.
На початку 1991 року загостив до Львова отець Анатолій Дуда, родом з Криниці, який мешкав і трудився в м. Монастириську Тернопільської обл. Захоплений ідеєю будівництва лемківської церкви на території львівського музею просто неба, пообіцяв всебічну допомогу у здійсненні цього задуму.
Й ось чудового весняного дня 7 квітня 1991 року, у Великодні свята, на території Львівського скансену зібралося кілька тисяч людей. До місця, де планувалося будівництво лемківської церкви, у супроводі Івана Красовського прибув глава греко-католицької церкви, патріарх Мирослав Іван кардинал Любачівський з архієпископом Володимиром Стернюком та іншими церковними достойниками. Люди з великою увагою прослухали привітання Владикам, яке проголосив Іван Красовський. Він попросив поблагословити задум лемківської громади, освятити хрест та місце, де буде зведена церква. Після відправи голова Комітету подякував Владикам за подаровану радість, зазначивши, що новозбудований храм буде наділений ім’ям святих Володимира і Ольги – з нагоди тисячоліття приєднання Західних Карпат до Київської Русі.
Перебіг свята широко висвітлювався в українській і закордонній пресі. У своїй публікації «Освячення місця під лемківський храм» («Наше слово» ч.22, Варшава,2.06.1991) Дмитро Солинко відзначив, що «відбулася незабутня подія в житті лемків в Україні». Володимир Гула у статті «Посвячено місце для церкви» (журнал «Лемківщина» ч.3, 1991, США) писав: «День 7 квітня 1991 р. ввійде в історію релігійного і культурного життя вихідців з Лемківщини як у Львові, так і в Україні. На сам Великдень Блаженніший Мирослав Іван кардинал Любачівський посвятив місце під будову лемківської церкви в Музеї народної архітектури та побуту у Львові».
Будівництво церкви виявилось процесом достатньо важким. На той час політична ситуація унеможливила будь-яку державну допомогу. Комітет з будівництва лемківської церкви опублікував звернення «До лемків на Україні, в краю та еміграції» у тернопільській газеті «Відродження» (ч. 55 23 травня 1991 р.), де було згадано історичне минуле та культурні здобутки лемків, які вони намагаються зберегти і розвинути в Україні після депортації.
Справа будівництва церкви – культурного і духовного осередку лемків, стала особливо близькою для кожного лемка не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Пожертвування вносили як індивідуально, так і від імені організацій (наприклад, фірма «Світоч», генеральний директор А. Тавпаш). На запрошення п. Олега Іванусіва у вересні 1991 р. Іван Красовський подався до земляків в Канаду, а в квітні 1992 р. – в США, де виступав з лекціями про історію та культуру Лемківщини, про життя лемків в Україні. Після повернення Івана Дмитровича додому процес будівництва пожвавився. Ентузіазм будівельників, активістів-лемків та фінансова підтримка діаспори посприяли завершенню будівництва церкви наприкінці серпня 1992 року.
За 30 років існування храм Св. Володимира і Ольги, який прикрашає сектор «Лемківщина», став знаним не тільки в Україні, а й за її межами. За цей час виросло уже кілька поколінь, які продовжують відвідувати літургії у церкві. Люди облюбували цей етнографічний куточок в Музеї, наче рідне село на їх прабатьківській землі. Збираються тут діти, онуки і правнуки тих лемків, які насильно були депортовані сталінським режимом. Вони мають можливість ознайомитися з архітектурою і побутом своїх предків, колядують, співають давніх лемківських пісень, пишуть писанки, знімають фільми про життя лемків, збагачують і відновлюють той великий пласт української культури, який свого часу був утрачений.
Незважаючи на те, що головні промовтери будівництва лемківської церкви відійшли уже в кращі світи, храм залишається живим і досі береже пам’ять про лемківський край. Церква стала осередком духовного та національного відродження Лемківщини. Велика заслуга у цьому також отця Анатолія Дуди: сюди на Службу Божу приїжджають лемки зі Львова, ближніх сіл, районів, областей, а часом навіть з-за кордону.
Люба Банах, завідувач відділу експозиції, лемкиня (за матеріалами спогадів і наукових розвідок Івана Красовського).
“Різдво у Гаю” – народні гуляння та виступи вертепівщорічно 7 та 8 січня
Музею народної архітектури та побуту у Львові ім. Климентія Шептицького щороку запрошує на народні різдвяні гуляння 7-8 січня. Під час святкувань можна стати учасником вертепних дійств, долучитись до гурту колядників, посмакувати пухкими пампушками та духмяним узваром. У цей день у музеї також виготовляють різдвяні звізди.
Народні гуляння, виступи вертепів і народних колективів відбуваються також у центральній частині Львова.
Львівські родини, друзі та гості міста відвідують де панує різдвяна атмосфера родинного тепла та звучить дзвінка коляда Під час Свята «Різдво в Гаю» відбуватимуться театралізовані дійства вертепів, колядуватимуть гурти автентичного співу та відбуватимуться різноманітні зимові забави, майстер-класи, читання різдвяних казок, ярмарок, який щедро частуватиме традиційними стравами, а саме – медовою кутею, пампушками, духмяним узваром та іншими смаколиками. Гості Свята в інтерактивній формі дізнаються історії найдавніших садиб, долучаться до давніх звичаїв.