Зразок сторінки

Вербна неділя – це остання неділя перед Великоднем. Її ще називають «Квітною», «Шутковою», а у римо-католиків – «Пальмовою» неділею. На цю неділю припадає одне з найбільших християнських свят – Славний в’їзд Ісуса Христа до Єрусалиму. Євангельський опис цієї події розповідає, що мешканці Єрусалиму урочисто зустрічали Ісуса, який в’їжджав до їхнього міста, стелячи перед ним свій одяг і пальмове гілля. Звідси походить звичайвшановувати це свято освяченням пальмового, а у нашій традиції – вербового гілля. У юдеїв і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги, тому її несли в руках під час переможних походів. У «Новому Завіті» пальмова гілка стала символом мучеництва. Вербова ж галузка, відповідно до текстів українського греко-католицького «Требника» (збірник літургійних текстів), зветься символом воскресіння.

Отже, у Вербну неділю українці традиційно святять у церкві вербу. Наприкінці відправи, коли  священик окропить гілля свяченою водою, діти, одне поперед  одного, стараються якнайшвидше дістати вербу і одразу проковтнути кілька «котиків», «щоб горло не боліло». Вірять: кому попадеться найбільша вербова галузка – той буде щасливий. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко вдаряють один одного по плечах лозою, кажучи: «Не я б’ю, лоза б’є, за тиждень буде Великдень». У Галичині примовляли так: «Шутка б’є – не я б’ю, від нині за тиждень буде в нас Великдень!». Також українці, б’ючись вербою, складалисобі навзаєм побажання: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!». Так, вдаряючи одне одного вербою, люди нагадували собі, що за кілька днів буде свято Воскресіння. Українці, зокрема в Карпатах, вірили в те, що, торкаючись своїх рідних і близьких освяченим вербовим гіллям, у такий спосіб відганяють від них все зло, що може спіткати їх впродовж цілого року.

У Квітну неділю подекуди господарі, повертаючись з церкви, відразу ж садили на городі (або полі) по кілька гілок свяченої верби, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решта галузок несли додому і ставили на покуті за образами. До освяченої у церкві верби люди ставилися дуже шанобливо, її зберігали впродовж цілого року. Здавна існує переконання: не можна викидати освячену вербу, навіть найменші гілочки треба лише спалювати.

Свяченій вербі приписувалася магічна сила. Нею господарі виганяли на весні перший раз худобу на пасовисько, – «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, гілля свяченої верби викидали на двір під час граду, – «щоб град зупинився». З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальному воскресінні вони йшли назустріч Христові із символом перемоги. Також вербі надавалось велике значення у народній медицині. Коли хворіли люди або тварини, варили свячену вербу разом з цілющими травами. Цим настоємнапували хворих, вірячи, що це допоможе їм швидше одужати.  

Ікона «В’їзд Христа у Єрусалим» поч. XVIII ст., походить з с. Семенівка Пустомитівського р-ну Львівської обл. 

Цікавою деталлю в цьому зображенні є галузки в руках первосвященика та міщанина, якими вони вітають Христа. Ці галузки схожі на вербу, а не на пальму, традиційну у візантійській іконографії. У такий спосіб маляр вносить національні елементи в іконографію ікони, передаючи в ній українську традицію використовувати у Квітну неділю вербове гілля.

Квітна неділя – як остання неділя Великого посту, вирізнялася особливо урочистим святкування, адже вона була вже передвісником близького Великодня – дня радості, оновлення і перемоги Життя.

Використана література:

1. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Мюнхен, 1958. 

2. Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949-52.

3. О. Юліан Катрій. Пізнай свій обряд. – Львів, 2004.

Публікацію підготувала наукова співробітниця музею Трач Уляна

День великомученика Юрія Переможця (з переходом на новоюліанський календар у 2023 році відзначається 23 квітня, раніше – 6 травня) є одним із ключових календарних свят в українців. Достовірних відомостей про життя святого збереглося мало. До наших днів дійшла інформація про те, що святий Юрій був військовим трибуном одного з легіонів Римської імперії. Проживав в малоазійській провінції Нікомедія (зараз це територія Туреччини) і загинув через християнське віросповідання під час гонінь імператора Діоклетіана у 303 році. Мощі великомученика поховали в Ліді, а голову зберігали в Римі. В народній уяві та іконографії асоціюється з сюжетом перемоги над дияволом-змієм. Ця легенда виникла в Малій Азії у IX ст., а згодом поширилася й на наші терени.

У народному світогляді святий Юрій був покровителем звірів та захисником домашньої худоби, зокрема від вовків. На Поліссі застерігали випускати коней і рогату худобу на пашу до Юрієвого дня, “бо вовк хапатиме”.

Юріївські народні звичаї українців тісно пов’язані з давніми хліборобсько-скотарськими традиціями. Про важливість цього свята свідчать пов’язані з ним численні обряди і вірування про родючість землі та плодовитість худоби, оскільки цей день традиційно вважається початком нового скотарського сезону. Головним і найпоширенішим обрядом на Юрія був перший весняний вигін худоби на пашу і символічне відкриття пастушого сезону. Насамперед, обряд вигону стосувався великої рогатої худоби і овець, оскільки йшлося про спільний випас пастухами громади “черги” корів, або вигін овець на гірські полонини для “літування”. Попри це господарі нерідко випасали корів індивідуально поблизу власних домогосподарств (наприклад, на Буковині це називалось “кошарування”). Випас коней розпочинався найпізніше – на свято Миколи Літнього. Як бачимо, початок весняного випасу худоби не завжди приурочувався до свята Юрія, однак до наших днів збереглася обрядова складова і саме на свято Юрія українці й досі дотримуються ритуальних та магічних дій, що пов’язані з початком пастівницького сезону.

Повсюди в Україні вірили, що на Юрія відбувається активізація відьом. Вони, мовляв, в різний спосіб намагаються викрасти молоко в чужих корів в передюріївську ніч чи впродовж всього дня. На західних теренах Бойківщини найбільше остерігалися відьом під час ранкового вигону худоби.

В народній уяві відьми відбирали молоко в магічний спосіб, наприклад, вдосвіта збирали ранкову росу на пасовищі. Для цього вони тягнули запаску по траві, потім викручували росу і давали її випити своїй корові, аби до неї перейшло молоко чужих корів. Серед інших способів: розсипали сіль перед чередою корів на роздоріжжі (Старосамбірщина), вночі проникали в хлів в подобі кішки (жаби, собаки і ін.) та видоювали корів тощо.

Тож для повір’їв селян було характерним бажання захистити худобу від впливу нечистої сили, зокрема відьом. На Покутті та Гуцульщині з відьмами боролись за допомогою розпалювання багаття (в передсвяткову ніч біля домівок, або на паші). Згідно з народними уявленнями, вогонь мав силу очищення від хвороб та завданої шкоди. Для гуцулів важливо було зберегти від відьом кожен вуглик, інакше корова може втратити молоко. Для цього хлопці аж до світанку вартували ритуальне вогнище, підкидували дрова і співали пісень.

Найчастіше для боротьби з відьмами застосовували християнську релігійну атрибутику: малювали на воротах хрести (дьогтем, свяченою крейдою, воском), кропили корову свяченою водою і виганяли вербовою гілкою (“шуткою”), посипали тварин свяченою сіллю або маком, прив’язували до шиї тварин мішечки з шматочками великодньої паски. Серед інших способів захисту цікавими є традиція пов’язувати худобі на роги віночки з весняних польових квітів, встромляти в браму тернові гілки, класти під поріг стайні гострі металеві предмети (ніж, сокиру, серп), прив’язувати корові на хвіст червону нитку тощо. На Буковинській Гуцульщині локально побутувала традиція давати в їжу худобі висівковий корм “грис” чи муку, які перед тим освячувались в церкві.

Також зі святом Юрія пов’язані аграрні звичаї та обряди, що мали забезпечити родючість поля та захист від стихійних лих чи злих сил. В східних місцевостях етнографічної Волині на Юрія господарі разом з сім’єю ходили оглядати поле зі священиком, а він окроплював свяченою водою і благословляв майбутній урожай. Того ж дня господарі качалися в посівах жита, а опісля організовували частування з випивкою за участі рідних і сусідів прямо посеред поля. Все це мало сприяти врожайності та інтенсивному росту злаків.

По всій Україні цього дня селяни спостерігали за ростом рослин в полі та сформували низку святоюрських прикмет, що пов’язані з прогнозуванням майбутнього врожаю злакових культур. Вважали, якщо молоді посіви густі і в них змогло сховатися курча, то слід очікувати на щедрий урожай.

Отже, зі святом Юрія Змієборця в народній культурі українців пов’язано багато аграрних і скотарських звичаїв і повір’їв. Більшість із них традиційно пов’язані з початком літнього скотарського сезону, що до наших днів асоціюється саме з цим святом. Худоба займала важливе місце в житті селян, тому багато юріївських звичаїв пов’язані з її захистом від впливу нечистої сили та хижих звірів. В багатьох регіонах України також побутували традиції, пов’язані з прогнозуванням майбутнього урожаю.

Підготував: науковий співробітник сектору архітектури, відділ етнографії Босак Василь.

Список використаної літератури:

1. Конопка В. Яре та озиме збіжжя у народному календарі українців: ґенеза звичаїв та обрядів. Пліснеські старожитності. 2016. С. 118–136.
2. Конопка В. Хліборобські мотиви в календарній обрядовості українців. Народознавчі зошити. 2015. №4. С. 825–829.
3. Кілар А. День Юрія – головне пізньовесняне свято покутян. Фортеця: збірник заповідника “Тустань”. 2020. №4. С. 479–490.
4. Кривенко А. Мотив оберегу худоби від нечистої сили в юріївській обрядовості волинян. Україна в етнокультурному вимірі століть. 2014. С. 360–369.
5. Ольхович-Новосадюк Ю. Святий Юрій Змієборець. Локальна історія. 2022. Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/sviatii-iurii-zmiieborets/.
6. Пуківський Ю. Скотарські мотиви у великодній обрядовості українців східної Бойківщини. Пам‘ятки Тустані в контексті освоєння Карпат у доісторичну добу та в середньовіччі; проблеми їх збереження та використання: матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. 2016. С. 109–110.
7. Пуківський Ю. Весняні скотарські звичаї та обряди українців Покуття (за матеріалами із Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.) Народознавчі зошити. 2017. №2. С. 305–310.
8. Чебанюк О. Переможець дракона. Локальна історія. 2021. Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/peremozhets-drakona/.

Шукаємо господиню або господаря на музейний об’єкт!

Вакансія музейного доглядача:

Обов’язки: підтримка чистоти та створення затишку на одній із музейних садиб.

Графік роботи:  середа – неділя, повний робочий день: 10.00-18.00 (понеділок і вівторок – вихідні).

Вимоги: дисциплінованість, господарський підхід у вирішенні поточних питань і найголовніше – бажання працювати.
Офіційне працевлаштування.

Отож якщо ви любите старовину, природу та спілкування з людьми – музей чекає на вас!

Деталі за телефоном: 0679776737, п. Люба. 

Сьогодні вшановуємо пам’ять великого натхненника музейної справи, одного із творців нашого Музею – Архипа Данилюка. Архип Григорович народився 13 березня 1941 року в селі Згорани, колишнього Любомльського району, Волинської області. Географ-краєзнавець за освітою, етнолог, музеолог, кандидат історичних наук і, без перебільшення, чи не найбільший популяризатор львівського скансену. 

У 1967 році він влаштувався на роботу до Львівського музею етнографії та художнього промислу, де у новоствореному відділі народного будівництва став першим працівником. У той же  час, з 1966 р., провадилась робота  музею про у Львові, яка успішно закінчилась у 1971 році. У новоствореній організації Архип Данилюк виконував обов’язки архітектора, згодом став завідувачем масово-експозиційного відділу. У 1992-1995 рр. був директором нашого Музею, де на той час знаходилось більше 100 пам’яток народної архітектури, до перевезення більшості яких він доклався особисто.  

Можна сміливо сказати, що життя Архипа Григоровича було присвячено власне розбудові та популяризації нашого Музею. Експедиційна діяльність науковця тривала більше 30-ти років, він був учасником більше 100 експедицій. Іноді для того, щоб перевезти якийсь об’єкт, доводилось їздити по кілька разів у ті самі населені пункти. Архип Данилюк обстежив, систематизував і уклав ґрунтовний реєстр зразків традиційного народного будівництва усієї західної частини України. Як визнання вагомості його етнографічних досліджень, він отримав звання Лауреата Всеукраїнської премії ім. П. Чубинського. Архип Григорович у прямому значенні був фанатом своєї справи – матеріали з експедицій не залежувались у шухлядах, а обов’язково ставали вдячним матеріалом для нових книжок, статей, інтерв’ю.. Він був автором 20 монографій та понад 500 статей. 

Життя Архипа Данилюка обірвалось 23 січня 2008 року. Згадуючи сьогодні цю непересічну особистість, маємо пам’ятати завдяки кому збережено десятки пам’яток народного будівництва і яку шалену працю в це було вкладено. 

Ох, що ми для вас знову придумали! Ви, мабуть, зауважуєте, як косівська кераміка набуває популярності в оздобленні сучасних помешкань, використовується у дизайнерських рішеннях для інтер’єру і стає стильним подарунком?

😎А ми у скансені анонсуємо новий майстерклас для дітей з роспису плитки у стилі косівської кераміки!

😻На майстеркласі діти дізнаються цікаві факти з історії косівської кераміки, познайомляться з технологією виготовлення та створять свою неповторну плиточку-сувенір у Львівському скансені!

👩‍🎨 Традиційна косівська кераміка вирізняється особливим набором барв – зелений, жовтий та коричневий на світлому фоні, своєрідними “патьоками” фарби, а також багатим вибором тем. Що вам більше до вподоби? Рослинні і тваринні мотиви, міфологія, обряди або ж побутові сценки з життя гуцулів?

🔸Для кого: група дітей (10-20)
🔸Вік: 6-11 років

‼️Поспішіть!
Акційна вартість майстеркласу до 1 квітня – 300 гривень😎 До вартості включено: матеріали для майстеркласу – фарби, кахлик, трафарети; вхідний квиток до музею (дитячий), супровід-розповідь майстра).

☎️Для запису телефонуйте 0 (68) 525 91 85

Зустрінемось у Гаю🌿!

Доводимо до відома громадськості, що Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького 22.02.2024 року здійснив закупівлю
послуг з розподілу електричної енергії без застосування електронної системи
закупівель, шляхом укладення прямого договору відповідно до пп. 5 п. 13
постанови КМУ від 12 жовтня 2022 р. № 1178, для забезпечення безперебійного
постачання електричної енергії для потреб Музею.
Ідентифікаційний номер закупівлі в системі Prozorro – UA-2024-02-26-002656-а.
Процедура закупівлі – звіт про укладений договір.
Очікувана вартість предмета закупівлі – 207 760,00 грн. з ПДВ.
Обґрунтування технічних та якісних характеристик предмета закупівлі, його
очікуваної вартості та/ або розміру бюджетного призначення додається.

У неділю, 25 лютого запрошуємо на лекцію про “Хатні ікони на дереві з Покуття, Гуцульщини та Буковини кінця XIX – початку XX століття” мистецтвознавця та іконописця, керівника відділу науково-освітньої та виставкової роботи Музею Роман Зілінко. 

Від середини XIX століття на цих теренах набула поширення традиція малювання “образІв” (ікон) на склі. Але цікаво, що ті самі майстри також малювали й на дерев’яній основі і цей бік традиції є досі маловідомим. На лекції дізнаєтесь й про те, які можна виокремити осередки або ж майстерні малярства на дереві, чим різняться ікони, що походять з Гуцульщини та Покуття від тих, які були виконані на Буковині й довідаєтесь про особливості їх іконографії.

Також на події будемо презентувати дві буковинські хатні ікони на дереві кінця XIX – початку XX століття, які в дар музеєві передав львівський галерист, колекціонер та друг музею Костянтин Шумський.

Коли: 25 лютого (неділя) о 13:00

Локація: виставкова зала Музею (вул. Чернеча Гора 1)

Вартість: вхідний квиток до Музею

Лекція є однією з циклу подій в межах виставки “Крихкіші за скло”, що триватиме до 1 серпня 2024 р. та відчинена для відвідувачів зі середи по неділю з 10.00 до 17.00!

Зустрінемось у Гаю!

🌦️Поки зима дещо втратила свої позиції і надворі потепліло, працівники Львівського скансену відновили реставраційні роботи! Один із центральних музейних об’єктів – школа зі села Бусовисько потребувала поточного ремонту, тож ми вже замінили підлогу і зняли старий шар вапна у “вчительській вітальні”. Також наші майстри побілять стіни у навчальному класі та шкільному коридорі.

😎Декілька цікавих фактів про школу з Бусовиська, навчальний процес та побут у ній:

🔸Школа збудована за типовим планом галицьких шкіл у 1880 році.
🔸Вчитель мешкав у приміщенні школи, у його розпорядженні були: вітальня, спальня, кухня і комора.
🔸Вчитель одночасно працював з учнями двох класів чергуючи завдання. На уроках вчили рахунки, польську і українську мови, закон Божий, опановували базові знання з географії, історії і фізики.
🔸У класі стояла так звана “віслюча парта” без лавки – її використовували для покарання несумлінних учнів.
🔸Біля школи був город, який використовували для того, щоб навчати дітей веденню господарства та “гімнастичне боїще” для дитячих забав.

🍀Тож поки у школі реставраційні “канікули” і вона зачинена для відвідувачів, але вже до Великодня ми знову відкриємо для відвідувачів оновлений об’єкт.

🧡Дякуємо за кожен придбаний квиток до скансену, адже завдяки цьому маємо змогу підтримувати музейні об’єкти у належному стані!

Запрошуємо у неділю, 18 лютого до Львівського скансену на лекцію “Торговиця на Покутті – осередок малярства на склі другої половини XX століття”. Лекторка – Оксана Шпак, кандидатка мистецтвознавства, старша наукова співробітниця відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України.

Дослідниця розповість про відродження та діяльність одного з небагатьох осередків народного малярства на склі у селі Торговиця на Прикарпатті, де у повоєнні 50-60-ті роки цим ремеслом займались переважно жінки та дівчата. А також дізнаєтесь, які художні особливості вирізняли торговицький осередок малярства з-поміж інших та чому вважалося, що малюнок на склі був під силу чи не кожній.

А ще, під час події буде презентовано нові надходження до музейної збірки! Вісім ікон на склі авторства майстрів з Торговиці, придбані стараннями товаришки Музею Virka Byy та працівниками Львівського скансену.

Коли: 18 лютого (неділя) о 13:00

Локація: виставкова зала Музею (вул. Чернеча Гора 1)

Вартість: вхідний квиток до Музею

Лекція є однією з циклу подій в межах виставки “Крихкіші за скло”, що триватиме до 1 серпня 2024 р. та відчинена для відвідувачів зі середи по неділю з 10.00 до 17.00!

Зустрінемось у Гаю!

На діток чекають народні забави, традиції, звичаї та майстер класи зі соломоплетіння, гончарства, вибійки, ткацтва та писанкарства. Учасники матимуть нагоду побувати у найцікавіших музейних садибах, власноруч готуватимуть обрядові та щоденні страви українського народу, спробують себе у ковальській справі, годуватимуть домашніх тваринок , розмальовуватимуть традиційні кахлі та зустрінуться з музейним реставратором та бавитимуться гуртом у різноманітні народні ігри у музеї просто неба.

Для кого: діти 6-10 років

Коли: щочетверга впродовж року

Час: 15.00 – 17.00

Вартість: 200 грн / зустріч

Абонемент на 4 зустрічі 700 грн

Якщо Ви хочете, щоб ваші діти назбирали цілу торбу вражень, познайомилися з традиціями, фольклором, історією і все це під час розваг у Музеї просто неба – вирушайте до нас!

Зареєструватись на музейну зустріч “Котилася торба” : https://forms.gle/xDWX1848Hz76LHY5A

Деталі просимо уточнювати за телефоном: +38 099 719 22 02

Зустрінемось у Гаю!