Зразок сторінки

Зараз саме триває сезон ягід: і малеча, і дорослі люблять поласувати солодкою малиною, ароматною суницею, соковитими чорницями й журавлиною…

Сьогодні ми розповімо про збиральництво, яке є однією з найдавніших форм господарської діяльності. Навіть сьогодні, на незайманих просторах Карпат та Полісся, це заняття є важливим для місцевого населення. Гриби та ягоди, зібрані в сезон, слугують як для власного споживання, так і йдуть на продаж, слугуючи вагомим підробітком.

Селяни пильнували за достиганням лісових дарів, намагалися максимально ефективно їх збирати. Розпочинаючи з сьомого тижня по Великодню йшов масовий збір ягід. В значних кількостях заготовляли чорницю («ягоди», «афини», «чорні ягоди», «черницю», «борівки»), брусницю («кам’янки», «ґоґодзи», «брушници»), лохину («буяхи», «буцяхи», «буйкі»), журавлину («ягоди», «журахлини», «журахвина»), ожину, малину, суницю («кофедзи»).

Збирання ягід було зазвичай справою жіночою або дитячою, виконували її руками. Лише для чорниці, брусниці, лохини та журавлини існували спеціальні знаряддя – гребінки або щітки, які значно пришвидшували роботу. Такі пристосування виготовляли у вигляді невеликих дерев’яних шуфельок із глибокими зубцями, поміж якими могли пройти гілочки, але не ягоди. Зірвані плоди зсипали у кошики, козуби, плетені з соснового шпону коробки-«набирушки», череп’яні або плетені з коріння сосни глечики.

Особливо масовим був збір ягід у Петрівку, коли у переднівок бракувало зерна, а тому доповнення раціону було вкрай необхідним. Весь процес збирання супроводжували численні повір’я, звичаї та обряди. Особливо цікавими є варіанти прогнозування та передбачення врожаю лісових плодів. Однією із найпоширеніших прикмет доброго врожаю була ясна, зоряна ніч на Святвечір.

Кошики на фото можна побачити у музейній експозиції.

Життя і праця пастухів були досить складними, вимагали спеціальних знань, трудових навичок та значних фізичних зусиль. Кількість вівчарів визначалася розмірами отари та характером виконуваних робіт. Зазвичай на кожні 80-100 дійних овець наймали одного вівчаря.

Вівчарів очолював найбільш досвідчений пастух (“ватаг”, “ватажко”) віком від 40 до 50 років. У його обов’язки входило не лише керувати колективом пастухів, а й готувати всі необхідні житлові і господарські побудови, лікувати худобу і пасту­хів, давати поради при виготовленні молочних продуктів і т.д.

Пастівницький сезон в Українських Карпатах доволі тривалий. У середньому це 8-9 місяців, а за сприятливих погодних умов – 10 місяців. Починався він ранньою весною і продовжувався до пізньої осені. Найдовше випасали овець і кіз, часом і навіть взимку по лісах.

Вес­няний випас починався з появою перших трав і тривав до 6-го трав­ня (релігійного свята св. Юрія – “Юря”). Напевно, багато хто чув про так званий “полонинський хід” – весняний вигін худоби на полонину. Літній випас тривав з 6-го травня і до кінця серпня чи вересня. У середньогір’ ї та високогір’ї його починали в лісах і на лісових галявинах, а потім продовжували на полонинах. Осінній випас починався із закінченням сінокосів на схилових луках, початком збору врожаю з полів (серпень-вересень) і тривав до випадання снігів чи перших сильних заморозків.

Особливо старанно овець охороняли на полонинах. Отара при випасі охоронялась прак­тично з усіх боків. Якщо овець випасали у лісах, заростях та на лісових галявинах, то використовувались мідні дзвінки. Справжніми помічниками пастухів при випасанні і охороні худоби були і є карпатські вівчарські пси (“волох”, “волоський вівчарський пас”).

Підготовка овець до літньо­го випасу починалась з стриження, яке влаштовувалось на початку квітня, або після 6-го травня. Вдруге овець стригли в червні у місцях випасу. Ягнят звичайно стригли в червні, а вдруге – аж на­ступної весни. Закарпатські гуцули переважно овець стригли лише один раз у році – напередодні свята св.Петра і Павла (12 липня). Настрижену з однієї вівці вовну називали “руно”.

Отриману після стриження великими металевими ножицями вовну сортували по кольору та якості, парили окропом в дерев’яному цебрі 2-5 годин, потім перекладали в плетений кошик, в якому промивали її холодною водою і згодом просушували на огорожах, жердинах і драбинах. Висушену чисту вовну розскубували (“скубли”) руками, після чого розчісували (“чухрали”) на вертикальному гребені, відділяючи при цьому довгу вовну від короткої. Коротку вовну розчісували (“граблювали”) на спеціальних металевих щітках (“граблях”). Від густоти розміщенні гачків на щітці залежала якість розчісування вовни. Вовна була чи не найпоширенішим матеріалом для ткацтва у гірських віддалених селах.

За виданням: Тиводар М. Традиційне скотарство Українських Карпат другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. – Ужгород, 1994.

Запрошуємо завітати до наших овечок у музейний зоокуток, а також зазирнути до давньої гуцульської стаї, де можна побачити як жили та працювали пастухи на полонині!

Одне з 12 найбільших церковних свят року – Стрітення Господнє, з яким пов’язано чимало народних традицій та звичаїв, відзначаємо 15 лютого.

Одним із обов’язкових атрибутів народної культури, що безпосередньо пов’язаний із цим святом, є так звані стрітенські або ж громничні свічки, які іноді називають просто громниці – свічки, освячені саме у цей день.

Їх вважають надзвичайно потужним апотропейним (тобто захисним) засобом, зберігають у житлі впродовж року та запалюють при особливих оказіях (пологи, хвороба, смерть, посуха тощо), інколи освячують впродовж кількох років поспіль, бажаючи надати їм ще потужніших захисних властивостей.

Найбільш помічними ці свічки вважалися при захисті від негоди, відверненні буревіїв, граду, громовиці, звідки й походить їх народна назва.

Загалом повір’я, що стосуються громниць, є загальноукраїнськими і мають лише незначні місцеві варіації.
У селах Жуків та Яківка Тлумацького району Івано-Франківської області говорять, що хлібна лопата, часом разом із кочергою, викладені на подвір’ї, захищають від громовиці та граду. Доволі часто цей пічний реманент клали навхрест, «щоб хліб боронило», а підсилювали цю захисну дію запаливши свічку, освячену в церкві на Стрітення. Подібні повір’я щодо тих же стрітенських свічок побутували й на Снятинщині (сс. Завалля та Прутівка) та Косівщині (с. Стопчатів).
На сусідній Городенківщині (смт Чернелиця, сс. Кунисівці та Вільхівці) разом із лопатою та свічкою викладали ще й шутку (гілочку свяченої верби).
Дуже схожий матеріал було зафіксовано й на Поліссі. Так, у с. Кукуріки Старовижівського р-ну Волинської області та с. Локниця Вараського р-ну Рівненської області вірили, що запалена громнична свічка може зменшити або й припинити громовицю чи град.
Повір’я, записані на історико-етнографічній Волині (сс. Воронівці, Зозулинці, Морозівка Хмільницького р-ну Вінницької обл.), теж свідчать, що місцеве населення вважало за необхідне запалити громницю в час потужної негоди.

Із Стрітенням пов’язана й широковідома в усій Україні прикмета щодо провіщення термінів приходу весняного тепла. Один із варіантів приповідки, якою керуються в цьому випадку, походить із тієї ж Хмільниччини. Зокрема у селі Петриківці селяни говорили: «Як на Стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться».

Написано на основі польових матеріалів, зібраних під час музейних наукових експедицій.

Запрошуємо до перегляду другої серії проєкту #Із_сиром_пироги, яку ми присвятили традиційній страві Вінниччини – лежням!

До початку війни ми планували випуски проєкту двічі на місяць, і після перемоги ми обов’язково продовжимо ділитися з вами короткими відео рецептів з усіх куточків України: часом оригінальних і незвичних, часом призабутих традиційних, а деколи – відомих суто в окремому регіоні!

Рецепт лежнів:
пюре картопляне
яйця курячі – 2 шт.
борошно – скільки візьме, біля 1 стакана
сіль
перець чорний мелений
капуста квашена – 600 г.

Відварити кілограм картоплі. Стовкти на пюре, змішати з 2 яйцями та борошном, додати сіль і перець.

Варіант 1: 300 грамів квашеної капусти додати до картопляного тіста, обваляти у борошні та зробити пиріжки. Смажити їх на олії до золотистого кольору.

Варіант 2: Почати формувати з тіста картопляники овальної форми. Капусту покласти в середину лежнів як начинку.
Подавати страву можна зі шкварками чи сметаною. Начинку за бажанням можна змінювати – наприклад, доповнювати грибами чи м’ясом.

Також радимо спробувати не просто посмажити лежні на сковорідці, а запекти до готовності.

Готує Оксана Омельчук – вчений секретар музею.

Ділимося з вами короткими відео рецептів з різних куточків України: часом оригінальних і незвичних, часом призабутих традиційних, а деколи – відомих суто в окремому регіоні! Перший випуск ми присвячуємо традиційний страві різдвяного столу Волині – вихопням!

Якщо маєте цікаві рецепти, родинні переписи чи просто хотіли би поділитися вашим варіантом приготування страви – ласкаво просимо до коментарів під відео!

Рецепт вихопнів
0,5 л ледве теплої води
50 гр дріжджів
2 ст. ложки цукру
дрібка солі
100 гр олії
Борошна – скільки візьме
Засолений оселедець шматочками

Дріжджі розтерти з цукром і додати їх в теплу воду. Додати трохи борошна, розмішати вінчиком, довести до консистенції рідкої сметани.
Поставити, щоб тісто добре підійшло. Коли підійде – збити ложкою, додати олію та борошно (тісто має стати густе, як на оладки). Ще раз поставити, щоб підійшло.
Коли підійде – не перемішувати. Просто акуратно брати ложкою і класти на розігріту пательню. Ложку тіста, потім начинка, потім знову тісто.
За бажанням з оселедця можна попередньо зняти шкірку та вибрати кістки. Нарізати на шматочки довільного розміру.

Готує Оксана Омельчук – вчений секретар музею.
https://www.youtube.com/embed/fV2c6YvHqsg

Різдвяна зірка є справжнім символом зимових свят. Усі чекають першої вечірньої зорі, щоб сісти до святовечірнього столу, і кожен намагається першим побачити її, адже кажуть, що це віщує щасливу долю.

Свого часу наш Музей сприяв відродженню звіздарства, долучившись до організації фестивалю “Спалах різдвяної звізди”, а цього року ми підготували для вас спеціальну майстерку, за якою кожен може створити свою родинну зірку.
Для того, щоб придбати подарункову коробочку, просимо заповнити форму за посиланням: https://cutt.ly/SUizXWA

Вартість коробочки – 300 грн.

Цей комплект містить:
Дерев’яну зірку,
Фарби акрилові для декорування,
Пензлик,
Нитки для виготовлення кутасиків,
Клей для з’єднання елементів,
Детальну інструкцію до майстерки.

Образ зорі – один з ключових в українських колядках та щедрівках: віншуючи господарю, зичать йому “діточок, як у небі зірочок”, а красу господині прирівнюють до ясної зірки, що сходить на небі.
Яскрава, прикрашена китичками-кутасиками та фольгою звізда супроводжує ватаги колядників і вертепні гурти від хати до хати, звіщаючи про народження Ісуса Христа, наближення нового року, сонця і тепла.
Виготовлення різдвяної звізди завжди було справою відповідальною: у кожному регіоні та навіть у кожного майстра зірки мали свої особливості, що виявлялися у формі, кількості променів, оздобленні. Кожна така зірка – унікальна та неповторна.

Бажаємо веселих свят!

Друзі, ми підготували для вас неймовірний святковий набір: майстерклас додому з соломоплетіння – виготовлення традиційного “різдвяного павука”!

Цей подарунковий набір вміщує:
 детальну інструкцію,
 дбайливо підготовлену солому для “павука”,
 нитки та велику “циганську голку”,
 трав’яний чай (липи цвіт, меліси трава, гісопу трава, чорнобривців пелюстки, деревію цвіт, сушені яблучка),
 липово-соняшниковий мед з Музейної пасіки,
 і запашну воскову свічку.

Чому саме “павук”? За однією з легенд, він так старанно заснував вхід до печери, в якій заховалась Мати Божа із Дитятком, що в озброєних Іродових воїнів не виникло жодного сумніву, що туди давно ніхто не заходив.

Дівчата плели їх на Ігнатія (2 січня) – аби парубки любили, аби доброго чоловіка мати. Готовий оберіг перед Святвечором підвішували над столом чи біля печі. Завдяки кругообігу повітря – через вхідні двері та з гарячої печі – “павук” починав крутитися. За традицією, він висів до Водохреща.

Запрошуємо ділитися готовими витворами у соцмережах – відмічайте на фото наш Музей та додавайте хештеги: #lvivskansen #Різдво_вдома!

Друзі, 19 грудня ми долучаємось до класної загальноміської акції #ДляСвоїх! В її межах можна відвідати екскурсії та заклади культури за акційною ціною – йдуть двоє, платить один.

До акції долучились численні міські інституції, що відмічали свої ювілеї та визначні дати цього року, у тому числі і наш Музей, якому виповнилось півстоліття!

Запрошуємо брати друзів та близьких та приходити у цю неділю, 19 грудня, за акційною вартістю!

19 грудня:
10:00-16:30:
– вхідний квиток (1+1 безкоштовно)
14:00:
– вхідний квиток (1+1 безкоштовно) + безкоштовна групова екскурсія – лише за попередньою реєстрацією.

Безкоштовна групова екскурсія етносектором “Бойківщина”. Відвідувачі дізнаються про особливості народної архітектури, давнього побуту і вірувань бойків – мешканців одного з найархаїчніших регіонів.

Деталі та реєстрація на екскурсію за телефоном: 0685259185

5 грудня відійшла у засвіти зв’язкова Головного командира УПА Романа Шухевича, багатолітній політв’язень радянських таборів, поетеса та колишня працівниця нашого Музею Ольга Ільків.

Внесок пані Ольги до відновлення української державності є безцінним. Ще у юному віці, щойно закінчивши гімназію, Ольга Фаустинівна стає членкинею ОУН. Свої переконання та віру в Україну вона пронесла крізь довгі важкі роки – перебуваючи у підпіллі, працюючи з Романом Шухевичем, відбуваючи ув’язнення у тюрмах…

Маловідомо, що пані Ольга працювала у нас в Музеї (у 1977-79 роках). Для працівників Львівського скансену Ольга Ільків – музейниця, яка зуміла виконати ще одну важливу місію у своєму житті – протягом короткого часу зібрати унікальну колекцію народного вбрання Жидачівщини, що стала перлиною фондової збірки Музею.

Упродовж лише двох років роботи пані Ольга Ільків надбала 370 експонатів: 164 – предмети інтер’єру (пішви-«поволоки», простирала та верети, обруси, рушники) та 206 одиниць одягового призначення (сорочки, безрукавки-камізельки, хустки, чіпці, намітки-«примітки», спідниці, «фартухи», запаски, спідниці, полотняні плащі – «веренчуки», верхній одяг).

Сьогодні, завдяки її праці, Музей володіє найбільшою кількістю експонатів з Жидачівщини, що допомагають відтворювати та формувати цілісні одягові комплекси різних періодів народного вбрання та побуту цієї місцевості, а також її матеріальний та духовний світ І пол. ХХ ст.

Глибоко сумуємо та висловлюємо щирі співчуття родині Ольги Фаустинівни Ільків.

У другому епізоді нашого нового спецпроекту ми поспілкуємося з Сергієм Ципишевим, керівником експедиції та заступником директора з наукових питань, про плани Музею щодо нового сектору “Полісся”.

Ми дізнаємося про особливості перевезення давньої хати, чому найважче перевозити піч і як буде вестися підготовка до відновлення будівлі.