Зразок сторінки

Вже зовсім скоро розпочнуться золотаво-осінні канікули у школах, то ми щиро запрошуємо малечу на осінні музейні зустрічі “Котилася торба”!

На осінніх канікулах в Гаю школярі будуть знайомитися з народними ремеслами та навчаться готувати традиційні українські страви, гратимуть в народні ігри та мандруватимуть Музеєм просто неба веселим гуртом!

Кожного дня на малечу чекає захоплива програма:
🔸 цікаві майстер-класи (українська кухня, соломоплетіння, гончарство, ткацтво та багато іншого);
🔸 командні завдання та ігри;
🔸 інтерактивні розваги;
🔸 дуже смачні та поживні перекуси.

Якщо ви бажаєте, щоб ваша дітвора назбирала цілу торбу вражень, навчилася нового, познайомилася з традиційним ремеслом і все це під час розваг у Музеї просто неба – вирушайте до нас!

⚡ Для кого: діти 6-10 років
⚡ Коли: з 28 жовтня до 1 листопада
⚡ Час: з 10.00 до 14.00 год. щодня
⚡ Вартість: 2500 грн. за тиждень (реквізити для оплати ми надішлемо Вам особисто після реєстрації)

18 жовтня в інформаційно-освітньому центрі Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького відбулася перша наукова подія міжнародного масштабу – V Міжнародна науково-практична конференція “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”.

Конференція організована спільно з: Slovenské národné múzeum-Múzeum ukrajinskej kultúry, Muzeum Kresów w Lubaczowie, Muzeum Kultury Ludowej w Kolbuszowej.

У науково-практичній конференції взяли участь науковці з України, Польщі та Словаччини. Колеги презентували дослідження, присвячені історії заснування, розбудови та діяльності скансенів. Музейники, етнологи, архітектори ділилися досвідом експедиційної, реставраційної діяльності музеїв та щоденними викликами, з якими зіткнулися у цей час і напрацьованими рішеннями для їх подолання. За результатами конференції плануємо видати науковий збірник.

На завершення цьогорічної зустрічі, ми мали нагоду презентувати колегам, що долучилися до нас офлайн, новий архітектурний обʼєкт – хату зі села Соломир. Це знакова подія для музею, адже тепер у експозиції започатковано ще один сектор – Полісся.

Дякуємо партнерам та всім учасникам конференції! Раді, що мали нагоду поспілкуватися у науковому товаристві та обговорити плани майбутнього розвитку наших скансенів!

⚠ Доповнення: з 30 жовтня 2024 року інтер’єри садиб та виставкові зали відчинені з середи по неділю до 17:00.

Відсьогодні (з 16 жовтня 2024 року) музей переходить на осінній графік роботи!

Каса та крамничка музею в інформаційно-освітньому центрі працює щодня з 10:00 до 18:00
Садиби та виставкові зали відчинені для огляду зі середи по неділю з 10:00 до 18:00 (див. доповнення)
Кавʼярня в інформаційно-освітньому центрі працює кожного дня з 09:00 до 21:00

Одягайтеся тепліше і гайда на прогулянку осіннім скансеном 

Подія, до якої приурочене свято Покрови, відбулася у Х ст. у Константинополі під час
війни Візантійської імперії з сарацинами. Місту загрожувала небезпека і становище було вкрай
важким. Саме тоді у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, омофор та пояс, під
час недільної всеношної святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфан побачили Пресвяту
Діву. Вона була осяяна світлом, оточена ангелами, пророками, апостолами. Ставши на коліна,
Марія, зі сльозами на очах, розпочала молитву за християн, а по завершенню простягла над
християнами свій омофор. Цим Пресвята Діва захистила людей і, справді, невдовзі після цього
ворогів перемогли.

Зі святом Покрови пов’язано багато традицій та звичаїв. Цей час був завершальним для
роботи в полі та починався періоду відпочинку. Копати та сіяти після Покрови, вважали за
великий гріх. Часові рамки сівби озимини визначалися багатовіковим досвідом. Народна
мудрість застерігала: «Як посієш мене до Семена, – казало жито, – то будеш мати з мене, а як
по Покрові, то будеш виводити по корові». На покутсько-бойківському пограниччі говорили
так: «По Покрові, кажуть, то все корові», «Озимі до Покрови треба посіяти, вже після
Покрови пізно сіяти». “Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови”. Через те селяни
поспішали завершити до свята всі польові та городні роботи. Із закінченням оранки та сівби
господарі ховали на зиму плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент. На того, хто
не встигав впоратися, дивилися з осудом — як на грішника, що накликає недорід на всі поля.
Про таких в народі казали: “Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові”. Або ще: “По
Покрові — сівба вдовина та сирітська”. Це пояснюється тим, що після свята сіяла тільки та
людина, котра була бідною або жила сама та й не встигала вчасно впоратися з роботою.

Існує також ряд звичаїв пов’язаних з підготовкою житла до зимового періоду. Коли
будували хату, то намагалися завершити будівництво до 14 жовтня: “Тоді Покрова покриває
усіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із неї, і весь рік буде спокійно”. Входини
в нову хату намагалися справити в святковий день, але не пізніше ніж до Введення, в деяких
місцевостях до Дмитра.

Щоб узимку не мерзнути, жінка до Покрови мусила обмазати хату — зсередини і ззовні,
— а чоловік утеплити її соломою чи листям. Вважали, що утепляти оселю після свята марна
справа. В основі цього вірування цілком раціональний зміст: за тепла вимащена хата швидше
висохне; краще зберігатиме тепло, ніж сира і холодна. В день Покрови здійснювалася давня
магічна обрядодія. Жінки вставали вдосвіта, щоб до схід сонця розтопити піч і закрити каглу
(засобу, заслінку, задвижку — отвір у димоході), при цьому говорили: “Потрібно загнати
тепло в хату!” Це робилося для того, щоб тепло трималося всю зиму у хаті. Звідси і вигук:
“Покров, натопи хату без дров!”

Зі свята Покрови повсюди справляли вечорниці, що тривали аж до Великодня (у цей
період за календарем відбуваються два пости: Пилипівський та Великий — перед Великоднем),
під час яких звісно, серед молоді розваг не буває, а існують так звані робочі вечори).

Якщо дівчину засватали до Покрови, то можна було ще протягом трьох тижнів відгуляти
весілля. Побутувала приказка: «Свята Покрова в церкві стояла та хороших людей парувала».
Адже існувало давнє переконання – хто одружувався на Покрову, того родину брала під свій
захист (покров-омофор) Пресвята Діва Марія. Молоді дівчата зверталися до Богородиці з
молитвою про добре подружжя. Існували такі приповідки: «Свята Покрово, почорніть мені
брови, а личенько біле єсть, якби іще був мені тесть», або : «Свята Покрово, покрий голову,хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не лишитися дівкою. Сякий такий аби-був, аби хліба
роздобув».

За станом погоди в цей день намагалися передбачиш характер наступної зими: “Яка
Покрова, така й зима”; “Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з
хуртовинами, якщо з півдня – то тепла” Або: “Куди ворона повертає головою, коли каркає:
якщо на північ, то холодна зима, а якщо на південь – тепла”. “Якщо віє вітер на Покрову з
півдня, то це характерно для сирої зими, тобто не буде снігу, а коли падатиме дош, то
передбачають ожеледь. Вітер із заходу та сходу – и на зиму, яка вміщувала в собі: і мороз, і
сніг, і дощ, тобто буде всього потроху. А коли віятиме з півночі, — очікують люту зиму, із
тріскучими морозами та великою кількістю снігу”. “Якшо зорей багато на Покрову – значить,
буде ясна Коляда”, “як буде погода, то буде ціла зима така тиха і славна, а якшо буде дощ,
таке, – то буде така зима гнила”. На Волині відома приказка: “Покрова вкриє землю як не
листом, то снігом”, – тобто від цього часу може вже початися зима. А ще спостерігають за
деревами: “Якщо до цього дня не опаде з вишень листя, — то це на теплу зиму, а облетить —
на сувору”. “У який день Покрова, в такий день Новий рік та Петра”.

Осінь бере своє, вже швидко темніє надворі, тому старі люди кажуть: «Минула Покрова —
з’їла полудень корова». Тут йдеться про “полудень” як час вживання їжі, що відбувався між
обідом та вечерею. У робочі довгі літні дні селяни тяжко працювали і харчувалися частіше ніж
взимку, а з завершенням польових робіт «полуденок» вже не їли.

Також до Покрови завершувався сезон випасу овець на полонинах. Згідно давнього
звичаєвого права в гірських регіонах весною до свята Юрія і восени після Покрови всі, кожен
мешканець громади мав право пасти свою худобу на сусідських землях, без огляду на межі. В
цей час всі орні землі та сіножаті становили спільну власність села.

Публікацію підготувала М. Цимбровська, старший науковий співробітник відділу етнографії

1. Галайчук В. Традиційна календарно-побутова обрядовість історико-етнографічної Волині (на
   польових матеріалах з Гощанського району Рівненської обл.) / Вісник Львівського
   університету. Серія історична. 2015. Випуск 51. С. 412–462
2. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки / НАН України, Ін-т народознавства; за наук
   ред. і уклад. С.Павлюка,… – Харків: Фоліо, 2020.-574с.
3. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців, Львів : АНУ імені Івана Франка,
   2011.
4. Стишова Н. Свято Покрови в народних уявленнях українців // Народна творчість та
   етнографія, 1997, № 5-6
5. Глушко М., Хомчак Л. Надсяння: традиційна культура і побут (етнолінгвістичні скарби) /
   відп. ред. Н.Хобзей; НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 2017.
   592с.
6. Kuczera, A. Samborszczyzna: ilustrowana monografja miasta Sambora i ekonomji samborskiej.
   Sambor, 1935.- T.1

Музей шукає хазяйновитих і привітних, дбайливих до старовини господаря чи господиню музейної садиби!

Що потрібно робити?

Підтримувати чистоту і створювати затишок в одній з музейних хатин. Зустрічати відвідувачів.

Графік роботи:

Середа-неділя, повний робочий день: 10:00-18:00 (понеділок і вівторок вихідні)

Що пропонуємо?

Офіційне працевлаштування, стабільну заробітну плату, гарантовану відпустку та лікарняні.

І давню хату серед мальовничої природи у центрі міста

Деталі за номером: 0679776737, п. Люба.

Друзі, ми відкриваємо одразу декілька вакансій до господарської частини нашого музею! 

Кого шукаємо? 

🔸 Доглядача за тваринами 
🔸 Двірника
🔸Прибиральника службових приміщень
🔸Кочегара 

Що пропонуємо?

🔹Офіційне працевлаштування 
🔹Стабільну заробітну плату
🔹Гарантовану відпустку та лікарняні

Тож якщо ви умієте і почуваєтесь в силі працювати руками, ми радо приймемо вас у музейну команду! 

За деталями телефонуйте за номером +380 66 868 92 48 (Андрій)

підготував: науковий співробітник сектору архітектури, відділ етнографії
Босак Василь. 

Різдво Пресвятої Богородиці припадає на 8 вересня за новим стилем (21 вересня за старим стилем) і символізує перехідний період між літом та осінню. Цей день у народі ще називають Другою Пречистою і вважають одним із найважливіших Богородичних свят. Впродовж осені святкують три “Пречисті” (Успіння Пресвятої Богородиці, Різдво Пресвятої Богородиці, Введення в храм Пресвятої Богородиці), про які казали “Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває”. За періодизацією дослідника Володимира Конопки, Різдво Пресвятої Богородиці відноситься до першої половини осіннього святково-господарського циклу “Від дня св. Іллі до свята Покрови”- періоду обжинкових робіт і сівби озимини, тоді як період “від свята Покрови до свята Введення” є часом весільних гулянь і відпочинку. 

Для початку торкнемось духовного аспекту свята. Бойки і гуцули шанували цей день як жіноче свято, коли жінки збиралися разом для спільних молитов, просячи про здоров’я для сім’ї, дітей та господарства. Вони намагалися не працювати в цей день, вважаючи, що Богородиця охороняє домашній спокій і родинне благополуччя. У народі вірили, що Друга Пречиста має велике значення для плодючості і родючості землі у майбутньому році. Частково такі вірування пов’язані зі слов’янськими уявленнями про осіннє рівнодення (міжсезоння) і “відхід до сну” землі. 

Крім духовного аспекту, у календарній обрядовості це свято вважається початком осіннього циклу польових робіт (загалом, хліборобська складова присутня у кожному зі свят “від Іллі до Покрови”). Наприклад, у бойків це свято вважається особливо сприятливим для початку сівби озимих зернових культур. Вони вірили, що Богородиця благословляє землю і врожай, тому цей день був присвячений молитвам за добрий урожай прийдешнього року. Гуцульські господарі присвячували цей день завершенню збору літнього врожаю, а також підготовці домогосподарства до зимівлі (очищення стаєнь та інших господарських приміщень, завершення заготівлі кормової бази для тварин.  До цього дня вся худоба (маржина) урочисто переганялася з полонин до господарств під супровід народних співів і акомпанемент сопілок. Опісля громада запалювала ритуальне вогнище.

Успіння Пресвятої Богородиці одне з найдавніших і найбільших Богородичних свят. Його святкування припадає на 15 серпня і ним завершується церковний рік Східних Церков. Святу Успіння передує двотижневий піст, який називається Успенським або Богородичним, а серед народу побутує назва Спасівка. Цим постом Церква готує вірних до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успіння.

Успінням називається день смерті і переходу з душею і тілом Богородиці на Небо. Празник Успіння Богородиці належить до радісних свят, хоч нагадує нам про сумну подію смерті. Цього дня Церква радіє, бо Пресвята Богомати перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успінням ми отримали в небі могутню заступницю і покровительку.

Свято Успіння Пресвятої Богородиці започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі 461 року. На Заході цей празник з’явився дещо пізніше, в кінці VII століття.  1 листопада 1950 року папа Пій ХІІ проголосив догмою віри чудесне Успіння і Небовзяття з душею і тілом Пренепорочної Божої Матері до небесної слави. 

У народній традиції празник Успіння Богородиці має назву Перша Пречиста. Для селян це пора, коли повністю закінчували жнивувати і готувалися зустрічати осінь. Хто до цього часу не встиг зібрати хліб, то влаштовували колективну братчину. Також до Успіння мали бути остаточно зібрані всі фрукти. Про це говорить така примовка:

Пречиста по груші ходила.
Пречиста мішок загубила.
– Спасику-братику, оддай мені мішочок —
Не буду ходити у твій лісочок!

Упродовж осені святкують три Пречисті – Успіння, Різдво та Введення в храм Пресвятої Богородиці. Люди казали: “Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває”. Тому період від першої до другої Пречистої вважався найкращим для сівби озимини: “Колоски святять на Пречисту, як зібране вже зерно і свято Пречиста, тоді до Пречистої не сіють зерна в полі, посвячують ці колоски, а тоді сіють зерна в полі”. 

Вважалося, що після Успіння починається «молоде» бабине літо, яке триває до 11 вересня. Якщо о цій порі гарна погода, то «старе» бабине літо (від 12 вересня) буде непогідним. Українці казали: «Післяуспення прийшло — сонце на осінь пішло». А відліт у цей день журавлів віщував ранню зиму.

Успіння Пресвятої Богородиці одне з найдавніших і найбільших Богородичних свят. Його святкування припадає на 15 серпня і ним завершується церковний рік Східних Церков. Святу Успіння передує двотижневий піст, який називається Успенським або Богородичним, а серед народу побутує назва Спасівка. Цим постом Церква готує вірних до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успіння.

Успінням називається день смерті і переходу з душею і тілом Богородиці на Небо. Празник Успіння Богородиці належить до радісних свят, хоч нагадує нам про сумну подію смерті. Цього дня Церква радіє, бо Пресвята Богомати перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успінням ми отримали в небі могутню заступницю і покровительку.

Свято Успіння Пресвятої Богородиці започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі 461 року. На Заході цей празник з’явився дещо пізніше, в кінці VII століття.  1 листопада 1950 року папа Пій ХІІ проголосив догмою віри чудесне Успіння і Небовзяття з душею і тілом Пренепорочної Божої Матері до небесної слави. 

У народній традиції празник Успіння Богородиці має назву Перша Пречиста. Для селян це пора, коли повністю закінчували жнивувати і готувалися зустрічати осінь. Хто до цього часу не встиг зібрати хліб, то влаштовували колективну братчину. Також до Успіння мали бути остаточно зібрані всі фрукти. Про це говорить така примовка:

Пречиста по груші ходила.
Пречиста мішок загубила.
– Спасику-братику, оддай мені мішочок —
Не буду ходити у твій лісочок!

Упродовж осені святкують три Пречисті – Успіння, Різдво та Введення в храм Пресвятої Богородиці. Люди казали: “Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, а третя снігом покриває”. Тому період від першої до другої Пречистої вважався найкращим для сівби озимини: “Колоски святять на Пречисту, як зібране вже зерно і свято Пречиста, тоді до Пречистої не сіють зерна в полі, посвячують ці колоски, а тоді сіють зерна в полі”. 

Вважалося, що після Успіння починається «молоде» бабине літо, яке триває до 11 вересня. Якщо о цій порі гарна погода, то «старе» бабине літо (від 12 вересня) буде непогідним. Українці казали: «Післяуспення прийшло — сонце на осінь пішло». А відліт у цей день журавлів віщував ранню зиму.

Публікацію підготувала наукова співробітниця музею – Уляна Трач

Преображення Господнє (Спаса) – відзначається в християнстві  як важливе свято, описане трьома євангелістами: Матвієм, Марком і Лукою. Ісус взяв трьох вибраних учнів: Петра, Якова та Івана на гору Фавор, де Він розмовляв з старозавітними пророками Мойсеєм та Іллею. Усіх їх осінила світла хмара, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».Апостоли побачили Ісуса в неземній славі. Свято Преображення вшановує з’яву людям божественної природи Ісуса Христа та наближення Його  добровільної смерті.
За народними повір’ями вважали, що на Спаса літо зустрічається з осінню. Це був період завершення жнив. У день Спаса в церкві освячували фрукти та мед, мак, в різних регіонах несли також великі оберемки трав, квітів, городніх рослин. На Поліссі святили у колоски пшениці, мак, городні квіти, лепеху, жито, клен, м’яту, ліщину і навіть кропиву.   Після посвячення на Гуцульщині були прийнято обдаровувати один одного посвяченими фруктами, калачами та водою, що мало поминальну функцію. Особливо пригощали бідних. Освяченими ділилися, примовляючи: «Най Бог прийме за душу Василькову!»
На Волині з останніх зажинів робили букет – “вінок”, щоб освятити на Спаса. Зерно з обжинкового віночка додавали до засіву на озиме, нерідко вінка при засіві застромлювали на полі: “Як ішли сіять, то беруть булку хліба і віночка того, шо на Спаса святили, і вже там віночка того вімінає в коробку”
Крім “вінка”, на Спаса освячували також сивий домашній мак, так званий “видюк”. Той самий мак могли ще попередньо освячували на Великдень і на Трійцю. Відтак він набував потужніших апотропейних (захисних) властивостей.Освячену “шишку” (“балабушку”) зберігали до посіву на озиме або давали у пійло корові після отелення. “А ще – довго нема дощу – брать мак-видюк три рази свячений (на Паску, на Трійцю і на Спаса) і в дванадцять криниць сипнуть. Хто-нибудь. Той маквидюк на все добрий. От корова отелиця, то обсипає, якшо первістка корова отелиця. Кажуть: «Тоді молоко забереш, як цьой мак збереш».
Існували певні  заборони та прикмети:

• Родичам, а особливо жінкам, в кого померли діти, не можна їсти фруктів аж поки не посвятять їх на Спаса. Вірили, що діти тих родичів, які не їдять яблук ані грушок до Спаса, бавляться ними в небі в той празник, а ті, котрих родичі не дотримуються того звичаю – плачуть.
• На Бойківщині заборонялось до Спаса збирати в лісі горіхи ліщини
• У цей день як уб’є стрілець звірину, то сім років не будейому вестися стрілецтво
• Не можна давати з хати вогню, бо буде шкода для худоби  і не буде молока
• Жінки на Спаса ходять або сидять серед капусти і замотують собі голову, щоб капуста зав’язувалася.
• В Мшанці на Самбірщині цього дня  рвали на полі біб і варили в стручках, а також до цього дня не можна було пекти картоплі
• Від Спаса ставало відчутно холодніше, відтак побутувала приказка “Прийде Спас, то треба брати рукавиці на запас”, чи “На Спас бери рукавиці про запас”.
   
  Публікацію підготувала: М. Цимбровська, старший науковий співробітник відділу етнографії
   

1. Kolberg, Oskar. Dzieła wszystkie. Tom 49. Sanockie-Krośnieńskie cz. I, Wrocław-Poznań 1973.
2. В.Галайчук, Традиційна календарно-побутова обрядовість історико-етнографічної Волині // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2015. Випуск 51. С. 412–462
3. Етнографічні групи українців Карпат в 3-х томах. Гуцули  / НАН України, Ін-т народознавства; за наук ред. і уклад. С.Павлюка,… – Харків: Фоліо, 2020
4. Л.Литвин. Рослинна магія в українській обрядовості /Наукові записки. Випуск ІІ, Музей народної архітектури та побуту у Львові, Львів: НВЕД УАД, 2008
5. Франко І.Я. Празник святого Спаса (Причинок до історії староруського письментва і культури) / Збір. тв. в 50-ти т.- Том 39 – с.267-269.
    
    
   Світлини: Гуцули чекають освячення трав і плодів, 1931р.
   Джерело: цифровий архів NAC (1-F-367-2, 1-F-367-1) https://audiovis.nac.gov.pl/obraz/198094:1/

2 серпня 2024 року в Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.
Кобринського (м.Коломия) відбулась Наукова конференція з міжнародною участю «Коломийська сіль галицьких князів: історія (не)забутої традиції. Історичний аспект та сьогодення»

В ході конференції старша наукова співробітниця нашого музею М.Цимбровська представила своє
наукове дослідження присвячене пам’ятці дерев’яного народного будівництва 1886 року – соляній
криниці з с.Бабино Самбірського району. Соляна криниця розглядається не лише як цінний експонат, але і основа майбутньої експозиції присвяченої історії солеваріння. Сьогодні на Передкарпатті відомо понад 800 соляних джерел, що зазвичай спостерігаються поблизу підніжжя гірських схилів; можна припустити, що в давнину їх кількість була ще більшою. Видобуток солі займав важливе місце в житті мешканців Прикарпаття від часів середньовіччя і аж до середини ХIX ст. Демонстрація солеварного промислу необхідна в музеї, вона є основою не лише історичної, але також екологічної освіти. Сіль була, є і буде присутня в житті кожної людини. Тому історія солевидобутку не втратить своєї актуальності і є цікавою незалежно від віку відвідувача музею. Довкола експозиції криниці можна розвинути такі тематичні напрямки: історію торгівлі та кулінарії, застосування солі в різних виробництвах, проблеми раціонального використання природних мінеральних ресурсів, проблеми вирубки лісів, використання різних джерел енергії (людина, тварини, природа), знання про професії, що зникли.