Зразок сторінки

Підготував: науковий співробітник відділу етнографії
Босак Василь

Михайло Степанович Возняк, видатний український діяч, народився 3 жовтня 1881 року в селі Вільки-Мазовецькі, що нині є селом Волиця Жовківського району Львівської області, у селянській сім’ї. Незважаючи на непрості матеріальні умови, він зумів здобути початкову освіту в рідному
селі, після чого продовжив навчання в старших класах семирічної школи міста Рава-Руська. Це дозволило йому вступити до Академічної гімназії у Львові.

У своїх спогадах про дитячі роки Возняк писав про роботу пастухом і постійну допомогу батькам по господарству. Хлопець навіть не уявляв можливості здобути освіту поза сільською школою. Проте в його житті з’явився наставник, який порадив здібному хлопцеві продовжити навчання в гімназії. Для вступу потрібно було опанувати основи німецької мови, чого сільська школа не могла забезпечити. Тому Михайлу довелося ще два роки навчатися в Рава-Руській.

Опісля М. Возняк вступив до Академічної гімназії у Львові. Майбутній учений проживав у бурсі Народного дому. Навчання в гімназії було нелегким: Возняк забезпечував себе сам, заробляючи
репетиторством. Лише у п’ятому класі він отримав стипендію в розмірі 315 ринських на рік, що значно полегшило його скрутне матеріальне становище.

Протягом 1904-1908 рр. М. Возняк здобуває освіту на відділенні української філології філософського факультету Львівського університету. Під час його навчання у розпалі була боротьба за Львівський університет – важливий етап національного відродження українців. Університет, заснований як польсько-австрійський заклад, на початку ХХ століття осередком політичного протистояння між польською та українською громадами. Українці вимагали створення власного окремого університету або, щонайменше, забезпечення викладання українською мовою та рівного доступу для українських студентів. Протести, страйки, зневага та утиски поляками українців у мовно-культурній сфері закарбувалося у пам’яті майбутнього академіка.

У 1906 році Михайло Возняк став членом «Руського педагогічного товариства», що ознаменувало новий етап у його науковій і громадській діяльності. Саме в цей час формувалися наукові уподобання вченого і він активно публікував численні розвідки на різні теми, демонструючи
широту своїх інтересів. Молодий дослідник глибоко засвоїв революційну творчість Івана Яковича Франка. Завдяки цьому М. Возняк, поряд із В. Гнатюком, Ф. Колессою та В. Щуратом, став продовжувачем франкових традицій, сприяючи розвитку науки й культури на західноукраїнських
землях. Ще при житті, сам Каменяр відзначав глибоку наукову заангажованість і компетентність Михайла Возняка.

Після закінчення університету Краєва шкільна рада рескриптом від 21 серпня 1908 р. направила молодого науковця на викладацьку роботу до рідної Академічної гімназії. У 1911 р. Возняк стає дійсним членом філологічної секції Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), де активно публікує наукові розвідки.

Під час Першої світової війни Михайло Возняк активно долучився до роботи Союзу визволення України (СВУ), організації, що прагнула здобуття незалежності України за допомогою Центральних держав. У цей період вчений займався публіцистичною та освітньою діяльністю в таборах для військовополонених українців у Німеччині та Австрії, що була спрямована на формування української національної ідентичності серед полонених. Крім активної громадсько-політичної діяльності, у 1910-х роках Возняк активно працював над укладанням і редагуванням матеріалів до життєпису Франка, а також розпочав свої перші наукові публікації.

З 1920-х років М. Возняк був залучений до викладацької діяльності та став професором Львівського університету. У цей період він продовжував публікувати значні праці з історії української літератури, зокрема багатотомник «Історію української літератури».

У міжвоєнний період Возняк також відзначився своєю принциповою 0громадянською позицією, зокрема у 1933 році протестував проти злочинів радянського режиму, включно з Голодомором, що призвело до репресій проти нього. Після 1939 року, попри складні умови радянської окупації, він продовжував свою наукову діяльність як завідувач кафедри української літератури Львівського університету.

У 1940-х роках Возняк став академіком АН УРСР, а у 1950-х очолював відділ української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР. Його останні роки життя пройшли під постійним ідеологічним
тиском, однак він залишався активним науковцем і наставником для багатьох дослідників. Академік Возняк помер у 1954 році у Львові, залишивши багату спадщину праць, які й досі є базовими для вивчення української літератури та творчості Франка.

Михайло Возняк і Львівський скансен

Окрім вагомого наукового доробку, Михайло Возняк, зробив важливий внесок у розвиток музейної
справи у Львові. Одним із ключових напрямів його громадської діяльності була підтримка ідеї збереження народної архітектури та створення музею просто неба — майбутнього Музею народної архітектури і побуту (у народі – «Шевченківський гай»).

Ще у міжвоєнний час професор Возняк як активний член НТШ, усвідомлював і пропагував важливість ідеї збереження української спадщини. Включно з архітектурними пам’ятками фізичного збереження пам’яток у вигляді спеціалізованого музею просто неба. Також Михайло Возняк був послідовником наукових ідей Михайла Грушевського, який у свій час наголошував на важливості документування народного побуту й архітектури.

У період після Другої світової війни, коли ідея створення музею отримала підтримку на державному рівні, Возняк сприяв підготовці культурного та наукового обґрунтування для збору експонатів. Його
знання і контакти в галузі етнографії стали корисними для наукової спільноти, яка займалася організацією музею.

Багаторічна праця академіка Возняка в архівах та публікації про народну культуру допомогли визначити об’єкти, які варто було включити до колекції. Хоча створення «Шевченківського гаю» завершилося вже після смерті Возняка, Музей народної архітектури та побуту став практичним втіленням ідей, які Михайло Возняк поширював через свою наукову і культурну діяльність.

Декілька літературознавчих праць із наукового доробку Михайла Возняка:
● «Історія української літератури» (т. 1, 1920; т. 2, 1921; т. 3, 1924) — фундаментальна праця, що охоплює період від найдавніших часів до XVIII століття.
● «Кирило-Методіївське братство» (1921) — історико-літературна праця, що аналізує діяльність цього братства у контексті української культури.
● «З діяльности Ів. Франка як етнографа» (1926) — одна з перших праць, присвячених етнографічному внеску Івана Франка.
● «Маркіян Шашкевич» (1941) — праця, що висвітлює роль Шашкевича як культурного діяча і фольклориста.
● «Недрукована стаття Івана Франка» (1936) — аналіз творчих матеріалів Франка, які не були опубліковані за його життя.

Список використаної літератури:

1. Гілевич І. «Від Кайзервальду до Шевченківського гаю – генеза похідних народних назв Музею народної архітектури та побуту у Львові» // Музей народної архітектури та побуту у Львові –
   спадщина митрополита Андрея Шептицького (матеріали наукової конференції). – 2018. – С. 160–178.
2. Клебан Л. «Наукова та громадська діяльність Михайла Возняка (1881–1954)» (дисертація) – 2010.
3. Клебан Л. «Михайло Возняк в останні роки життя (1945–1954): критика та переслідування академіка» // Вісник Львівського університету. Серія історична. – 2015. – С. 143–161.
4. Клебан Л. «Світогляд та наукові інтереси Михайла Возняка» // 0Львівський національний університет ім. І. Франка. – 2015.
5. Франків У. «Передумови і процес становлення Музею народної архітектури та побуту у Львові» // Музей народної архітектури та побуту у Львові – спадщина митрополита Андрея Шептицького (матеріали наукової конференції). – 2018. – С. 95–113.

Текст підготувала: Надія Боренько
Старша наукова співробітниця науково-фондового відділу
Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького

УДК 069.01:39

В статті розглядається історія формування фондової колекції від початків створення музею до сучасності. Згадано персоналії основних співробітників, коротко охарактеризовано їхню діяльність. Проаналізована доцільність поділу колекції на інвентарні групи за функціональним призначенням, використання електронного ресурсу і проблеми, пов’язані з цим. Підкреслена необхідність нового приміщення з сучасним обладнанням і технічними засобами.

Фрагменти:

“Директором тільки-но була призначена Любов Іванівна Марусенкова – колишній партійний функціонер (до того декілька місяців виконуючим обов’язки був Іван Красовський, який мав всі підстави стати директором, крім єдиної – не був членом КПРС). Я несміливо заїкнулась про належну посаду. Було мені відмовлено з причини, що я тільки-но після закінчення університету і не маю досвіду роботи. Коли я, знову ж таки несміливо, сказала, що прийнята І. Іванова теж його не має, здивування директорки було явним: – Але ж вона з російської філології! – прозвучало безапеляційно. Я була настільки приголомшена, що спромоглась на єдине запитання: – Хіба російська філологія для музею має більше значення, ніж українська? – Здивування стало безмежним: – Звичайно ж! – відповіла керівник української установи.”

“… вимога – за надзвичайно короткий термін створити інвентарні групи, вручну вписавши всі дані про музейні предмети, включно з їх науково-інвентарними описами, у відповідні новозаведені книги. Всяка інша робота стала відкладена. Не було часу консультуватися з іншими музеями, переймати їхній досвід, вивчати інструкції і спеціальну літературу, якої до того ж на той час було обмаль. Вдвох з М. Мндюком ми створили і назвали групи так, як нам здавалося найдоцільнішим і найпрактичнішим – в основному за функціональним призначенням. Відповідно враховували мінімальну кількість осіб у відділі, тому сформували групи ще й за принципом закріплення матеріальної відповідальності.”

“Повернемось до структури фондової колекції. 20 інвентарних груп музейних предметів (сюди ще не врахована група з дорогоцінних металів, про що інформація внутрішня) розділені поміж працівниками відділу за численними функціями: розкладання, зберігання, облікування, топоніміка, опрацювання, наукові дослідження, підбір на виставки та інші музейні заходи включно з написанням анотації, лекції, консультації та (за потребою) екскурсії у фондосховищі, видача, приймання, провітрювання, дезинфекція, фумігація та навіть досить часто первісна очистка і прибирання приміщення… В останні десятиліття сюди вагомо включилось оцифрування разом з фотографуванням та повноцінним введенням у електронний обіг. Продовжується інтенсивне поповнення збірок, зараз це все частіше відбувається не за результатами експедицій, а через придбання від небайдужих осіб, яким ми щоразу висловлюємо велику вдячність, з ліквідованих колекцій освітніх установ тощо.”

Стаття була представлена на V Міжнародній науково-практичній конференції “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”, що відбулася у Львівському скансені 18 жовтня 2024 року. Повний текст статті буде опублікований у науковому збірнику конференції, який представимо вже незабаром.

Текст підготувала: Марта Цимбровська
Старша наукова співробітниця відділу етнографії
Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького

УДК 069.23:39:728.94 (477.85)

Стаття присвячена процесу пошуку, відбору та перевезення комори з с. Плоска, яка має увійти в музейну експозицію як частина ґражди в секторі «Гуцульщина». Знищення під час пожежі 2022 року ґражди зі с. Криворівня підштовхнуло Музей до перевезення комори та хати з буковинської Гуцульщини. Це був довгий процес який розпочався на підставі попередніх етнографічних експедицій, включав фахове обговорення та відбір об’єктів для музеєфікації на наукових радах музею, обстеження, розбірку і транспортування споруди. Окрім того цікавою є також етнографічна історія самого об’єкту комори, розкрита під час демонтажу споруди. Споруда стояла пусткою і не було відомостей про її власників, але деякі факти вдалося відтворити на підставі документів захованих в будівлі.

Фрагменти:

“Комора знаходилась в мальовничій місцевості на горі, в оточенні ялиць-гігантів. Географічні координати місця, де стояла комора в с. Плоска Вижницького р-ну, Чернівецької обл. – 47°54’13.8″N 25°06’28.7″E. Перші два дні робота полягала на натурному обстеженні, обмірах та маркуванні елементів. З третього дня почали демонтаж конструкцій даху. Будівля комори квадратна в плані 6,4х6,6м і висотою 6,4м (рис.3,4). Складається з двох однакових приміщень 2,78х4,08м та 2,75х4,08м та критої галерейки шириною 1,75м (рис.5,6). Комора лежить на масивних підвалинах 23÷25 х 35÷45см. Підвалини на кутах оперті на підмурівку з коленого каменю. В замках підвалини під час розбірки зафіксовані зарубки в формі хреста (рис.7). В зарубках під трикутними трісками нічого знайдено. Традиційно в житлових будівлях тут могла знаходитись «будівельна жертва»: монети (цілі або розколені), зерно, біла шерсть овець, зілля.”

“Подальші відомості стосуються його сина Олекси, який успадкував даний осідок. З військового квитка відомо, що Олекса Чопа (в різних документах рум. Alexa, Alexei, Alexandr Ciopa) народжений 1905 року 14 березня, ріст 168 см, син Стефана та Марії (рис.10). Взятий на військовий облік в 1927 році. 1 травня 1939 року був мобілізований в ранзі солдата. З військових документів відомо, що Александр Чопа в часі другої світової воював на боці Румунії, до складу якої в той час входило с. Плоска (Радинський повіт, рум. Radauti). Крім військових повісток є також припис від 8 квітня 1943 року для Олекси Чопи та його односельчанина Ніколая Логоша на передислокацію поїздом з місця служби в повіті Римник-Серат, станція Гуджешть (південно-східна частина Румунії) до станції Селятин. Подальші відомості після 1943 року відсутні. За свідченнями сусідів, Олекса Чопа був одружений з жінкою на ім’я Євдокія, помер орієнтовно в 1982 році. Його донька Софія живе в м. Чоп.”

“Поповнення музейної колекції, особливо, що стосується перевезення об’єктів народного будівництва – це довготривалий і методично складний процес. Як і кожна наукова робота він базується на попередніх дослідженнях, пошуку, аналізі і обґрунтованості рішень. Цінні автентичні споруди зникають щодня, а шанс на музеєфікацію з’являється один на кілька років. Комора зі с. Плоскої – цінний музейний набуток, той випадок де «везіння» – це результат кропіткої праці багатьох фахівців. Сподіваємось, що гуцульська ґражда, а з нею і кліть-комора, вже найближчим часом буде відтворена і відкриє свої двері відвідувачам Музею.”

Стаття була представлена на V Міжнародній науково-практичній конференції “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”, що відбулася у Львівському скансені 18 жовтня 2024 року. Повний текст статті буде опублікований у науковому збірнику конференції, який представимо вже незабаром.

У листопаді стартував проєкт міжнародної співпраці, що об’єднав зусилля науковців нашого музею та міжнародних партнерів, зокрема організації Oxford Brookes University in UK та World Heritage Watch в рамках Програми співпраці з порятунку культурної спадщини України.

Дерев’яна архітектура є однією з найбільш загрожених видів культурної спадщини в Україні, оскільки пожежі часто вщент знищують такі об’єкти. Так само, як пряму загрозу становлять руйнування від воєнних дій, та відсутність охоронної та пожежної систем. А брак державного фінансування на дослідження таких об’єктів та їх реставрацію, ставить цю частину культурної спадщини України в статус зникаючої.

Архітектурні об’єкти, що будуть задокументовані в рамках проекту, включають давні житлові будинки, церковні, господарські та громадські будівлі із західної частини України. Це будівлі, що репрезентують традиційні архітектурні стилі і техніки, та яких, на разі залишилось, ймовірно, всього по кілька екземплярів (згодом ми будемо розповідати про кожен з об’єктів щось цікаве, тож слідкуйте за сторінками скансену).

«Цей проект дозволить науковцям та реставраторам розпочати зйомку унікальних дерев’яних архітектурних об‘єктів», – каже Сергій Ципишев, керівник наукової частини музею, кандидат історичних наук. «Ми зможемо отримати інформацію про архітектурні прийоми і методи, які вже зникають, і напрацювати архітектурну документацію для будівель, які є винятковими не тільки для української, а й для європейської та світової культурної спадщини».

“Ми раді, що можемо підтримати українських колег”, – коментує Стефан Дьомпке, Голова організації World Heritage Watch, “Кожен має долучатись своїм внеском допомоги, адже навіть найменша допомога є цінною. Путін веде війну на знищення українців, їх незалежності як нації. Саме тому дуже важливо, щоб ми зберегли культурну спадщину країни, оскільки це свідчення цієї незалежності та самоідентифікації.”

Проект триватиме 15 місяців і фінансується Програмою дерев’яної архітектури під загрозою зникнення Оксфордського університету Брукса у Великобританії (Oxford Brookes University in UK) та реалізовуватиметься на базі нашого музею. Програма допомоги включає в себе забезпечення обладнанням для 3D сканування, яке залишиться в країні і буде використане пізніше для подальшої документації. 3D сканування в даний час широко використовувана технічна практика, яка дозволяє вірно реконструювати навіть втрачені будівлі.

Осінь – традиційна пора весіль. Отож, в цей час, коли над містом кружляє пожовкле листя, маємо приємність запросити усіх на подію під назвою «Куда й нам лежала стежайка», аби поринути в атмосферу традиційного весілля, а саме – весілля з теренів українського Надсяння та дізнатись більше про цей регіон, його історію та традиції.

На вас чекає:
🍂 Інтерактивна лекція від етномузикологинь з «Музичної майстерні «Гурба», Анни Черноус та Христини Попович;
🍂 Концерт-реконструкція від львівського гурту автентичного співу «Родовід», в особах співачок Лесі Редько, Іванни Шевчук та Оксани Осташевської;
🍂 Багато барвінку і казкова осіння атмосфера Львівського скансену!

Дата – 9 листопада 2024 р., субота
Початок – 16:00
Локація – Інформаційно-освітній центр Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, вул. Чернеча Гора, 1
🎫 Вартість квитка – 400 грн.

У вартість події вже входить квиток у музей, тож приходьте трішки раніше, щоб встигнути прогулятись осіннім Львівським скансеном!

Щоб музейні обʼєкти довго служили і наші відвідувачі могли побачити як жили українці в давнину, за ними, як і за будь-яким господарством, потрібен догляд і своєчасний ремонт. Черга дійшла і до водяного млина: майстри щойно завершили заміну його дахового покриття.

Водяний млин привезли до музею у 1966 році з бойківського села Либохора. У скансені для нього спеціально підібрали місце, яке найточніше відповідає автентичній локації

Розкажемо трохи про конструкцію млина та функції його будівлі:

Млин – водяний, адже колесо з валом обертаються завдяки потоку води, що подається зверху по дерев’яних каналах.

Будівля млина розділена на дві частини. В одній знаходиться борошномельний механізм, лава для мішків зі збіжжям та дводільна скриня, віко якої мало отвори для зсипання зерна, так званої мірки. Мірка – частка зерна, яку брав собі мірошник за послуги.

Друга половина млина була пристосована для відпочинку мельника і тих, хто користувався його послугами. Вздовж стін вмонтовані дерев’яні лави та лежанка, тут-таки зберігали й мішки із зерном. Посередині приміщення було облаштоване місцем для вогнища – вимощене камінням заглиблення у долівці.

Перекритий новою стріхою, на мальовничій локації біля озера, вигляд млина максимально наближений до оригіналу. Приходьте оглянути оновлений млин та поспостерігати за медитативним обертанням колеса у музейний сектор «Бойківщина»!

Виставка “Чорний вогонь Гавареччини” – це спроба відстежити та розповісти історію «відкриття» одного з останніх осередків чорнодимленої кераміки через твори, спогади та світлини людей, причетних до відродження гаварецького ремесла.

На експозиції представлено знакові роботи гаварецьких майстрів кінця ХІХ – початку ХХІ століть, а також твори мистецтва і документи, що зберігаються у збірках Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства Національної академії наук України, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, Музею Українського католицького університету, а також у приватних колекціях.

Особливе місце на виставці займають роботи родини львівських митців – Ярослава, Ярослави та Мар’яни Мотик, що одні з перших перейняли технологію і почали працювати з гаварецькою керамікою.

Остання велика виставка гаварецької кераміки відбулася ще у 1988 році – в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові. Тоді це була ініціатива молоді, яка згуртувалась довкола Товариства Лева і поставила собі за мету привернути увагу до одного з останніх осередків чорнодимленої кераміки в Україні. Крім виставки, у цей час Товариство Лева організувало ще й благодійний ярмарок у Бернардинському дворику, а згодом ініціювало створення цілої гончарської школи в Гавареччині, якою у 1988-1992 роках опікувався художник-керамік Ярослав Сливінський.

📌 Локація: Велика виставкова зала Львівського скансену, вул. Чернеча Гора, 1

Вхід за квитком до Музею через каси в новому Інформаційно-освітньому центрі!
Виставка триватиме до травня 2025 р.

Вже зовсім скоро розпочнуться золотаво-осінні канікули у школах, то ми щиро запрошуємо малечу на осінні музейні зустрічі “Котилася торба”!

На осінніх канікулах в Гаю школярі будуть знайомитися з народними ремеслами та навчаться готувати традиційні українські страви, гратимуть в народні ігри та мандруватимуть Музеєм просто неба веселим гуртом!

Кожного дня на малечу чекає захоплива програма:
🔸 цікаві майстер-класи (українська кухня, соломоплетіння, гончарство, ткацтво та багато іншого);
🔸 командні завдання та ігри;
🔸 інтерактивні розваги;
🔸 дуже смачні та поживні перекуси.

Якщо ви бажаєте, щоб ваша дітвора назбирала цілу торбу вражень, навчилася нового, познайомилася з традиційним ремеслом і все це під час розваг у Музеї просто неба – вирушайте до нас!

⚡ Для кого: діти 6-10 років
⚡ Коли: з 28 жовтня до 1 листопада
⚡ Час: з 10.00 до 14.00 год. щодня
⚡ Вартість: 2500 грн. за тиждень (реквізити для оплати ми надішлемо Вам особисто після реєстрації)

18 жовтня в інформаційно-освітньому центрі Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького відбулася перша наукова подія міжнародного масштабу – V Міжнародна науково-практична конференція “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”.

Конференція організована спільно з: Slovenské národné múzeum-Múzeum ukrajinskej kultúry, Muzeum Kresów w Lubaczowie, Muzeum Kultury Ludowej w Kolbuszowej.

У науково-практичній конференції взяли участь науковці з України, Польщі та Словаччини. Колеги презентували дослідження, присвячені історії заснування, розбудови та діяльності скансенів. Музейники, етнологи, архітектори ділилися досвідом експедиційної, реставраційної діяльності музеїв та щоденними викликами, з якими зіткнулися у цей час і напрацьованими рішеннями для їх подолання. За результатами конференції плануємо видати науковий збірник.

На завершення цьогорічної зустрічі, ми мали нагоду презентувати колегам, що долучилися до нас офлайн, новий архітектурний обʼєкт – хату зі села Соломир. Це знакова подія для музею, адже тепер у експозиції започатковано ще один сектор – Полісся.

Дякуємо партнерам та всім учасникам конференції! Раді, що мали нагоду поспілкуватися у науковому товаристві та обговорити плани майбутнього розвитку наших скансенів!

⚠ Доповнення: з 30 жовтня 2024 року інтер’єри садиб та виставкові зали відчинені з середи по неділю до 17:00.

Відсьогодні (з 16 жовтня 2024 року) музей переходить на осінній графік роботи!

Каса та крамничка музею в інформаційно-освітньому центрі працює щодня з 10:00 до 18:00
Садиби та виставкові зали відчинені для огляду зі середи по неділю з 10:00 до 18:00 (див. доповнення)
Кавʼярня в інформаційно-освітньому центрі працює кожного дня з 09:00 до 21:00

Одягайтеся тепліше і гайда на прогулянку осіннім скансеном