Храм, зведений у 1822 році, належить до галицького типу дерев’яних культових споруд. У плані складається з трьох квадратів, розташованих по осі зі сходу на захід. Кожен зруб завершується дещо витягнутим догори верхом, який закінчується глухим ліхтарем з маківкою. Верхи встановлені на низьких підбанниках, що з’єднуються з стінами за допомогою парусів. У нижній частині церква оперезана піддашшям на кронштейнах. Стіни над піддашшям до ліхтарів зашальовані гонтами.

Розповідають, що ця церква стояла на місці стоянівського цвинтаря, де колись був василіанський монастир. А після розпаду монастиря її перенесли до центру села. Та не судилось “старій” церкві залишитись в Стоянові. Почалося все у 1970 р. напередодні виборів до Верховної Ради УРСР. Роз’їжджаючи по округу, кандидат у депутати І. Грушецький прибув до Стоянова. Тут він звернув увагу на стареньку церкву, яка стояла біля нового будинку культури і висловив побажання, щоб вона не псувала вигляду.

Згодом, завдяки втручанню обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, обласна влада запропонувала забрати церкву до музею просто неба. Присутній у той час в Україні, впливовий комуніст Канади (родом зі Стоянова), Петро Кравчук, розуміючи, що церкву можуть знищити, підтримав цю ідею. Врешті, зважаючи на міжнародну обстановку, храмові дозволили жити.