У квітні-травні 1973 року під час експедиції на Гуцульщину з метою розбудови однойменного сектора в Музеї народної архітектури і побуту у Львові наукові працівники Жолтовський П.М., Красовський І.Д., Мандюк М.Ю., Грендиш Я.Д. уклали угоду про придбання хати зі с. Яворова Косівського району Івано-Франківської обл.

Ось як описує цю будівлю науковий співробітник музею Грендиш Я.Д. :
«Хата громадянина Марчука Василя Федоровича побудована в 1927 році тесляром Іваном Кобчуком з присілка Безульки с.Яворова Косівського району Івано-Франківської обл. Дата написана на сволоку. Будівля в плані: хата + хороми + хата + комора розміром 12,60х5,80 м. Дерев’яна споруда із колотого смерекового дерева «планиць». Вінця в’язані за допомогою замків з торцями. З головного фасаду в обох хатах є 3 вікна, розміром 64см х 75 см. У хаті з правого боку (покутної сторони) – вікно. Поздовж причілкової стіни – «підсінки», призьба покладена з дощок, над якою виступає дах 1,5 м. Дах чотирьохсхилий з заломами, покритий гонтами. Будівля мита всередині і ззовні. В обох хатах є складні гуцульські печі, ліжка, лавиці, «полиці», мисники. У мисниках – декоративні тарілки. На покутній стіні – ікони, декоративні тарілки. В обох хатах різьблені сволоки. Хата належить до середняцького типу і є зразком обробки будівельного матеріалу гуцульськими майстрами». (12.06.1975)

За договором Марчук Василь Федорович отримав за цей об’єкт 2 050 крб. За розбірку хати бригада майстрів отримала 300 крб. На території Музею відтворена в 1975 році.

Хата зі с. Яворів представляє найпоширеніший на Гуцульщині тип хати – два житлові приміщення, розділені сіньми і комора.

Зруб будівлі складений зі смерекових півкругляків щільно підігнаних і гладко обструганих – «гембльованих» рубанком. Таке житло гуцули називають «мита хата». Стіни і стелю його мили два рази на рік. Спочатку змивали гарячою водою, потім розсолом квашеної капусти, який вбивав шашіль та комах-паразитів, і ще раз водою. Із найдавніших часів народні майстри приділяли особливу увагу міцності та довговічності зрубу. На зруб використовували в основному смереку, рідше – бук. Заготовляли дерево для будівництва взимку та напровесні – «коли соки пішли в землю». Підвалини виготовляли з товстих смолянистих порід, які клали давніше безпосередньо на землю, пізніше – на фундамент. Фундамент бував дуже примітивний – під роги зрубу підкладали каміння так, що підвалини були підняті над землею лише на 10-20 см.