Зразок сторінки

БЛАЖЕННИЙ СВЯЩЕНОМУЧЕНИК КЛИМЕНТІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

17.11.1869 – 01.05.1951

Граф, громадський і релігійний діяч, архімандрит, мученик за віру, блаженний Католицької Церкви та Праведник народів світу – всі ці титули належать непересічній особі Климентія Шептицького. Усі вони виражають різні грані життя і діяльності блаженного Климентія, вклад якого у розвиток Української Греко-Католицької Церкви і нашого народу потребує ще подальшого ґрунтовного вивчення.

Климентій Шептицький народився 17 листопада 1869 року в с. Прилбичі Яворівського р-ну Львівської обл.. При хрещенні отримав ім`я Марія Казимир. Він був шостою дитиною у сім`ї графа Івана Канти і Софії з Фредрів Шептицьких, а також молодшим братом майбутнього митрополита Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького.

Казимир Шептицький здобув блискучу освіту, яка давала йому можливість зробити успішну кар’єру. Початкову освіту він одержав вдома, від найманих вчителів під наглядом матері. У 1882-1887 роках Казимир навчався в Гімназії св. Анни у Кракові, після чого з відзнакою склав іспит зрілості. 1887 р. він розпочав навчання на відділі права Ягелонського університету в Кракові. У наступних роках (1888-1890) продовжував студії права по одному році в Мюнхені і Парижі. Студії закінчив у 1892 р. в Краківському Університеті, отримавши академічний ступінь доктора права, а вірніше «доктора обидвох прав» (був фахівцем з світського та канонічного права).

Після закінчення навчання Казимир береться на кілька років до маєткових справ свого батька, бажаючи бути йому допомогою. У цьому часі почав вивчати лісову справу, для чого виїхав до Кшешовіц біля Кракова, де було одне з найкращих лісництв Галичини. Також Казимир Шептицький багато часу присвячував для хворої матері, з якою часто їздив на лікування до Італії, аж до її смерті у 1904 році.

Казимир Шептицький, окрім управління родинними маєтками, зробив успішну політичну кар’єру. У 1900 р. він був вибраний послом до Віденського парламенту і кандидатом до Державної Ради, повноправним членом якої став після виборів у 1901 р. З тих часів походять його виступи на теми різних громадсько-політичних справ. Своїми виступами у парламенті здобуває велику популярність у політичних колах. Проте після розпуску у 1907 р. австрійського парламенту, Казимир вирішує полишити політичну діяльність та повністю присвятити себе господарці родинними посілостями та свого фільварку в Дев’ятниках, який у 1903 р. йому передав батько.

Блискуча кар’єра та світське життя з усіма його принадами не задовольняли Казимира Шептицького, бо він завжди прагнув глибшого духовного життя. Покликання Казимира до чернечого життя дозрівало довго, аж до 1910 р., коли він вирішив «поставити себе цілковито до диспозиції Господа». Тому у 1911 р. Казимир передає свій фільварок своєму племінникові Янові, а сам починає здійснювати своє покликання до монашества. За порадою свого брата, Митрополита Андрея, він поїхав до Німеччини у монастир бенедиктинів у Бойроні (Beuron), щоб випробувати себе у чернецтві. Після однорічного побуту в Бойроні Казимир вирішив піти за прикладом свого старшого брата Романа-Андрея і повернутися до Церкви східного обряду, вступивши до монастиря студитів. У 1912 році він розпочав новіціят в монастирі студійського уставу в Камениці, в Боснії. Там у 1913 році Казимир прийняв перший монаший постриг з новим іменем Климентій. У тому ж році він розпочав богословські студії в Інсбруку. 28 серпня 1915 р. монах Климентій був висвячений на священика єпископом Діонізієм Няряді з Крижевець.

Закінчивши у 1917 р. богословські студії, о. Климентій повертається до Львова, де його відразу було призначено настоятелем монастиря святого Йосифа. 22 грудня на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці він приймає малу схиму.

Після того як 1919 р. у ході українсько-польської війни було знищено Лавру св. Антонія Печерського у Скнилові, монахи студити переходять у Свято-Успенську Лавру в Уневі. Настоятелем нового осередку було призначено о. Климентія Шептицького, який з 1926 р. став ігуменом монахів студитів. Головним завданням о. Климентія в цих міжвоєнних часах було продовжувати розпочату митрополитом працю над відродженням традиційного чернецтва в Українській Греко-Католицькій Церкві та виховувати нове покоління чернецтва. Для формації ченців у дусі здорової моральної дисципліни, о. Климентій писав для них різні повчання та розпорядження, частина з яких була надрукована у монастирському журналі «Ясна путь».

Важливим вкладом о. К. Шептицького у розвиток студійського чернецтва було опрацювання монастирського Уставу (Типікону), над яким працював разом зі своїм братом  митр. А. Шептицьким і який було подано у 1937 р. до затвердження Конгрегації для Східних Церков. Також отець Климентій брав участь в церковному житті, виступаючи з рефератами на церковні теми, дбав про розвиток та збереження українського сакрального мистецтва.

З 1937 р. отець Климентій перебував у Львові, щоб піклуватися хворим Митрополитом та допомагати йому в його широкій адміністративній праці. Хоча втішався великою пошаною серед духовенства, о. Климентій ніколи не виступав самостійно, але держався в тіні митрополита. У 1939 р. о. Климентій разом з о. Йосифом Сліпим їздили до Риму, щоб від імені хворого митр. А Шептицького привітати новообраного папу Пія ХІІ.

Ігумен Климентій Шептицький очолював, заснований 17 лютого 1939 р. митр. Андреєм Шептицьким, Український Католицький Інститут Церковного З`єдинення ім. Митрополита Рутського, завданням якого було дбання про «поворот Сходу до церковної Єдности». Того ж року ігумен Климентій Шептицький був призначений екзархом Греко-Католицької Церкви в Росії.

В часах  радянської та німецької окупацій о. Климентій постійно перебував біля митрополита аж до його смерті 1 листопада 1944 р. Саме з митрополичих палат він  керував акцією порятунку євреїв.

Преосвященний Йосиф Сліпий, який очолив УГКЦ після митр. А Шептицького, у 1944 р. іменував о. Климентія архімандритом монахів студійського уставу. Наступного 1945 року, після арешту греко-католицьких єпископів, архимандрит Климентій фактично очолив Греко-Католицьку Церкву. Він продовжував традиційні зустрічі духовенства по четвергах, на яких заохочував священиків не піддаватися приманам та погрозам влади, яка хотіла насильно навернути священиків на православ`я. Також він провів зустріч з настоятелями чернечих чинів, під час якої було постановлено рішуче протиставитися задумам влади. Отець Климентій шукав різних способів, щоб передавати вістки про стан Церкви до Ватикану. Тому написав листи до Кард. Тіссерана та о. Королевського про переслідування УГКЦ, але їх перехопило МГБ. Ці листи стали обвинуваченням о. Климентію під час слідства.

Коли радянські війська вперше вступили на територію Західної України у 1939 р., стало зрозуміло, що невдовзі розпочнеться відкрита боротьба з Церквою. Отець Климентій це усвідомлював і був готовий до випробування. У червні 1940 р. він написав послання “Посліднє слово”, в якому приготовляє монахів до грядучого переслідування. Перед своїм ув’язненням о. Климентій розумів, що його чекає така сама доля, як і всіх єпископів Греко-Католицької Церкви. Однак він не втікав від переслідувань, а готувався їх прийняти. У листопаді 1945 о. Климентію було наказано вибратися зі Львова і перенестися до Унева. Навесні 1946 р. він був змушений остаточно покинути Митрополичі Палати у Львові і переїхати до Унівської Лаври.

5 червня 1947 р. о. Климентій Шептицький був заарештований в Унівській Лаврі. Від тоді розпочалася його «хресна дорога». Спершу внутрішня в`язниця УМГБ у Львові, у якій відбулося два допити з винесенням архімандриту звинувачення «Антирадянська діяльність». На запитання слідчого, чи арештований погоджується із звинуваченнями, о. Климентій відповів: “З висуненими звинуваченнями я не погоджуюся. Я – монах, жодної політичної діяльності  я не провадив”.

Після львівської тюрми його перевели до Києва у внутрішню в’язницю УМГБ, де найбільше знущалися над 78-літнім старцем. Про це свідчать виклики на допити, які відбувалися вночі. Коли о. Климентія його співкамерники питали чи немає можливості, щоб отця відпустили, то він сказав, що є така можливість, якщо перейде на православ`я, але «де мені на старості літ міняти свою віру, хай вже буде воля Божа». Такою була відповідь о. Климентія на пропозицію слідчого перейти на православ’я.

У березні 1948 р. о. Климентія Шептицького було засуджено на 8 років тюремного ув’язнення. Його відправили до Москви, а звідтам у в’язницю у Володимирі, так званий Володимирський централ. По дорозі у нього вкрали всі речі. Більшу частину свого перебування у в’язниці отець провів у медичному корпусі. На стан його здоров`я дуже вплинуло перебування у радянських тюрмах та виснажливий процес досудового слідства.

1 травня 1951 р. у Володимирській в’язниці добігло кінця земне життя блаженного священомученика Климентія Шептицького. Поховання відбулося 3 травня о 3 год. ночі на міському кладовищі, відразу під стінами тюрми, де ховали усіх в`язнів, без жодного зазначення особи. Віднайти місце поховання о. Климентія наразі не вдалося.

Усі труднощі в’язничного життя о. Климентій Шептицький переносив з терпеливістю, не втрачаючи людяності. Варвара Ларіна (колишня працівниця централу) згадує про о. Климентія так: «Бил он очень високий, с бородой. Когда ми приносили еду, он всегда улибался. И часто смотрел в окно». Перебування у тюремних умовах не стерло усмішку з лиця о. Климентія, яка була виразом людяності та засобом проповідування Євангелія тамтому середовищу. Сам архімандрит Климентій, перебуваючи ще у київській в`язниці казав: “Для мене тюремна камера – це монаша келія. Живу так, як жив би в монастирі. Тішуся тим, що можу багато молитися, що можу все те переносити та жертвувати себе Господу Богу». Єдине, що турбувало К. Шептицького у в’язниці: «це те, що нема можливості служити як належить Богові й людям, яких він залишив і в монастирі, і в селі».

Неординарність особи архімандрита Климентія зауважували його співв`язні: «Спостерігаючи щоденно поведінку архімандрита, його справжню посвяту Богові, незаперечну відданість вірі своїх предків, любов до свого знедоленого народу, я вже тоді міркував собі, що такі люди повинні бути зачислені в список тих багатьох мучеників, великомучеників, святих, якими заповнений наш церковний календар. Вже тоді я розумів, що мав щастя спілкуватися зі святою людиною». Для оточуючих о. Климентій був «непересічною людиною ангельської доброти і душевної щедрості».

У 1991 р. архімандрит Климентій Шептицький був посмертно реабілітований. Арешт і ув`язнення на 8 років визнано незаконними і безпідставними. Архимандрита визнано невинним. Він терпів поневіряння у Львові, Києві, Москві, Володимирі тільки тому, що не зрадив своєї віри, залишився вірним сином Греко-Католицької Церкви та українського народу.

1996 року отець Климентій був проголошений «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часі ІІ Світової війни.

27 червня 2001 р. архімандрит Климентій Шептицький був беатифікований  Папою Римським Іваном Павлом ІІ під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну.

Матеріал написано на основі статті ієрм. Теодор (Тарас Мартинюк) «Життя, мученича смерть і слава мучеництва блаженного преподобномученика Климентія (Шептицького)»// Блаженний преподобномученик Климентій (Шептицький). Збірка творів. – упорядник ієрм. Юстин (Юрій Бойко). – Серія: Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні. – Том ІІ. – Львів, 2014.; д-р Іван Матковський «Блаженний священомученик Климентій Шептицький. Біографія» . – Львів, 2019.

Уляна Франків, наукова співробітниця Музею

Лев Левків – художник, викладач із 20-річним стажем у Львівській державній школі мистецтв №9, що знаходиться у Винниках. За роки вчителювання Лев Левків прищепив любов до мистецтва сотням дітей. Щороку його випускники стають студентами львівських художніх вишів. Але виставляти власні роботи для нього ніколи не було пріоритетом. Сьогоднішня персональна виставка художника – це ініціатива його вдячних учнів.
Лев Левків навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. Ів. Труша та Львівській національній академії мистецтв. Митець виріс у сім’ї всесвітньо відомого художника-кераміста та графіка, заслуженого діяча мистецтв України Тараса Левківа. Батько став його першим вчителем, критиком і прикладом для наслідування. Велику роль у становленні Лева Левківа як художника і педагога зіграв і його хресний батько – відомий український художник і кераміст Тарас Драган.
Художник пройшов шлях від вивчення та засвоєння академізму до відмови від традиційних канонів у мистецтві. Його роботи – це особистий погляд автора на світ, естетику та природу явищ, спроба наблизитись до космічних знань. Його картини вчать бачити звичні речі під іншим кутом. Творчість Лева Левківа є актуальною, бо це мистецтво пошуків і роздумів, це, так би мовити, постійні вправи для розуму.
Він виховує у молоді добрий смак, вчить своїх учнів розуміти і цінувати прекрасне. Робота з дітьми впливає й на творчість самого вчителя. Лев Левків переконаний: «Коли працюєш в школі, коли ти постійно серед дитячої творчості, то починаєш і сам працювати по-іншому».

Попередні виставки Лева Левківа:
• «Художники карпатського краю», Мадрид, 2002 рік;
• «Простір часу», Історико-краєзнавчий музей, м. Винники, 2016 рік;
• «Пробудження», Бібліотека №34, Винники, 2018 рік.

Виставка триватиме з 9 березня по 7 квітня 2019 року (Великий виставковий зал Музею).

Третім празником Різдвяних свят є Богоявлення або, як співаємо у коляді, Святе Водохреща. Традиційно напередодні свята і в сам день Богоявлення  у церкві освячують воду, на знак освячення води Ісусом Христом, який вступив у води Йордану. Освячена на Водохреща вода вважається цілющою і християни зберігають її протягом цілого року.

По селах, як колись, так і тепер, водосвяття на Йордан відбувається на річках. Після відслуженої у церкві Святої Літургії усі вірні зі священиком йдуть на водосвяття. На Гуцульщині традиційним атрибутом водосвяття були свічки-трійці. З запаленими трійцями ґазди йшли з церкви до річки. Тут під час обряду освячення води ті трійці ґазди подавали священикові, які він занурював у воду. «З засьвіченими трійцями вертають ґазди до хати, де над столом роблять три хрестики димом із свічок, опісля гасять трійцю і кладуть єї серед стола, – потім пють свячену воду, відтак кропять нею хату».

Вважається, що зроблені повністю з воску свічки-трійці були попередниками підсвічників-трійць. Воскові трійці у нижній частині скріплювались восковим шнуром, а вгорі ті свічки знаходились на відстані одна від одної. Деколи такі свічки могли прикрашатись кольоровими восковими квіточками, листочками і хрестиками. Свічники-трійці вирізьблювались переважно з яворового дерева у формі півкола з верхньою горизонтальною планкою з трьом лійками для свічок або у вигляді кола, центральна частина якого була багато різьблена. Корпус свічника кріпився до центрального стрижня-стояка. Такі свічники переважно були прикрашені геометричною плоскою різьбою або рельєфною різьбою під впливом церковного бароко. На багато різьблених свічниках-трійцях могли бути зображені солярні знаки – розети, антропоморфічне зображення сонця, також хрести з зображенням Розп`яття або сцени Богоявлення та фігурки херувимів у вигляді голівок з крилами.

Використання гуцулами свічників-трійць на водосвятті мало своє символічне значення. Свічники-трійці вказували на Пресвяту Трійцю, яка об`явилася в часі хрещення Ісуса Христа на Йордані. У цій події Водохреща Бог об`являється людям у трьох Особах – Отця, Сина і Святого Духа. Це таїнство об`явлення Пресвятої Трійці є чудово передане у одній дуже розлогій гуцульській коляді, фрагмент якої хочемо тут представити:

«Пречиста Дїва, Мати Христова,

Тай покликала тогди Ивана,

Тогди Ивана Всехрестителя:

Схрестїте минї Сотворителя,

Шо нам сотворив небо тай землю,

Дім господарський, мир хрестіяньский!

Так Исус Христос там на Иорданї,

Отец предвічний з облок си спускав,

Але сьвйитий Дух голубом лїтав.

Там си зробила сьвйитая Тройця,

Иван Хрестїтель так наказував,

Так наказував там на Йорданї,

Там на Йорданї трійці робити,

Трійці робити, вогнем палити,

Вогнем палити, в воді гасити.

Иван Хрестїтїль так наказував

Там на Йорданї усїм народам:

Що Господь один у Тройці стоїт,

У Тройці стоїт, у трох особах:

Перша особа – Господь предвічний,

Друга особа то є Син Божий,

То є Син Божий, так Ісус Христос,

Трета особа то є сьвьитий Дух.

А мижи тими тай особами,

Так особами нима старшеї,

Нима старшеї, всї три однакі,

Всї три однакі, бо Господь один,

Бо Господь один у Тройцї стоїт».

У цьому невеликому фрагменті колядки, що передає у простій формі навчання Церкви про Пресвяту Трійцю, згадується і про трійці, які треба запалювати і гасити на Йордані. Це виразно вказує на символіку свічників-трійць як символів Пресвятої Трійці, що традиційно використовувались в обряді водосвяття на Гуцульщині.

Матеріал на основі монографії В. Шухевича «Гуцульщина» підготувала Уляна Франків