Зразок сторінки

Текст підготувала: Надія Боренько
Старша наукова співробітниця науково-фондового відділу
Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького

УДК 069.01:39

В статті розглядається історія формування фондової колекції від початків створення музею до сучасності. Згадано персоналії основних співробітників, коротко охарактеризовано їхню діяльність. Проаналізована доцільність поділу колекції на інвентарні групи за функціональним призначенням, використання електронного ресурсу і проблеми, пов’язані з цим. Підкреслена необхідність нового приміщення з сучасним обладнанням і технічними засобами.

Фрагменти:

“Директором тільки-но була призначена Любов Іванівна Марусенкова – колишній партійний функціонер (до того декілька місяців виконуючим обов’язки був Іван Красовський, який мав всі підстави стати директором, крім єдиної – не був членом КПРС). Я несміливо заїкнулась про належну посаду. Було мені відмовлено з причини, що я тільки-но після закінчення університету і не маю досвіду роботи. Коли я, знову ж таки несміливо, сказала, що прийнята І. Іванова теж його не має, здивування директорки було явним: – Але ж вона з російської філології! – прозвучало безапеляційно. Я була настільки приголомшена, що спромоглась на єдине запитання: – Хіба російська філологія для музею має більше значення, ніж українська? – Здивування стало безмежним: – Звичайно ж! – відповіла керівник української установи.”

“… вимога – за надзвичайно короткий термін створити інвентарні групи, вручну вписавши всі дані про музейні предмети, включно з їх науково-інвентарними описами, у відповідні новозаведені книги. Всяка інша робота стала відкладена. Не було часу консультуватися з іншими музеями, переймати їхній досвід, вивчати інструкції і спеціальну літературу, якої до того ж на той час було обмаль. Вдвох з М. Мндюком ми створили і назвали групи так, як нам здавалося найдоцільнішим і найпрактичнішим – в основному за функціональним призначенням. Відповідно враховували мінімальну кількість осіб у відділі, тому сформували групи ще й за принципом закріплення матеріальної відповідальності.”

“Повернемось до структури фондової колекції. 20 інвентарних груп музейних предметів (сюди ще не врахована група з дорогоцінних металів, про що інформація внутрішня) розділені поміж працівниками відділу за численними функціями: розкладання, зберігання, облікування, топоніміка, опрацювання, наукові дослідження, підбір на виставки та інші музейні заходи включно з написанням анотації, лекції, консультації та (за потребою) екскурсії у фондосховищі, видача, приймання, провітрювання, дезинфекція, фумігація та навіть досить часто первісна очистка і прибирання приміщення… В останні десятиліття сюди вагомо включилось оцифрування разом з фотографуванням та повноцінним введенням у електронний обіг. Продовжується інтенсивне поповнення збірок, зараз це все частіше відбувається не за результатами експедицій, а через придбання від небайдужих осіб, яким ми щоразу висловлюємо велику вдячність, з ліквідованих колекцій освітніх установ тощо.”

Стаття була представлена на V Міжнародній науково-практичній конференції “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”, що відбулася у Львівському скансені 18 жовтня 2024 року. Повний текст статті буде опублікований у науковому збірнику конференції, який представимо вже незабаром.

Текст підготувала: Марта Цимбровська
Старша наукова співробітниця відділу етнографії
Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького

УДК 069.23:39:728.94 (477.85)

Стаття присвячена процесу пошуку, відбору та перевезення комори з с. Плоска, яка має увійти в музейну експозицію як частина ґражди в секторі «Гуцульщина». Знищення під час пожежі 2022 року ґражди зі с. Криворівня підштовхнуло Музей до перевезення комори та хати з буковинської Гуцульщини. Це був довгий процес який розпочався на підставі попередніх етнографічних експедицій, включав фахове обговорення та відбір об’єктів для музеєфікації на наукових радах музею, обстеження, розбірку і транспортування споруди. Окрім того цікавою є також етнографічна історія самого об’єкту комори, розкрита під час демонтажу споруди. Споруда стояла пусткою і не було відомостей про її власників, але деякі факти вдалося відтворити на підставі документів захованих в будівлі.

Фрагменти:

“Комора знаходилась в мальовничій місцевості на горі, в оточенні ялиць-гігантів. Географічні координати місця, де стояла комора в с. Плоска Вижницького р-ну, Чернівецької обл. – 47°54’13.8″N 25°06’28.7″E. Перші два дні робота полягала на натурному обстеженні, обмірах та маркуванні елементів. З третього дня почали демонтаж конструкцій даху. Будівля комори квадратна в плані 6,4х6,6м і висотою 6,4м (рис.3,4). Складається з двох однакових приміщень 2,78х4,08м та 2,75х4,08м та критої галерейки шириною 1,75м (рис.5,6). Комора лежить на масивних підвалинах 23÷25 х 35÷45см. Підвалини на кутах оперті на підмурівку з коленого каменю. В замках підвалини під час розбірки зафіксовані зарубки в формі хреста (рис.7). В зарубках під трикутними трісками нічого знайдено. Традиційно в житлових будівлях тут могла знаходитись «будівельна жертва»: монети (цілі або розколені), зерно, біла шерсть овець, зілля.”

“Подальші відомості стосуються його сина Олекси, який успадкував даний осідок. З військового квитка відомо, що Олекса Чопа (в різних документах рум. Alexa, Alexei, Alexandr Ciopa) народжений 1905 року 14 березня, ріст 168 см, син Стефана та Марії (рис.10). Взятий на військовий облік в 1927 році. 1 травня 1939 року був мобілізований в ранзі солдата. З військових документів відомо, що Александр Чопа в часі другої світової воював на боці Румунії, до складу якої в той час входило с. Плоска (Радинський повіт, рум. Radauti). Крім військових повісток є також припис від 8 квітня 1943 року для Олекси Чопи та його односельчанина Ніколая Логоша на передислокацію поїздом з місця служби в повіті Римник-Серат, станція Гуджешть (південно-східна частина Румунії) до станції Селятин. Подальші відомості після 1943 року відсутні. За свідченнями сусідів, Олекса Чопа був одружений з жінкою на ім’я Євдокія, помер орієнтовно в 1982 році. Його донька Софія живе в м. Чоп.”

“Поповнення музейної колекції, особливо, що стосується перевезення об’єктів народного будівництва – це довготривалий і методично складний процес. Як і кожна наукова робота він базується на попередніх дослідженнях, пошуку, аналізі і обґрунтованості рішень. Цінні автентичні споруди зникають щодня, а шанс на музеєфікацію з’являється один на кілька років. Комора зі с. Плоскої – цінний музейний набуток, той випадок де «везіння» – це результат кропіткої праці багатьох фахівців. Сподіваємось, що гуцульська ґражда, а з нею і кліть-комора, вже найближчим часом буде відтворена і відкриє свої двері відвідувачам Музею.”

Стаття була представлена на V Міжнародній науково-практичній конференції “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”, що відбулася у Львівському скансені 18 жовтня 2024 року. Повний текст статті буде опублікований у науковому збірнику конференції, який представимо вже незабаром.

У листопаді стартував проєкт міжнародної співпраці, що об’єднав зусилля науковців нашого музею та міжнародних партнерів, зокрема організації Oxford Brookes University in UK та World Heritage Watch в рамках Програми співпраці з порятунку культурної спадщини України.

Дерев’яна архітектура є однією з найбільш загрожених видів культурної спадщини в Україні, оскільки пожежі часто вщент знищують такі об’єкти. Так само, як пряму загрозу становлять руйнування від воєнних дій, та відсутність охоронної та пожежної систем. А брак державного фінансування на дослідження таких об’єктів та їх реставрацію, ставить цю частину культурної спадщини України в статус зникаючої.

Архітектурні об’єкти, що будуть задокументовані в рамках проекту, включають давні житлові будинки, церковні, господарські та громадські будівлі із західної частини України. Це будівлі, що репрезентують традиційні архітектурні стилі і техніки, та яких, на разі залишилось, ймовірно, всього по кілька екземплярів (згодом ми будемо розповідати про кожен з об’єктів щось цікаве, тож слідкуйте за сторінками скансену).

«Цей проект дозволить науковцям та реставраторам розпочати зйомку унікальних дерев’яних архітектурних об‘єктів», – каже Сергій Ципишев, керівник наукової частини музею, кандидат історичних наук. «Ми зможемо отримати інформацію про архітектурні прийоми і методи, які вже зникають, і напрацювати архітектурну документацію для будівель, які є винятковими не тільки для української, а й для європейської та світової культурної спадщини».

“Ми раді, що можемо підтримати українських колег”, – коментує Стефан Дьомпке, Голова організації World Heritage Watch, “Кожен має долучатись своїм внеском допомоги, адже навіть найменша допомога є цінною. Путін веде війну на знищення українців, їх незалежності як нації. Саме тому дуже важливо, щоб ми зберегли культурну спадщину країни, оскільки це свідчення цієї незалежності та самоідентифікації.”

Проект триватиме 15 місяців і фінансується Програмою дерев’яної архітектури під загрозою зникнення Оксфордського університету Брукса у Великобританії (Oxford Brookes University in UK) та реалізовуватиметься на базі нашого музею. Програма допомоги включає в себе забезпечення обладнанням для 3D сканування, яке залишиться в країні і буде використане пізніше для подальшої документації. 3D сканування в даний час широко використовувана технічна практика, яка дозволяє вірно реконструювати навіть втрачені будівлі.

Осінь – традиційна пора весіль. Отож, в цей час, коли над містом кружляє пожовкле листя, маємо приємність запросити усіх на подію під назвою «Куда й нам лежала стежайка», аби поринути в атмосферу традиційного весілля, а саме – весілля з теренів українського Надсяння та дізнатись більше про цей регіон, його історію та традиції.

На вас чекає:
🍂 Інтерактивна лекція від етномузикологинь з «Музичної майстерні «Гурба», Анни Черноус та Христини Попович;
🍂 Концерт-реконструкція від львівського гурту автентичного співу «Родовід», в особах співачок Лесі Редько, Іванни Шевчук та Оксани Осташевської;
🍂 Багато барвінку і казкова осіння атмосфера Львівського скансену!

Дата – 9 листопада 2024 р., субота
Початок – 16:00
Локація – Інформаційно-освітній центр Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, вул. Чернеча Гора, 1
🎫 Вартість квитка – 400 грн.

У вартість події вже входить квиток у музей, тож приходьте трішки раніше, щоб встигнути прогулятись осіннім Львівським скансеном!

Щоб музейні обʼєкти довго служили і наші відвідувачі могли побачити як жили українці в давнину, за ними, як і за будь-яким господарством, потрібен догляд і своєчасний ремонт. Черга дійшла і до водяного млина: майстри щойно завершили заміну його дахового покриття.

Водяний млин привезли до музею у 1966 році з бойківського села Либохора. У скансені для нього спеціально підібрали місце, яке найточніше відповідає автентичній локації

Розкажемо трохи про конструкцію млина та функції його будівлі:

Млин – водяний, адже колесо з валом обертаються завдяки потоку води, що подається зверху по дерев’яних каналах.

Будівля млина розділена на дві частини. В одній знаходиться борошномельний механізм, лава для мішків зі збіжжям та дводільна скриня, віко якої мало отвори для зсипання зерна, так званої мірки. Мірка – частка зерна, яку брав собі мірошник за послуги.

Друга половина млина була пристосована для відпочинку мельника і тих, хто користувався його послугами. Вздовж стін вмонтовані дерев’яні лави та лежанка, тут-таки зберігали й мішки із зерном. Посередині приміщення було облаштоване місцем для вогнища – вимощене камінням заглиблення у долівці.

Перекритий новою стріхою, на мальовничій локації біля озера, вигляд млина максимально наближений до оригіналу. Приходьте оглянути оновлений млин та поспостерігати за медитативним обертанням колеса у музейний сектор «Бойківщина»!

Виставка “Чорний вогонь Гавареччини” – це спроба відстежити та розповісти історію «відкриття» одного з останніх осередків чорнодимленої кераміки через твори, спогади та світлини людей, причетних до відродження гаварецького ремесла.

На експозиції представлено знакові роботи гаварецьких майстрів кінця ХІХ – початку ХХІ століть, а також твори мистецтва і документи, що зберігаються у збірках Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства Національної академії наук України, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, Музею Українського католицького університету, а також у приватних колекціях.

Особливе місце на виставці займають роботи родини львівських митців – Ярослава, Ярослави та Мар’яни Мотик, що одні з перших перейняли технологію і почали працювати з гаварецькою керамікою.

Остання велика виставка гаварецької кераміки відбулася ще у 1988 році – в Музеї етнографії та художнього промислу у Львові. Тоді це була ініціатива молоді, яка згуртувалась довкола Товариства Лева і поставила собі за мету привернути увагу до одного з останніх осередків чорнодимленої кераміки в Україні. Крім виставки, у цей час Товариство Лева організувало ще й благодійний ярмарок у Бернардинському дворику, а згодом ініціювало створення цілої гончарської школи в Гавареччині, якою у 1988-1992 роках опікувався художник-керамік Ярослав Сливінський.

📌 Локація: Велика виставкова зала Львівського скансену, вул. Чернеча Гора, 1

Вхід за квитком до Музею через каси в новому Інформаційно-освітньому центрі!
Виставка триватиме до травня 2025 р.

Вже зовсім скоро розпочнуться золотаво-осінні канікули у школах, то ми щиро запрошуємо малечу на осінні музейні зустрічі “Котилася торба”!

На осінніх канікулах в Гаю школярі будуть знайомитися з народними ремеслами та навчаться готувати традиційні українські страви, гратимуть в народні ігри та мандруватимуть Музеєм просто неба веселим гуртом!

Кожного дня на малечу чекає захоплива програма:
🔸 цікаві майстер-класи (українська кухня, соломоплетіння, гончарство, ткацтво та багато іншого);
🔸 командні завдання та ігри;
🔸 інтерактивні розваги;
🔸 дуже смачні та поживні перекуси.

Якщо ви бажаєте, щоб ваша дітвора назбирала цілу торбу вражень, навчилася нового, познайомилася з традиційним ремеслом і все це під час розваг у Музеї просто неба – вирушайте до нас!

⚡ Для кого: діти 6-10 років
⚡ Коли: з 28 жовтня до 1 листопада
⚡ Час: з 10.00 до 14.00 год. щодня
⚡ Вартість: 2500 грн. за тиждень (реквізити для оплати ми надішлемо Вам особисто після реєстрації)

18 жовтня в інформаційно-освітньому центрі Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького відбулася перша наукова подія міжнародного масштабу – V Міжнародна науково-практична конференція “СКАНСЕНИ: РЕТРОСПЕКТИВА ТА ВІЗІЯ”.

Конференція організована спільно з: Slovenské národné múzeum-Múzeum ukrajinskej kultúry, Muzeum Kresów w Lubaczowie, Muzeum Kultury Ludowej w Kolbuszowej.

У науково-практичній конференції взяли участь науковці з України, Польщі та Словаччини. Колеги презентували дослідження, присвячені історії заснування, розбудови та діяльності скансенів. Музейники, етнологи, архітектори ділилися досвідом експедиційної, реставраційної діяльності музеїв та щоденними викликами, з якими зіткнулися у цей час і напрацьованими рішеннями для їх подолання. За результатами конференції плануємо видати науковий збірник.

На завершення цьогорічної зустрічі, ми мали нагоду презентувати колегам, що долучилися до нас офлайн, новий архітектурний обʼєкт – хату зі села Соломир. Це знакова подія для музею, адже тепер у експозиції започатковано ще один сектор – Полісся.

Дякуємо партнерам та всім учасникам конференції! Раді, що мали нагоду поспілкуватися у науковому товаристві та обговорити плани майбутнього розвитку наших скансенів!

⚠ Доповнення: з 30 жовтня 2024 року інтер’єри садиб та виставкові зали відчинені з середи по неділю до 17:00.

Відсьогодні (з 16 жовтня 2024 року) музей переходить на осінній графік роботи!

Каса та крамничка музею в інформаційно-освітньому центрі працює щодня з 10:00 до 18:00
Садиби та виставкові зали відчинені для огляду зі середи по неділю з 10:00 до 18:00 (див. доповнення)
Кавʼярня в інформаційно-освітньому центрі працює кожного дня з 09:00 до 21:00

Одягайтеся тепліше і гайда на прогулянку осіннім скансеном 

Подія, до якої приурочене свято Покрови, відбулася у Х ст. у Константинополі під час
війни Візантійської імперії з сарацинами. Місту загрожувала небезпека і становище було вкрай
важким. Саме тоді у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богоматері, омофор та пояс, під
час недільної всеношної святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфан побачили Пресвяту
Діву. Вона була осяяна світлом, оточена ангелами, пророками, апостолами. Ставши на коліна,
Марія, зі сльозами на очах, розпочала молитву за християн, а по завершенню простягла над
християнами свій омофор. Цим Пресвята Діва захистила людей і, справді, невдовзі після цього
ворогів перемогли.

Зі святом Покрови пов’язано багато традицій та звичаїв. Цей час був завершальним для
роботи в полі та починався періоду відпочинку. Копати та сіяти після Покрови, вважали за
великий гріх. Часові рамки сівби озимини визначалися багатовіковим досвідом. Народна
мудрість застерігала: «Як посієш мене до Семена, – казало жито, – то будеш мати з мене, а як
по Покрові, то будеш виводити по корові». На покутсько-бойківському пограниччі говорили
так: «По Покрові, кажуть, то все корові», «Озимі до Покрови треба посіяти, вже після
Покрови пізно сіяти». “Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови”. Через те селяни
поспішали завершити до свята всі польові та городні роботи. Із закінченням оранки та сівби
господарі ховали на зиму плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент. На того, хто
не встигав впоратися, дивилися з осудом — як на грішника, що накликає недорід на всі поля.
Про таких в народі казали: “Хто сіє по Покрові, той не має що дати корові”. Або ще: “По
Покрові — сівба вдовина та сирітська”. Це пояснюється тим, що після свята сіяла тільки та
людина, котра була бідною або жила сама та й не встигала вчасно впоратися з роботою.

Існує також ряд звичаїв пов’язаних з підготовкою житла до зимового періоду. Коли
будували хату, то намагалися завершити будівництво до 14 жовтня: “Тоді Покрова покриває
усіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із неї, і весь рік буде спокійно”. Входини
в нову хату намагалися справити в святковий день, але не пізніше ніж до Введення, в деяких
місцевостях до Дмитра.

Щоб узимку не мерзнути, жінка до Покрови мусила обмазати хату — зсередини і ззовні,
— а чоловік утеплити її соломою чи листям. Вважали, що утепляти оселю після свята марна
справа. В основі цього вірування цілком раціональний зміст: за тепла вимащена хата швидше
висохне; краще зберігатиме тепло, ніж сира і холодна. В день Покрови здійснювалася давня
магічна обрядодія. Жінки вставали вдосвіта, щоб до схід сонця розтопити піч і закрити каглу
(засобу, заслінку, задвижку — отвір у димоході), при цьому говорили: “Потрібно загнати
тепло в хату!” Це робилося для того, щоб тепло трималося всю зиму у хаті. Звідси і вигук:
“Покров, натопи хату без дров!”

Зі свята Покрови повсюди справляли вечорниці, що тривали аж до Великодня (у цей
період за календарем відбуваються два пости: Пилипівський та Великий — перед Великоднем),
під час яких звісно, серед молоді розваг не буває, а існують так звані робочі вечори).

Якщо дівчину засватали до Покрови, то можна було ще протягом трьох тижнів відгуляти
весілля. Побутувала приказка: «Свята Покрова в церкві стояла та хороших людей парувала».
Адже існувало давнє переконання – хто одружувався на Покрову, того родину брала під свій
захист (покров-омофор) Пресвята Діва Марія. Молоді дівчата зверталися до Богородиці з
молитвою про добре подружжя. Існували такі приповідки: «Свята Покрово, почорніть мені
брови, а личенько біле єсть, якби іще був мені тесть», або : «Свята Покрово, покрий голову,хоч хусткою, хоч ганчіркою, аби не лишитися дівкою. Сякий такий аби-був, аби хліба
роздобув».

За станом погоди в цей день намагалися передбачиш характер наступної зими: “Яка
Покрова, така й зима”; “Якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з
хуртовинами, якщо з півдня – то тепла” Або: “Куди ворона повертає головою, коли каркає:
якщо на північ, то холодна зима, а якщо на південь – тепла”. “Якщо віє вітер на Покрову з
півдня, то це характерно для сирої зими, тобто не буде снігу, а коли падатиме дош, то
передбачають ожеледь. Вітер із заходу та сходу – и на зиму, яка вміщувала в собі: і мороз, і
сніг, і дощ, тобто буде всього потроху. А коли віятиме з півночі, — очікують люту зиму, із
тріскучими морозами та великою кількістю снігу”. “Якшо зорей багато на Покрову – значить,
буде ясна Коляда”, “як буде погода, то буде ціла зима така тиха і славна, а якшо буде дощ,
таке, – то буде така зима гнила”. На Волині відома приказка: “Покрова вкриє землю як не
листом, то снігом”, – тобто від цього часу може вже початися зима. А ще спостерігають за
деревами: “Якщо до цього дня не опаде з вишень листя, — то це на теплу зиму, а облетить —
на сувору”. “У який день Покрова, в такий день Новий рік та Петра”.

Осінь бере своє, вже швидко темніє надворі, тому старі люди кажуть: «Минула Покрова —
з’їла полудень корова». Тут йдеться про “полудень” як час вживання їжі, що відбувався між
обідом та вечерею. У робочі довгі літні дні селяни тяжко працювали і харчувалися частіше ніж
взимку, а з завершенням польових робіт «полуденок» вже не їли.

Також до Покрови завершувався сезон випасу овець на полонинах. Згідно давнього
звичаєвого права в гірських регіонах весною до свята Юрія і восени після Покрови всі, кожен
мешканець громади мав право пасти свою худобу на сусідських землях, без огляду на межі. В
цей час всі орні землі та сіножаті становили спільну власність села.

Публікацію підготувала М. Цимбровська, старший науковий співробітник відділу етнографії

1. Галайчук В. Традиційна календарно-побутова обрядовість історико-етнографічної Волині (на
   польових матеріалах з Гощанського району Рівненської обл.) / Вісник Львівського
   університету. Серія історична. 2015. Випуск 51. С. 412–462
2. Етнографічні групи українців Карпат. Бойки / НАН України, Ін-т народознавства; за наук
   ред. і уклад. С.Павлюка,… – Харків: Фоліо, 2020.-574с.
3. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців, Львів : АНУ імені Івана Франка,
   2011.
4. Стишова Н. Свято Покрови в народних уявленнях українців // Народна творчість та
   етнографія, 1997, № 5-6
5. Глушко М., Хомчак Л. Надсяння: традиційна культура і побут (етнолінгвістичні скарби) /
   відп. ред. Н.Хобзей; НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 2017.
   592с.
6. Kuczera, A. Samborszczyzna: ilustrowana monografja miasta Sambora i ekonomji samborskiej.
   Sambor, 1935.- T.1