У музейній експозиції полонинське господарство розташоване, як і в Карпатах, вище від інших садиб. На мальовничій галявині відтворена стая з полонини Криничної с. Зелене Верховинського р-ну Івано-Франківської області. Це була головна споруда пастушого господарства, в якій пастухи займались переробкою молока, ночували.

Господар стаї розповідає відвідувачам про те, як з овечого молока робили будз – грудковий сир, пісний сир – вурду, гуслянку – густе кисле молоко і головний полонинський продукт – бринзу. На полицях, лавах цього приміщення розташувались різноманітні коновки, миски, бербениці (бочівочки), маснички, а на кілках – цідила, сита.

Майже посередині влаштований архаїчний пристрій – «верклюг» з величезним казаном над вогнищем для відігрівання молока. У ньому з підігрітого щойно видоєного молока виготовляли сир, додаючи до нього кілька ложок особливого засобу – «глєгу». Цю сичужну закваску готували, вливаючи у шлуночок кільканедільного ягняти чи теляти молока, всипали солі та просушували його місяць на горищі. Після просушування в шлуночку й утворювалася ця порошкоподібна речовина –«глєг». Молоко з глєгом швидко зсідалося, і тоді колотівкою збивався сир – будз. Збитий сир вкладали у кропив’яне чи вовняне цідило, яке вішали на кілки, щоб стікала сироватка. А з сироватки робили пісний сир – вурду.

Окремою сторінкою полонинського життя є вироби з парених сирів – обрядові калачі та сирні іграшки. Серед сирних продуктів завжди викликають найбільший інтерес оці стрункі фігурки різноманітних тварин – оленів, коників, баранців, або й складніші – коники з бербеничками і вершником. Тепер сирні іграшки стали одним із найпопулярніших продуктів продажу на ярмарках.

Колись ця справа належала виключно чоловікам, для яких випасання худоби на полонинах було одним з головних занять. З ранньої весни до пізньої осені відбували гуцули на високогірних пасовищах, далеко від домівки. Пасли отари овець, а ввечері наслуховували тужливого голосу трембіти і ліпили сирні калачики. Згодом вироби ставали складнішими: робили коників, оленів, півників. Їх ліпили, аби віддати жінкам і дітям, коханим чи батькам на згадку про довге полонинське літування. На недалекі полонини близькі й рідні пастухів приходили щонеділі, а додому несли гарні, до того ж смачні, сирні дарунки.

Про перший вигін худоби на літні пасовища мешканців Карпат сповіщала трембіта. Вона була необхідним сигнальним інструментом, яким головний пастух дає знати вівчарам про збирання отари на подій або ночівлю, чи про зміни в погоді.

Одним із найяскравіших свят у гуцульському народному календарі був «полонинський хід» – урочистий вигін худоби на випас на гірські пасовища. Зазвичай відбувався він вкінці травня, відбувався барвисто і гучно. У супроводі голосистих трембіт, пастуших рогів, мрійливих «флояр» і співів йшли господарі худоби, провадячи овець. Кожна овечка була позначена спеціальною міткою на вусі і мала прив’язані до хвоста червоні вовняні нитки («волічку»)  – від «вроків». За худобою їхав кінь, теж святково прикрашений, з возом, навантаженим продуктами харчування для пастухів і полонинським посудом. Завершували процесію жінки і діти. Дорогою до гурту приєднувались мешканці сусідніх сіл зі своєю худобою, прямуючи спільно на полонину. Тут урочисту ходу зустрічав «ватаг» (старший пастух) з помічниками, котрі заздалегідь прийшли на полонинське господарство, аби до прибуття худоби все оглянути і впорядкувати: кошари для овець, пастушу стаю й інші споруди. Господарським, прозаїчним але надто важливим у сценарії полонинського ходу було доїння худоби «на міру» (визначення, скільки молока даватиме з одного подою кожна вівця) і зазначення цієї кількості на незвичному «записнику» – дерев’яній дощечці «раваші». «Равашів» було два: один з зарубками про кількість худоби, прийнятої на полонину від господаря, інший – з мірою надоєного молока від кожної вівці. У свою чергу, «раваші» ділились на дві частини: більшу залишали у старшого пастуха («ватага»), меншу віддавали власникові худоби як своєрідний «документ» про залишену на випас власність.

Підготувала наукова співробітниця Музею – Тамара Андрієвська.