Зразок сторінки

У музейній колекції цінне поповнення з екпедиції – мальована скриня на коліщатах.

Щиро дякуємо отцю Павло Дубінець за супровід та консультації!

До речі, велику частину музейного зібрання скринь зараз можна побачити на Виставка-розповідь «50 історій Львівського скансену», яка зараз відбувається у Центр Архітектури, Дизайну та Урбаністики Порохова ВЕЖА.

Експедиція на Полісся. Епізод #3
2 листопада 2021 року
Хутір Нивиці, біля с. Соломир, Рівненська обл.
У супроводі отця Павла Дубінця.

Обстежили хутір Нивиці, поблизу села Соломир. Хутір знелюднілий.

У старій покинутій хаті несподівана знахідка – мальована скриня на коліщатах. Такі скрині зазвичай завозили на Зарічненщину з сусіднього білоруського Пінська, міста, де річка Піна вливається в Прип’ять.

Наукова експедиція невтомно працює.

Експедиція на Полісся. Епізод #2
2 листопада 2021 року
Село Соломир, неподалік від смт Зарічне Рівненської області
Розчистили стіни всередині об’єкта;
Архітектори провели маркування конструктивних елементів.
Обміряли і дослідили піч.
Наступний етап – розбірка і перевезення об’єкта до Музею.

1 листопада 2021 р. науковці Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького поїхали у прикордонне поліське село Соломир, неподалік від смт. Зарічне Рівненської області не просто записувати респондентів – вони ведуть попередні перемовини із власниками хати 1920-х років щодо її музеєфікації у львівському скансені! Сподіваємося, що з перевезення цієї хати розпочнеться розбудова зони “Полісся” та новий період поповнення експозиції скансену цікавими об’єктами народного будівництва.

Учасники експедиції:

• Сергій Ципишев – заступник директора з наукової роботи
• Ігор Цимбровський – головний архітектор
• Марта Цимбровська – завідувач етнографічним відділом

Експедиція на Полісся. Епізод #1
1 листопада 2021 року
Село Соломир, неподалік від смт Зарічне Рівненської області
Перші роботи розпочато:  розчищено територію довкола об’єкта,
архітектори розпочали маркування конструктивних елементів.

Хочете дізнатися, як це: працювати в найбільшому Музеї міста і водночас кожен ранок іти на роботу в село? Львівський скансен розкриває свої секрети і вперше за 50 років розкаже, чим насправді живе музей просто неба. Нові епізоди – щовівторка і щочетверга. 

Довідатися, який стосунок до скансену має Тарас Шевченко, чому реставрувати стару хату дорожче, ніж зробити ремонт у новобудові та що ж робить традиційне село посеред Львова, можна у подкасті від Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького. 

У 10 випусках працівники скансену розповідатимуть історію Музею, у яку міцно вплетені їхні особисті історії, досягнення та переживання. Перший випуск присвячено знайомству з музеєм  просто неба. 

Кожен подкаст – це 30-хвилинна розмова з вузькоспеціалізованим музейним фахівцем. Серед перших гостей – заступниця директора Музею з розвитку – Леся Гарасим, вчена секретарка Музею – Оксана Омельчук, старша наукова співробітниця, дослідниця народної кераміки – Надія Боренько, завідувач реставраційного відділу – Ігор Кушнірук. 

Подкаст наразі можна слухати на сторінці Львівського скансену у YouTube та на сервісі Google Podcasts, Podcaster.in.ua. Невдовзі він з’явиться також на APPLE Podcasts. Новий випуск – кожен вівторок і четвер.

Подкаст записано у співпраці з студією звукозапису “Golka Records”. 

Шановні відвідувачі,

у зв’язку з посиленням карантинних обмежень з метою запобігання поширенню COVID-19 Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького оновлює правила роботи:

– з 30 жовтня по 14 листопада скансен працює у парковому режимі: до зняття карантинних обмежень доступ до інтер’єрів будиночків обмежений (садиби зачинені);
– ми не проводимо масові заходи та екскурсії;
– просимо подбати про особисті засоби безпеки (маска) та наявність сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту, зробленого не пізніше ніж 72 години.

Ми сподіваємось на якомога швидше покращення епідеміологічної ситуації та зняття карантинних обмежень! Щиро бажаємо усім міцного здоров’я!

Важливою частиною традиційного народного вбрання українців є нагрудний одяг. Він є неодмінною складовою зокрема і в лемківському строї. В даному аналізі предметів не береться до уваги народна ноша лемків Закарпаття чи Словаччини.

В одяговій класифікації нагрудний одяг визначається як безрукавий, що одягається поверх сорочки, незважаючи на сезонні впливи погоди.

В музейній збірці одягової та інтер’єрної тканини зараз налічуємо 477 одиниць. Більшість з них придбані відомим дослідником, прихильником лемківської культури та її історії, завідувачем наукового відділу Іваном Дмитровичем Красовським. Уродженець с. Дошно, що на Лемківщині, він виріс в її традиціях та звичаях. Зв’язок з лемківськими осередками переселенців, його авторитет, дозволили йому придбати для збереження, вивчення та пропаганди в нашому музею таку значну кількість предметів від автентичних носіїв одягу та його творців. На превеликий жаль, більшість експонатів не фіксуються конкретним місцем походження, а визначаються як “Лемківщина”, або за місцем їх набуття у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях. Ідентифікація за походженням дала б чітку характеристику локальних особливостей в т.ч. нагрудного одягу, була б предметним підтвердженням фактів вже відомих дослідникам народного одягу Лемківщини.

Інвентарні дані нагрудного одягу фіксують їх різноманітні назви: кожушини, камізельки, брусляк, вони становлять їх незначну частину – 16 одн. Більшість, а це 66 одн. визначаються назвою “горсет”. Матеріалами виготовлення нагрудного одягу лемків слугували як домоткані полотна і сукна так і різноманітні тканини фабричного виробництва: сукно, шовк, вовна, бавовна, які дублюються тоненькими бавовняними та лляними підшивками. Їх різноманітність часто уточнюються назвами: як за матеріалом пошиття – горсет оксамітовий; горсет шовковий; горсет шаліновий, горсет тебетовий, так і за оздобленням чи кроєм: лейбик квітчастий; горсет червоний, горсет зелений, горсет синій з квітами; горсет вишитий; лейбик-блюзка; горсет-душка; горсет з лапцями; горсет-лайбик квітчастий. Деякі назви свідчать про час виготовлення та ношення: горсет 20-их років, горсет весільний 1928 року.

За невеликим винятком майже всі безрукавки короткі, до талії. По довжині (40 х 42 см, 42 х 45 см, 42 х 37 см), приталені.

За кроєм поділяються на три типи:
1.- прямоспинні,
2.- приталені на спинці та з прямими полами переду;
3.- приталені як на спинці, так і спереду.

1. Прямоспинні безрукавки пошиті вручну або машиною з тонких сукон чорного чи синього кольорів. Їх довжина 91 х 51.5 см; 57 х 48 см; 58 х 52 см. Виріз горловини круглий, завершувався невеликим комірцем-стійкою. Застібалися гачками або гудзичками. З двома прорізними кишеньками та двома нашитими декоративними кишеньками обабіч розрізу спереду. В деяких на спинці, від талії розміщено два широкі клапани- закладки.
2 і 3. Такі безрукавки пошиті машиною з вище згаданих тканин. Різниця полягала в тому, що вони були приталені на спинці та з прямими полами переду. Подовження від талії в останніх йшло у вигляді доточених вузьких смуг тканини, яку складали зустрічними складками, чи пришитими клапанами різноманітних форм у вигляді розширеної трапеції, трикутників, овалів у нижній частині. Вони розміщувалися часом з находом одних на інші довкола стану. Запиналися спереду гудзичками на прорізні петельки, або шнурувалися на кільця чи гачки шнурками. Для штивності вздовж розрізу підшивалися металеві пластинки, до яких кріпилися металеві кільця. Виріз горловини у них глибокий. Здебільшого овальний, але є прямокутний та трапецієподібний. Пройма рукава збільшена. Без кишень.

Відомо, що лемківські сорочки-кошулі не вирізнялися яскравими оздобами, їх вишивка досить скромна, хоча виконана з великою прецизійністю. Роль декоративного акценту виконували чисельні безрукавки, які можна було частіше змінювати, створюючи той чи інший ефект, настрій, підкреслити стать, вік, статус. На білому тлі сорочок виділялися навіть однобарвні безрукавки, часто підтримуючи колористику її вишивки. Особливою популярністю користувалися сукна та тканини синіх відтінків. Їх використовували для пошиття як чоловічих так і жіночих святкових нагрудних компонентів строю, прикрашаючи вишивкою рядами з круглястих мотивів та збагачуючи їх рядами з блискучих круглих металевих гудзиків.  Гудзики та гудзички добиралися так, щоб окрім запинання, творити ще декоративну функцію.

Для оздоблення безрукавок часто використовують декоративні тасьми. Їх нашивають при зрізах, понад краї, підкреслюючи їх форму. Це ширші чи вужчі шовкові тасьми жакардового переплетення з квітковими мотивами, це тасьми з використанням металізованих ниток, кружалець, намистин, це зубчасті бігунці , ажурні мережива, аплікації.

Проте ведучим оздобленням є вишивка, яка виділяється на яскравому одноколірному тлі синьої, зеленої, червоної тканини. Вишивка розміщується як по полах переду так і по спинці. Тут використовуються різноманітні техніки – від стеблового чи петелькового шва, козликів-кривульок, хрестиків, гладі до вишивки маленькими намистинками – бісером чи металізованими кружками-леліками. Вона виконується вовняними нитками у вигляді квітки-сонечка; шовковими у вигляді більших чи меньших букетиків чи квіткових галузок, інш.

Для досягнення декоративного ефекту широко використовували фабричні шовкові тканини жакардового ткання з різноманітними мотивами: кольорових, яскравих хризантем чи однотонних з ефектом полиску візерунчастого атласу. В 30-ті рр. особливої популярності набирають “шаляни” – тоненькі високоякісні вовняні тканини з набивними рослинними мотивами на червоному, зеленому, синьому тлі. Дороговартісні шалянові тканини використовували для виготовлення спідниць, запасок, безрукавок.

Підготувала Любов Сварник

Шановні відвідувачі,

 повідомляємо про впровадження загальноміських карантинних обмежень у нашому Музеї. Від 18 жовтня 2021 ми працюємо за такими правилами:

– 1 людина на 10 кв метрів;

– обов’язкова наявність у відвідувачів сертифіката про вакцинацію або негативного ПЛР-тесту, зробленого не пізніше ніж 72 години;

– допускаємо на територію лише за наявності маски;

– заборонено проведення масових заходів та екскурсій.

Ми сподіваємося на якомога швидше покращення епідеміологічної ситуації та зняття карантинних обмежень! Щиро бажаємо усім міцного здоров’я

Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького презентує

новий атмосферний проморолик, присвячений 50-літтю: “Львівський скансен: сила традиції”

Проморолик створений у співпраці зі студією FLASH videoproduction, музика львівського етно-гурту «Курбаси».

Основним меседжем відео є унікальність Львівського скансену, де гармонійно поєднались історія та сучасність. Тут уже півстоліття бережуть давні історико-архітектурні об’єкти, відтворюють традиції та звичаї: скарби української національної ідентичності.

За неповні дві хвилини ви побачите заворожуючу красу автентичної стародавньої архітектури, познайомитеся з тими, хто береже нашу спадщину та відчуєте неймовірну атмосферу одного з улюблених місць львів’ян і гостей міста.

Запрошуємо відкрити для себе силу та велич української традиції!

Також рекомендуємо :

• Більше про історію Музею
• Відеоролик до 151-ліття від дня народження Кл. Шептицького
• Інформація для відвідувачів
• Атракції та послуги
• Майстер – класи
• Події та новини 
• Сторінка Музею у Faсebook

18 та 19 вересня 2021 р.  у Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького відбулась ІV Міжнародна науково-практична конференція «Персоналії. Традиції. Поступ». Конференція присвячена 50-річчю нашої установи.

Під час конференції працювали секції:

1) Особистості в музейній історії;

2) Збереження традиційної народної культури;

3) Інституційний розвиток та новітні методи музейної роботи.

Запрошуємо ознайомитись із записами:

Урочисте відкриття. Вітальне слово учасникам

Модератор – Сергій Ципишев

Виставкова зала Музею

Доповідь Володимира Галайчука, українського науковця та етнолога, доцента кафедри етнології, ЛНУ ім. І.Франка

“Блуд у традиційних демонологічних уявленнях українців” (На польових матеріалах) .

В честь 50-ліття Львівського скансену 18-19 вересня 2021 р. урочисто провели ІV Міжнародну науково-практичну конференцію «Персоналії. Традиції. Поступ». Під час конференції працювали три наукові секції: Особистості в музейній історії; Збереження традиційної народної культури; Інституційний розвиток та новітні методи музейної роботи.

До нас завітало чимало гостей, зокрема: Степан Павлюк (Інститут Народознавства НАН України); Алла Дмитренко (Волинський національний університет імені Лесі Українки), Інна Прохацька (Національний музей народної архітектури та побуту України), Роман Сілецький, Володимир Галайчук (кафедра етнології Львівського національного університету імені Івана Франка), Тетяна Чулкова, Людмила Сокур (Шевченківський національний заповідник), Дмитро Маслов, Тетяна Самсонюк (КЗ Рівненський Обласний Краєзнавчий Музей), Олексій Караманов (факультет педагогічної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка), Михайло Лабойко (Історико-краєзнавчий музей м. Винники) та багато інших.

Взяли участь у конференції і науковці Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, зі своїми доповідями виступили Марта Цимбровська, Тамара Андрієвська, Сергій Ципишев, Надія Боренько, Зоряна Ципишева, Руслан Сірий, Роман Радович. Результатом їхньої праці став однойменний збірник наукових праць “Персоналії. Традиції. Поступ”, присвячений 50-літтю Львівського скансену.

Щиро вдячні усім учасникам та організаторам заходу! Окрему подяку висловлюємо гурту автентичного співу Коралі та майстерні ДРИҐ – Традиційні танці та співи у Львові за чудову атмосферу!