Поділля – історико-етнографічний район, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і Дністра. Ще з часів Руської держави назву “Поділля” (також “Пониззя”) вживали на означення рівнинних земель. Межі Західного Поділля можна провести по річках Стрипа (на заході), Дністер (на півдні) та Збруч (на сході), північна межа пролягає по обрисах сучасного Тернопільського району.

Родючі чорноземи і теплий помірний клімат посприяли розвиткові землеробства (рільництва, городництва, садівництва) та скотарства. Допоміжну роль у господарстві відігравало бджільництво, рибальство.

Традиційні будівлі тут зводили в більшості з глини (“болото”, “земля”) і соломи на дерев’яному каркасі. Стіни будували різними способами: заплітали хмизом, закладали вальками, глино-солом’яною масою, заплітали кілля довгими вальками. Зовні та всередині стіни обов’язково замащували глиною і білили, а тоді розмальовували кольоровими глинками. Садиби на Західному Поділлі вміло вписували у горбистий рельєф, іноді двори розділяли на тераси за допомогою кам’яного або цегляного підмурівку.

Саме на такому стрімкому горбі ви і віднайдете невелику подільську церкву Св. Миколая зі села Соколів, збудовану ще наприкінці XVIII століття. Разом з масивною вежею-дзвіницею вони творять чудовий ансамбль, який варто неодмінно зазирнути під час прогулянки музеєм.